Ухвала КГС ВС № 910/2891/20

УХВАЛА 14 вересня 2021 року м. Київ Справа № 910/2891/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Львова Б.Ю., за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Тольяттіазот", представник позивача - Бауліна В.О., адвокат (довіреність від 08.06.2021 б/н); Волков О.Ю., адвокат (довіреність від 08.06.2021 б/н); Тищенко А.В., адвокат (довіреність від 08.06.2021 б/н), відповідач - державне підприємство "Укрхімтрансаміак", представник відповідача - Гегельська Н.А., адвокат (довіреність від 22.01.2021 № 13-Д); Мартиненко А.М., адвокат (довіреність від 29.07.2021 № 105-Д); Пойда О.А., адвокат (довіреність від 06.01.2021 № 2-Д), розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Тольяттіазот" на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2020 (головуючий суддя Ковтун С.А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 (головуючий Кропивна Л.В., судді: Поляк О.І. і Дідиченко М.А.) у справі № 910/2891/20 за позовом публічного акціонерного товариства "Тольяттіазот" (далі - Товариство) до державного підприємства "Укрхімтрансаміак" (далі - Підприємство) про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлених листом від 29.01.2020 №

106. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого за заявою Підприємства від 29.01.2020 № 106, вимогам статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки, на думку Товариства, не настав строк виконання зобов`язань та відсутня безспірність вимог та їх однорідність. Також тим, що до зарахування заявлена заборгованість, установлена рішеннями Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП); строк виконання таких грошових зобов`язань не настав, адже процедура визнання та надання дозволу на виконання рішень недержавного суду не закінчена; оскарження рішень МКАС при ТПП України свідчить про відсутність безспірності заборгованості; грошові зобов`язання Товариства і Підприємства виражені у різних валютах, а тому не є однорідними. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2020, залишеними без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлений листом від 29.01.2020 № 106, у частині припинення зобов`язань: - Підприємства перед Товариством за рішенням МКАС при ТПП України від 01.03.2017 у справі АС № 845у/2015 щодо сплати 8 620,72 долара США відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, 45 000,00 доларів США компенсації витрат, пов`язаних із захистом інтересів Товариства у МКАС при ТПП України; - Підприємства перед Товариством за рішенням МКАС при ТПП України від 27.03.2018 у справі АС № 21у/2017 щодо сплати 5 724,78 долара США відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору; - Товариства перед Підприємством за рішенням МКАС при ТПП України від 16.07.2019 у справі АС № 170/2018 щодо сплати 22 259,99 долара США відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору. В іншій частині вимог доводи позову визнані необґрунтованими і у задоволенні позову відмовлено. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що: - грошові зобов`язання, які Підприємство має перед Товариством на суму 3 647 316,61 долара США та Товариство перед Підприємством на суму 3 836 771,14 долара США і 646 500,00 грн є грошовими, підтверджені рішенням обраного сторонами для вирішення наявного між ними правового конфлікту недержавного суду і рішення якого сторони зобов`язувалися визнавати та виконувати. Доводи Товариства з приводу того, що рішення МКАС при ТПП України підлягало процедурі визнанню, до якої воно не могло підтверджувати грошове зобов`язання, судом відхилені за неспроможністю; - не підлягають до зарахування зобов`язання з оплати арбітражного збору та компенсації витрат, пов`язаних з захистом інтересів в арбітражному суді, оскільки такі зобов`язання мають іншу природу виникнення, стосуються розгляду арбітражних справ і не пов`язані з контрактом, тож не відповідають критерію однорідності. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням письмових пояснень), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішенням і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що: - суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2019 у справі № 910/23246/17, від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 14.07.2020 у справі № 910/10471/19, уточнених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, а також у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі 904/2104/19 щодо застосування статті 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах; - суди не дослідили зібрані у справі докази. Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції та на відсутність подібності правовідносин у даній справі та у справах, на які посилається Товариство у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження, просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі наявності підстав для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.09.2021 № 29.3-02/3100 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/2891/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Львова Б.Ю. Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке. За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2019 у справі № 910/23246/17, від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 14.07.2020 у справі № 910/10471/19, уточнених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, а також у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 щодо застосування статті 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах. Так, у справах: - № 908/3039/16 суди, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.08.2016, які були обґрунтовані тим, що спірна заява щодо зарахування зустрічних однорідних вимог не містить всіх обов`язкових умов, визначених статтею 601 ЦК України, а саме, щодо однорідності цих вимог та відсутності спорів між сторонами щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов`язань, встановили, що правовідносини сторін врегульовані договорами підряду № 605, № 606, № 607 від 10.07.2013, № 758 від 15.08.2013, за умовами яких на замовлення Концерном "Міські теплові мережі" (замовник) ТОВ "ЕКСІСТРОЙ" (підрядник) зобов`язується на власний ризик, власними та залученими силами, із застосуванням матеріалів та устаткування замовника, у встановлені строки, виконати обумовлені роботи, а Концерном "Міські теплові мережі", у свою чергу, прийняти результати виконаних робіт та оплатити їх вартість в повному обсязі. Так, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що Концерн "Міські теплові мережі" внаслідок неналежного виконання взятих на себе обов`язків щодо оплати вартості виконаних підрядних робіт на підставі договорів від 10.07.2013 № 605, № 606, № 607 заборгувало ТОВ "ЕКСІСТРОЙ" 23 300,29 грн, що відповідачем не оспорюється, отже, зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовими та спору щодо них не має. Разом з тим, суди дійшли висновку, що зобов`язання позивача перед відповідачем про повернення перерахованої суми попередньої оплати, внаслідок порушення умов договору підряду № 758 від 15.08.2013, не можна визнати виключно грошовими, так як за умовами договору та нормами ЦК України, які регулюють ці відносини, у замовника є як право вимагати відшкодування збитків у грошовій формі, так і усунення недоліків в натурі, що унеможливлює визнати ці зобов`язання позивача виключно грошовими та однорідними з тими, які можливо міг би мати перед ним відповідач, до того ж, ТОВ "ЕКСІСТРОЙ" не визнає пред`явлення до нього вимог про зарахування зустрічних однорідних вимог. Тобто наявні правові підстави для визнання недійсною заяви Концерну "Міські теплові мережі" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.08.2016 № 4289/13, як такої, що не відповідає кожній обов`язковій умові а саме, зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування; - № 910/13205/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.07.2017 № 31-1, які були обґрунтовані тим, що строк виконання зобов`язань з оплати послуг за договором на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату № УГВ2949/6-11 від 20.04.2011 та договором про надання послуг по подачі метанолу від 09.01.2015 № 18/15 не настав, а відтак підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою відсутні, а сама заява є незаконною та не створює будь-яких правових наслідків, встановили, що на момент вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (14.07.2017) між публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" існував спір щодо заборгованості за договором на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату від 20.04.2011 № УГВ2949/6-11, а також оспорюється наявність та розміри заборгованості по іншим договорам, що, у свою чергу, свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування; - № 910/6781/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення 256 787,89 грн основного боргу, 16 393,35 грн пені, 3 229,20 грн 3% річних, 14 713,95 грн інфляційних втрат, які були обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 01.12.2016 № UP1332 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, при цьому, заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що його зобов`язання за договором на суму 256 787,89 грн припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 ЦК України, оскільки позивачем порушено податкове законодавство України, внаслідок чого він зобов`язаний сплатити відповідачу штрафні санкції, встановили, що позивач взагалі не визнає наявного у нього обов`язку зі сплати штрафу за порушення податкового законодавства України, тобто