Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/9040/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2021 року м. Чернівці Справа № 727/9040/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисак І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційними скаргами ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата виготовлення повного тексту рішення 19 липня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування заподіяної внаслідок ДТП матеріальної і моральної шкоди, пені, 3-х відсотків річних та інфляційних витрат (а.с.2-21). В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17.09.2019 року о 20 годині 15 хвилин в м. Чернівці на перехресті вулиць Небесної Сотні та проспекту Незалежності між автомобілем «Lexus Rx350», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобілем «Volksvagen Tauran», д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який є його власником згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 від 04.01.2019 року, сталось зіткнення, внаслідок якого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.10.2019 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «СК «ПЗУ Україна» згідно полісу №АМ/5899805, який у встановлені законодавством строки повідомив ПАТ «СК «ПЗУ Україна» про настання 17.09.2019 року дорожньо-транспортної пригоди, що має ознаки страхового випадку. Крім того, позивач подав страховику усі необхідні документи, передбачені Провадження №22-ц/822/902/21 ст.35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що потрібні для отримання страхового відшкодування. Однак, у зв`язку із невиконанням ПАТ «СК «ПЗУ Україна» приписів п.34.2 ст.34 вказаного Закону, він звернувся до судового експерта для проведення авто-товарознавчої експертизи з метою визначення розміру матеріального збитку та відновлювального ремонту, завданого в результаті пошкодження його автомобіля. Згідно висновку експерта №03-01-20 від 28.01.2020 року авто-товарознавчої експертизи, проведеної судовим експертом Павлишиним Я.Д., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 , склав 38 825,10 грн, а вартість відновлювального ремонту склала 93 641,03 грн. Про огляд його автомобіля при проведенні вказаної експертизи повідомлялися як СК, так і ОСОБА_2 . В подальшому, позивач подав страховій компанії заяву про виплату страхового відшкодування, яка останньою отримана 12.03.2020 року, однак страховик не надав жодної відповіді у письмовій формі протягом 15-ти календарних днів з дня отримання заяви, а тому 28.03.2020 року є датою, з якої має починатися нарахування штрафних санкцій, і по 02.11.2020 року включно - день пред`явлення позову, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на свою користь страхове відшкодування (матеріальний збиток) за шкоду, завдану автомобілю марки «Volkswagen Touran», в сумі 38825,10 грн, пеню в сумі 3246,42 грн, інфляційне збільшення суми боргу в сумі 698,85 грн та 3 % річних в сумі 702,04 грн; застосувати положення ч.10, ч.11 ст.265 ЦПК України та стягнути з страхової компанії на його користь штрафні санкції починаючи з 03.11.2020 року до повного виконання рішення суду, які необхідно нараховувати на суму 38 825,10 грн з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь решту збитків, не покритих страховим відшкодуванням, в сумі 54 815,93 грн та моральну шкоду в сумі 5000 грн, а також просив стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду, завдану автомобілю марки «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 у сумі 38 825,10 грн. Стягнуто з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 698,85 грн за період з 15.04.2020 року по 02.11.2020 року включно; 3 % річних, нарахованих на суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 644,60 грн за період з 15.04.2020 року по 02.11.2020 року включно; пеню, нараховану на суму несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування у розмірі 2 855,65 грн. за період з 15.04.2020 року по 02.11.2020 року включно. Відповідно до ч.10, 11 ст.265 ЦПК України пеню, інфляційне збільшення суми основного боргу та 3 % річних нараховувати до стягнення на суму 38 825,10 грн, за правилами, визначеними у мотивувальній частині цього рішення, та стягнути їх з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 за період починаючи з 03.11.2020 року до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 решту збитків, не покритих страховим відшкодуванням у зв`язку з пошкодженням автомобіля марки «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 у сумі 54 815,93 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв`язку з пошкодженням автомобіля марки «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 у сумі 2 000 грн. Стягнуто з ПАТ «СК «ПЗУ Україна» 7 117,49 грн та з ОСОБА_2 9 478,08 грн на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору, проведення авто-товарознавчої експертизи та оплату професійної правничої допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішення суду ПАТ «СК «ПЗУ Україна» оскаржила його, подавши апеляційну скаргу. З рішенням суду не погоджується в частині задоволених вимог щодо ПАТ «СК «ПЗУ Країна» у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що судом не враховано норми матеріального права та жодним чином не обґрунтовано рішення в частині задоволення вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат. Вказує, що ст.36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає наявність вини страховика в прострочені виплати страхового відшкодування. Проте, ПАТ «СК «ПЗУ Україна» не могло прийняти рішення щодо виплати у зв`язку з недотриманням потерпілим вимог зазначеного Закону, оскільки страховика не було повідомлено про ДТП (Європротокол) ні з боку ОСОБА_1 , ні з боку ОСОБА_2 , про саме ДТП страховик дізнався лише після отримання заяви на відшкодування шкоди. Крім того, ОСОБА_1 не надано пошкоджений автомобіль для огляду страховому комісару. Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог до ПАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовити. Рішення суду також оскаржив відповідач ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з нього є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам законодавства. Позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що його відповідальність була застрахована, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 складає 93 641,03 грн, тобто в межах страхової суми, визначеної полісом №АМ/5899805, а тому вважає, що судом не враховано неналежність відповідача, а висновок автотоварознавчої експертизи є недопустимим, оскільки така проведена експертом Павлишиним Я.Д., який не був попереджений про кримінальну відповідальність. Окрім цього, вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому моральної шкоди внаслідок ДТП, оскільки для встановлення такої необхідно було провести психолого-психіатричну експертизу, яка б дійсно вказала на розмір компенсації спричинених страждань, а тому сума в розмірі заявлених 5000 грн є невмотивованою, а відтак, суд безпідставно стягнув з ОСОБА_2 моральну шкоду. Просить рішення в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Відзив ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу ПАТ «СК «ПЗУ Україна» залишено без розгляду ухвалою Чернівецькою апеляційного суду від 28 серпня 2021 року. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апелянтів та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено факт спричинення матеріальної та моральної шкоди з вини ОСОБА_2 , а ПАТ «СК «ПЗУ Україна» в порушення вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування позивачу не виплатило. Обставини скоєння ДТП, належності автомобіля «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 на праві власності ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні ДТП та притягнення останнього до адміністративної відповідальності сторонами визнається та не спростовується (а.с.24, 33). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «ПЗУ Україна», що підтверджується полісом №АМ/5899805 (а.с.26). Згідно висновку експерта №03-01-20 автотоварознавчої експертизи про вартість відновлювального ремонту та вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Touran», д.р.н. НОМЕР_2 від 28.01.2020 року матеріальний збиток, в результаті його пошкодження складає 38 825,10 грн, вартість відновлювального ремонту складає 93 641,03 грн (а.с.35-60). Про проведення експертизи повідомлялися ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 (а.с.61-62). 12.03.2020 року позивачем скеровано до ПАТ «СК «ПЗУ Україна» заяву про виплату страхового відшкодування, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28-32). В силу ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Згідно зі ст.6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. За змістом ч.1 ст.28, ст.29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Таким чином, обов?язком страховика є відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов`язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності. Згідно зі ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17 вказано, що «відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Що стосується доводів апеляційної скарги ПАТ «СК «ПЗУ Україна» колегія суддів зазначає наступне. Так, посилання на те, що судом першої інстанції безпідставно встановлено виконання страхувальником ОСОБА_2 вимог ст.34 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме, що винуватець ДТП повідомив свою страхову компанію про страховий випадок, є частково обґрунтованими, про те не впливає на правильність ухваленого рішення, оскільки не є вирішальним у вирішенні спору між учасниками цієї справи згідно заявлених вимог. Дійсно, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 у встановлені законодавством строки, одразу після дорожньо-транспортної пригоди, повідомив ПАТ «СК «ПЗУ Україна» про настання 17.09.2019 року дорожньо-транспортної пригоди, що сторонами не заперечувалося. Про те, вказана обставина заперечувалася і заперечується ПАТ «СК «ПЗУ», отже суд прийшов до вказаного висновку з припущенням без підтверджуючих цю обставину доказів. Про те, навіть за умови невиконання страхувальником обов`язку в установлений строк щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку, ця обставина не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати спричинені збитки відповідно до законодавства та Договору страхування третім особам за деліктними правовідносинами, права яких не можуть бути обмежені неналежним виконанням умов договору його сторонами. Перевірка належного дотримання договірних відносин у сфері страхування може бути предметом дослідження виключно у спорі між страхувальником і страховиком, в залежності від чого можуть наставати визначені умовами страхування правові наслідки. Доказів складання Європротоколу на місці ДТП між її учасниками матеріали справи не містять, належними та допустимими доказами з боку страховика існування такого не підтверджено. Наголошення на тому, що потерпілим не було надано автомобіль для огляду представнику страхової компанії, що в свою чергу позбавило ПАТ «СК «ПЗУ Україна» виконати свій обов`язок передбачений полісом, а також страховика не було повідомлено про проведення експертизи, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що експертом Павлишиним Я.