між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов`язання, відтак відсутня безспірність заявлених однорідних вимог. Таким чином направлення заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у даному випадку не припиняє обов`язку відповідача щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за договором товар. Питання про стягнення відповідачем з позивача штрафу за невиконання умов договору в частині недотримання постачальником вимог податкового законодавства України не є предметом розгляду даної справи, відтак підлягає вирішенню в судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом з дотриманням вимог підвідомчості та підсудності; - № 916/4933/15 суди, розглядаючи в межах справи про банкрутство вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, встановили, що спірна заява від 27.02.2015 № 517 та заява від 28.02.2015 № 518 були предметом дослідження у господарській справі № 910/11426/15. При цьому в межах справи № 916/4933/15 про банкрутство враховано встановлені у справі № 910/11426/15 обставини та, водночас, було надано також власну правову оцінку як встановленим у господарській справі № 910/11426/15 обставинам, так і обставинам у справі № 916/4933/15 про банкрутство ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів". Також у справі № 916/4933/15 судами досліджено матеріали справи та встановлено, що фізичними особами надано розпорядження про перерахування грошових коштів, які знаходились на спірних рахунках, на рахунки ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів". Водночас, було встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази виконання розпоряджень фізичних осіб ПАТ "Дельта Банк", останнім не було перераховано грошові кошти на поточний рахунок ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів", тому у зазначених фізичних осіб, як кредиторів за договорами банківського рахунку, виникло право вимагати у ПАТ "Дельта Банк" повернення відповідних грошових коштів. На виконання умов вказаних договорів відступлення прав вимоги фізичними особами передано ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" виписки щодо наявності коштів на рахунках фізичних осіб та повідомлено банк про відступлення. Дослідивши та встановивши наведені обставини, суди дійшли висновку, що за зазначеними договорами відступлення прав вимоги до ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" перейшли дійсні грошові вимоги фізичних осіб до ПАТ "Дельта банк", строк виконання яких на момент укладення таких угод настав. Водночас, судами з`ясовано, що у матеріалах справи наявні належні докази направлення боржником заяв від 27.02.2015 № 517 та від 28.02.2015 № 518 про зарахування зустрічних однорідних вимог на адресу ПАТ "Дельта Банк". Відтак, надавши оцінку наявним у справі доказам та встановивши обставини відповідності оспорюваного правочину (заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 517 від 27.02.2015 з урахуванням внесених змін згідно заяви № 518 від 28.02.2015) приписам статей 203, 601 ЦК України; наявності зустрічних однорідних вимог сторін, підтверджених належними доказами, у тому числі висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (ОНДІСЕ) від 31.08.2017, чинності укладених з фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 договорів про відступлення права вимоги, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про недоведеність ПАТ "Дельта Банк" вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 № 517; - № 910/21652/17 та № 910/21648/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, які були обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами оренди, встановили, що відповідач, заперечуючи проти наявності у нього заборгованості, послався на направлені ним позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, якими повідомлено про зарахування, в тому числі, спірних зобов`язань відповідача по сплаті орендних платежів за договорами за спірні періоди та часткове зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором від 17.04.2007 № 07/30/К щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та нарахованої за прострочення виконання грошового зобов`язання неустойки. За результатами дослідження та оцінки за приписами статті 86 ГПК України зібраних у справах доказів та обставин справ у сукупності, врахувавши справу № 904/6511/17 господарського суду Дніпропетровської області за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "ПриватОфис" про дострокове виконання грошових зобов`язань, суди встановили, що вимоги відповідача за кредитним договором від 17.04.2007 № 07/30/К не є безспірними, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для зарахування вказаних вимог у силу статті 601 ЦК України і статей 202, 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України); - № 910/23246/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, які були обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про розробку проектної документації на нове будівництво від 05.08.2017 № 25.1/07/2013 у частині повної оплати грошових коштів за виконану роботу, встановили, що відповідач, заперечуючи проти наявності у нього заборгованості, послався на направлені ним позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, якими повідомлено про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності зустрічних зобов`язань між сторонами. Посилання відповідача на оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за 2017 рік, як на підставу для здійснення зустрічного зарахування, не є, на переконання суду апеляційної інстанції, належним доказом, оскільки зазначена відомість складена в односторонньому порядку, з позивачем не погоджувалось, первинних документів, які б підтверджували існування заборгованості у розмірі 9 642 866, 69 грн сторонами надано не було та судом першої інстанції не вивчались; - № 914/163/14 суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - заяву від 20.12.2013 № 4 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, які були обґрунтовані тим, що нараховані відповідачем позивачу штрафні санкції є неправомірними та безпідставними, тобто такими, що об`єктивно не існують; такі вимоги не є однорідними з вимогами позивача до відповідача у справі № 914/4487/13 про стягнення 1 435 257,44 грн, яка розглядається господарським судом Львівської області, а тому не можуть бути зараховані, встановив, що грошові вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Львівгаз" у сумі 1 435 257,44 грн та грошові вимоги ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615,11 грн є спірними з огляду на існування між сторонами спорів щодо наявності та розмірів заборгованості за вищезазначеними договорами купівлі-продажу природного газу, що, у свою чергу, свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування. При цьому скаржником не заперечується, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, вимога ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615,11 грн була спірною; - № 918/539/18 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, які були обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2 у частині повної оплати вартості отриманого товару, встановили, що 28.08.2018 Відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 4-ВЛ (далі - Договір № 4-ВЛ), за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-Інжиніринг" передало відповідачу належне йому право вимоги до позивача згідно з договорами від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 грн, від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81 грн. Про відступлення права вимоги позивач був повідомлений листом від 30.08.2018 №

97. Також судами встановлено, що докази оскарження позивачем вимоги про зарахування зустрічних вимог чи докази неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначених у заяві Відповідача від 30.08.2018 № 700, у матеріалах справи відсутні; за договором поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2 позивач є кредитором, а відповідач - боржником, а за Договором № 4-ВЛ відповідач є кредитором, а позивач - боржником, що свідчить про те, що вимоги, які виникли між сторонами на підставі цих договорів, є зустрічними; строк виконання зобов`язань за договором поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2 та за договорами: про надання послуг від 01.07.2014 № 19-15/НП; на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 № 57-А, вже настав; у матеріалах справи відсутні докази про наявність оспорювання позивачем змісту, умов виконання та розміру зобов`язань передбачених за Договором № 4-ВЛ, а також відсутні докази оспорювання відповідачем - змісту, умов виконання та розміру зобов`язань передбачених договором поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2. Отже, суди дійшли висновку що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт припинення зобов`язання за договором поставки від 30.12.2016 № 30/12-2016/2 шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі Договору № 4-ВЛ, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу в сумі 202 078,80 грн не підлягають задоволенню; - № 910/21683/17 Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції і направляючи справу в частині закриття провадження у справі для подальшого розгляду до суду першої інстанції, виходив з того, що суди не надали належної оцінки доводам Товариства в контексті того, що на момент направлення заяви Банку від 17.12.