Д. було направлено ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 електронні повідомлення про час, дату та місце проведення експертизи автомобіля, що також підтверджується фіскальними чеками (а.с.61-62), після чого в подальшому ОСОБА_1 було направлено страховій компанії заяву про виплату страхового відшкодування з додатками, яку останньою отримано 12.03.2020 року (а.с.32) За наведеного колегія доходить висновку, що ПАТ «СК «ПЗУ Україна» мала змогу направити свого представника для участі в проведенні огляду пошкодженого транспортного засобу, чим, у разі не згоди, надати свої заперечення, що зроблено не було. Крім того, під час розгляду в суді першої інстанції останнім не було заявлено клопотання про проведення повторної експертизи. Крім того, з моменту отримання повідомлення/запрошення від судового експерта Павлишина Я.Д. про проведення експертизи на 11:00 год 26.12.2019 року (а.с.61-62) та звернення третьої особи ОСОБА_4 , постраждалого від винних дій страхувальника, ПАТ «СК «ПЗУ» мало об`єктивну можливість з`ясувати причини проведення експертизи та неповідомлення про страховий випадок, оглянути пошкоджений транспортний засіб, а також заперечити або погодити суму страхового відшкодування, чого зроблено не було. За наведеного, можна зробити висновок, що страховик не скористався своїм правом здійснити огляд пошкодженого транспортного засобу протягом 10 днів з дати отримання інформації про існування страхового випадку. Також, посилання страховика на те, що його представником судовим експертом Юзва С.Г. направлялася телеграма ОСОБА_1 з проханням надати для огляду пошкоджений автомобіль, не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються (а.с.109). Крім наведеного встановлено, що саме страховик не виконав свій обов`язок по направленню свого представника (експерта) на місце ДТП чи для огляду пошкодженого майна, при цьому колегія суддів вважає, що страховиком не доведено, що саме ненадання позивачем транспортного засобу для огляду страховику унеможливило встановлення останнім розміру матеріального збитку. Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача із ПАТ «СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування, пені, 3 % річних, інфляційних та судових витрат є правильним. Доводи скарги про те, що страхова компанія не погоджується з сумою витрат на правничу допомогу та заперечувала у відзиві на позовну заяву про задоволення позову повністю не може бути підставою для зменшення вказаних витрат, оскільки згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таких клопотань стороною відповідача не подавалося, отже суд апеляційної інстанції позбавлений можливості переглянути рішення суду в цій частині. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем, оскільки тоді нівелюється інститут страхування, є необґрунтованими, оскільки системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому, особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092). Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-760цс15. Згідно зі ст.29 та п.32.7 ст.32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс Х (1- Е З), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е з - коефіцієнт фізичного зносу. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Тому, пред`явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу був би неправомірним. Установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує визначений позивачем розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо стягнення 54 815,93 грн на відновлювальний ремонт автомобіля, що не покриті страховим відшкодуванням. Також, спростовуються доводи апелянта про те, що висновок експерта є №03-01-20 від 28.01.2020 року є неналежним доказом, оскільки експерт не повідомлений про кримінальну відповідальність, так як на 2 аркуші висновку експерта (а.с.36) є підпис експерта Павлишина Я.Д. та зазначено про те, що в силу ч.7 ст.102 ЦПК України він попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України. Що стосується непогодження з розміром моральної шкоди та її обґрунтуванням, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 ст. 23 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Колегія суддів аналізуючи причини та спосіб завдання моральної шкоди позивачу, визначаючи характер, глибину душевних страждань, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за отриману моральну шкоди у розмірі 2 000 грн, оскільки останній зазнав стресу та перенервував внаслідок ДТП та пошкодження автомобіля. Колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи таких висновків суду не спростовують. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /І.М. Литвинюк, І.Б. Перепелюк/