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог Товариство вже здійснило зарахування таких вимог, у тому числі за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, а Банком вжиті заходи щодо оскарження такого зарахування у судовому порядку, тому вважати безспірними та прозорими вимоги Банку за заявою від 17.12.2018 є неможливим, відповідно, таке зарахування не відповідає вимогам закону; - № 920/240/18 суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що заборгованість позивача перед відповідачем підтверджена рішенням господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04 та беручи до уваги встановлений у справі № 920/240/18 розмір штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення зобов`язання АТ "Сумське НВО" перед АТ "Укргазвидобування" зі сплати пені та штрафу в розмірі 205 901,82 грн за договором поставки компресорної установки від 28.02.2017 № 199/17 та зобов`язання АТ "Укргазвидобування" перед АТ "Сумське НВО" згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04 щодо погашення заборгованості з оплати виконаних робіт за договором № 1/128 від 17.04.2000 на суму 205 901,82 грн, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви відповідача №18-7/678 від 08.05.2018. Зазначаючи, що залік вимог відбувся, суд апеляційної інстанції взяв до уваги односторонню заяву відповідача про залік зустрічних вимог (яка є правочином відповідно до статті 202 ЦК України) як таку, що не визнана судом недійсною, не є нікчемною в силу закону і тому - презюмується правомірною; - № 910/10471/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19, виходив з того, що спір який виник між Компанією та Товариством, зокрема на суму 348 494 542,60 грн боргу, який утворився у зв`язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ, розглядається у судовому порядку (справа № 914/1974/17). Так, на розгляді господарського суду Львівської області з 2017 року перебуває справа № 914/1974/17 за позовом Компанії до Товариства про стягнення 506 606 082,44 грн (348 494 542,60 грн боргу, що утворився у зв`язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ; 71 668 500,32 грн - пені; 15 998 052,04 грн - 3 % річних; 70 444 987,48 грн - втрат від інфляції). Отже, як на момент вчинення Компанією спірного правочину так і на час ухвалення Господарським судом міста Києва оскаржуваного рішення у справі № 910/10471/19, існував спір щодо розміру зобов`язання (суми заборгованості, яка утворилася у зв`язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ), а розгляд господарським судом Львівської області справи № 914/1974/17 завершено не було. Судовим рішенням ухваленим за наслідками розгляду справи № 914/1974/17 будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які Товариство винно Компанії, тобто, їх розмір носитиме якісний та безспірний характер, а з моменту набуття таким судовим рішенням законної сили, воно підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто буде відсутній спір між сторонами щодо наявності зустрічного зобов`язання. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність між сторонами у цій справі неузгодженості щодо зустрічного зобов`язання та як наслідок відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 ЦК України, що у цьому разі виключає можливість зарахування зустрічних вимог за оспорюваним у межах цієї справи одностороннім правочином; - № 910/11116/19 суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про ро визнання недійсним одностороннього правочину, виходив з того, що зарахування ДП "НАЕК "Енергоатом" зустрічних вимог здійснено у рамках та з дотриманням вимог чинного законодавства України, а висновки суду першої інстанції про те, що припинення зобов`язання між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору, є помилковими, оскільки: однією з підстав припинення зобов`язання, яка визначена частиною першою статті 601 ЦК України, є припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог; відповідно до частини другої статті 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін; зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем відповідає умовам, які визначені статтею 601 ЦК України; зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем не підпадає під дію частини п`ятої статті 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається, зокрема, зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом. Договір, укладений між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ДП "Енергоринок", не містить жодних обмежень щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У Законі України "Про ринок електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії з 01.07.2019, відсутні положення щодо заборони проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язання шляхом зарахування. При цьому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній справі уточнив висновки Верховного Суду викладені у інших справах щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань та зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) у суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення; - № 904/2104/19 Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині грошових вимог компанії Indumet Limited (Індумет Лімітед), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які розглядались в межах справи про банкрутство, та направляючи у цій частині справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду, виходив з того, що: 1) з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд при розгляді питання щодо обсягу заявлених кредитором [Indumet Limited (Індумет Лімітед)] грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення таким кредитором розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок кредитором здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного кредитором періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов`язання (враховуючи дату відкриття провадження у справі про банкрутство боржника), та зазначеного кредитором максимального розміру відповідних нарахувань. Отже, встановивши обставини щодо наявності доказів у справі про часткове погашення основного боргу та відповідно визнання судом грошових вимог кредитора у розмірі залишку такої заборгованості, логічним є здійснення судом перерахунку заборгованості за відсотками, нарахованими на суму основного боргу. Зі змісту постанови від 05.02.2020 вбачається, що вказаного висновку про часткову сплату заборгованості станом на 31.12.2015 (що також стало підставою для перерахунку відсотків) суд апеляційної інстанції дійшов на підставі оцінки відповіді Боржника на лист компанії "Loucas&Loucas Auditor Ltd". Проте, всупереч вимогам статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанцій під час встановлення обставин часткового погашення основного боргу не досліджено усіх зібраних у справі доказів, зокрема відповіді Боржника на лист компанії "Loucas&Loucas Auditor Ltd" щодо залишків заборгованості на 31.12.2016, якщо така відповідь Боржника щодо залишків заборгованості на 31.12.2015 (т.г.в.3, а.с.166) покладена в основу висновку суду про часткове погашення заборгованості за кредитними договорами 3, 4, 5, 6; а при встановленні обставин спливу строків позовної давності щодо вказаних вимог та наявності у матеріалах справи доказів переривання такого строку, зокрема копії листа аудиторської компанії "Loucas&Loucas" від 27.03.2017, судом не спростовано доводи Боржника про те, що вказаний лист не є належним доказом переривання строку позовної давності, оскільки адресований не кредитору, а третій стороні - аудиторській компанії, судом також не надано належної юридичної оцінки доводам кредитора щодо наявних у матеріалах справи інших доказів переривання вказаного строку; 2) суд касаційної інстанції погодився з доводами скаржника щодо суперечливості висновків, зокрема, суду апеляційної інстанції про відхилення грошових вимог ОСОБА_7 за Договором №1/15 з підстав не доведення кредитором факту використання корисної моделі у виробництві Боржника, оскільки, здійснивши апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду від 14.11.2019 за скаргою ОСОБА_7 в частині відмови останньому у визнанні грошових вимог за Договором №1/15 про уступку права на отримання патенту України на корисну модель № 101449 "Пристрій для розтарювання одноразових контейнерів" від 26.03.2015, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду про відхилення вказаних грошових вимог, враховуючи не доведення кредитором факту використання корисної моделі у спірний період. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що здійснивши апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду від 14.11.2019 за скаргою ПАТ "ДМК" в частині визнання грошових вимог ОСОБА_8 за Договором № 1/15 про уступку права на отримання патенту України на корисну модель № 101449 "Пристрій для розтарювання одноразових контейнерів" від 26.03.2015, апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що доводи апелянта (ПАТ "ДМК") про невикористання у виробництві корисної моделі за договорами 5, 6 спростовуються відповідними актами, складеними, комісійно підписаними та затвердженими боржником. Таким чином, на переконання Верховного Суду, висновки суду апеляційної інстанції в частині відхилення грошових вимог ОСОБА_7 за Договором №1/15 через відсутність доказів факту використання корисної моделі у виробництві є суперечливими, враховуючи той факт, що при встановленні обставин використання цієї ж моделі за цим же договором при розгляді грошових вимог іншого кредитора, суд дійшов висновку про доведеність таких вимог; 3) вимоги ОСОБА_9 за Договором 22, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, заявлені у розмірі 693 000, 000 грн. Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції частково визнав грошові вимоги кредитора до Боржника за Договором 22 по авторській винагороді за перший рік використання корисної моделі, а за наступні роки використання - вимоги відхилені за недоведеністю. При цьому з тексту ухвали від 14.11.2019 вбачається, що судом першої інстанції визнано вимоги кредитора за перший рік використання на підставі наступних доказів: Акта про використання об`єкта права інтелектуальної власності від 13.06.2016 та наказу Боржника від 29.11.2016 про виплату винагороди авторам у розмірі 3 000 000,00 грн. Оскільки судом відхилено вимоги у розмірі 393 000, 00 грн за 2, 3, 4 роки використання, логічним є факт визнання вимог на загальну суму 300 000, 00 грн за перший рік використання, що підтверджується загальним розміром визнаних грошових вимог кредитора (як суми вимог за певними договорами) у резолютивній частині ухвали. За апеляційним переглядом справи при дослідженні вимог ОСОБА_9 по авторській винагороді за Договором 22 (патент № НОМЕР_1 на корисну модель "Універсальний пристрій для налаштування роликів зони вторинного охолодження") за апеляційною скаргою ПАТ "ДМК" судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до угоди про розподіл авторської винагороди, ОСОБА_9 визначена авторська винагорода у розмірі 7,7%. Водночас, за результатом апеляційного перегляду справи при дослідженні вимог ОСОБА_9 по авторській винагороді за Договором 22 за апеляційною скаргою ОСОБА_9 судом апеляційної інстанції зазначено, оскільки кредитором не надано доказів використання корисної моделі у другому, третьому та четвертому роках, судом першої інстанції правомірно відхилено вимоги у розмірі 462 000,00 грн. Разом з тим, вказані висновки суду апеляційної інстанції є суперечливими, враховуючи той факт, що за результатом апеляційного перегляду справи в частині грошових вимог ОСОБА_9 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2019 у справі №904/2104/19 було залишено без змін, тобто за Договором 22 визнані вимоги у розмірі 300 000, 000 грн та відхилені - 393 000, 00 грн. За встановлених судом обставин щодо частки ОСОБА_9 у розмірі 7,7% від загальної суми винагороди авторам у розмірі 3 000 000,00 грн, арифметично вірним буде підрахунок авторської винагороди кредитора у розмірі 231 000, 00 грн, що в сумі з розміром у 462 000,00 грн (зазначеним апеляційним судом в мотивувальній частині постанови) складе 693 000,00 грн. Оскільки судом апеляційної інстанції під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції у вказаній частині та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; 4) здійснивши апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду від 14.11.2019 за скаргою ПАТ "ДМК" у частині визнання грошових вимог ОСОБА_8 за Договором №1/15 про уступку права на отримання патенту України на корисну модель № 101449 "Пристрій для розтарювання одноразових контейнерів" від 26.03.2015, апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що доводи апелянта (ПАТ "ДМК") про невикористання у виробництві корисної моделі за договорами 5, 6 спростовуються відповідними актами, складеними, комісійно підписаними та затвердженими боржником. Водночас, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що здійснивши апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду від 14.11.2019 за скаргою ОСОБА_7 в частині відмови останньому у визнанні грошових вимог за Договором №1/15 про уступку права на отримання патенту України на корисну модель № 101449 "Пристрій для розтарювання одноразових контейнерів" від 26.03.2015, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду про відхилення вказаних грошових вимог, враховуючи не доведення кредитором факту використання корисної моделі у спірний період. Таким чином, на переконання Верховного Суду, висновки суду апеляційної інстанції в частині визнання грошових вимог ОСОБА_8 за Договором №1/15 є суперечливими, враховуючи той факт, що при встановленні обставин використання цієї ж моделі за цим же договором при розгляді грошових вимог іншого кредитора - ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про недоведеність таких вимог. Оскільки судом апеляційної інстанції під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права, зокрема статей 86, 236, 269, ГПК України, Верховний Суд вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції у вказаній частині. Крім того, передача справ № 904/2104/19 на новий розгляд до апеляційного суду не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній. Водночас у даній справі № 910/2891/20 суди, вирішуючи питання зустрічності вимог про зарахування яких Підприємство звернулося до Товариства з заявою про залік (лист від 29.01.2020 № 106) виходили з такого, що зустрічний характер зобов`язання полягає в тому, що сторони відповідного зобов`язання є одночасно і боржниками, і кредиторами зобов`язання, що підлягає зарахуванню. Обов`язок Підприємства сплатити на користь Товариства 2 069 713 доларів США збитків, про що 01.03.2017 МКАС при ТПП постановлено рішення у справі № 845у/2015, ґрунтується на зобов`язаннях, що виникли на підставі контракту про надання послуг з транзиту аміаку рідкого через територію України магістральним трубопроводом від 24.12.2007 № 026/А/2007 (далі - Контракт). Обов`язок Підприємства сплатити на користь Товариства 1 518 258,06 долара США збитків, про що 27.03.2018 МКАС при ТПП постановлено рішення у справі АС № 21у/2017, ґрунтується на зобов`язаннях, що виникли на підставі Контракту. Обов`язок Товариства сплатити на користь Підприємства 702 257,58 долара США заборгованості за послуги, надані за Контрактом, 7 483,67 долара США 3% річних, про що 16.07.2019 МКАС при ТПП постановлено рішення у справі № 170/2018, ґрунтується на зобов`язаннях, що виникли на підставі Контракту. Обов`язок Товариства оплачувати надані Підприємством послуги за Контрактом є договірним обов`язком і вартість цих послуг визначається умовами Контракту, змінених рішеннями МКАС при ТПП у справах АС № 260р/2017 та № 170/2018. Тобто, наведені обов`язки є цивільно-правовими обов`язками, правовою основою регулювання яких є матеріальне право. Відповідно до статті 5 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадку, коли воно передбачено у цьому Законі. Згідно із статтею 34 Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та статтею 459 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) скасування рішення третейського суду не пов`язано з правильністю застосування МКСА при ТПП норм матеріального права. Товариством не надано жодних доказів про те, що: - у Підприємства відсутній обов`язок зі сплати на користь Товариства збитків (2 069 713 доларів США, 1 518 258,06 долара США); - у Товариства відсутній обов`язок зі сплати на користь Підприємства 702 257,58 долара США заборгованості за послуги, 7 483,67 долара США 3% річних; - у Товариства відсутній обов`язок зі сплати наданих Підприємством послуги за Контрактом за зміненою вартістю цих послуг. Заперечення Товариства щодо зустрічності вимог мотивовані тільки оскарженням рішень МКАС при ТПП, що не свідчить про відсутність відповідних обов`язків у сторін щодо сплати один одному коштів. Крім того, судами встановлено, що Київський апеляційний суд ухвалою від 28.10.2019 у справі № 824/168/19 залишив без змін рішення МКАС при ТПП України від 16.07.2019 у справі № 170/2018. У свою чергу Верховний Суд залишив без змін рішення МКАС при ТПП України від 16.07.2019 у справі № 170/2018 з мотивів, викладених у постанові Верховного Суду від 20.02.2020. Також Київський апеляційний суд ухвалою від 02.03.2020 у справі № 824/230/19 залишив без змін рішення МКАС при ТПП від 18.03.2019 у справі № 260р/2017, яка не була оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду. Тому суди дійшли висновку, що вимоги, про зарахування яких Підприємство звернулося до Товариства із заявою про залік (вимоги Товариства до Підприємства про сплату збитків у розмірі 2 069 713 доларів США та 1 518 258,06 долара США; вимоги Підприємства до Товариства про сплату 702 257,58 долара США заборгованості за послуги, 7 483,67 долара США 3% річних; вимоги Підприємства до Товариства про сплату 2 023 844,89 долара США та 1 080 925,01 долара США за надані послуги за зміненими тарифами) є зустрічними. Ці вимоги судами визнані і однорідними, оскільки виникли з однорідних підстав (виконання обов`язків за Контрактом), є грошовими і виражені в одній валюті - долари США. При цьому суди погодились з доводами Підприємства про те, що грошові вимоги, незалежно від валюти вираження, є однорідними в силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов`язань. Гроші, як предмет задоволення майнової вимоги, мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції. Судами також встановлено, що сторонами не надано доказів того, що не настав встановлений Контрактом строк сплати наведених вище вимог. Наведене свідчить про відсутність підстав вважати, що зарахування цих вимог мало місце з порушенням порядку і умов, передбачених статтею 601 ЦК України. Тому суди дійшли висновку про не доведення Товариством того, що заява про зарахування у цій частині не відповідає законодавству, і не вбачає підстав для визнання цього правочину недійсним щодо цих вимог. Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин. Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Водночас обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими. Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів у зв`язку з тим, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Тольяттіазот" на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 910/2891/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя І. Колос Суддя Б. Львов