Постанова 4814 № 524/1018/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/1018/19 Номер провадження 22-ц/814/1860/21Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дорош А.І., Триголова В.М. секретар Яковенко В.С. за участю відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 квітня 2021 року (повний текст складено 25.04.2021р.) у справі за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі Кременчуцка міська рада) звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 (Відповідач 1), посилаючись на те, що 29.08.2013 року між Кременчуцькою міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на строкове користування земельною ділянкою терміном на 3 роки загальною площею 14512кв.м, кадастровий №5310436100:03:001:0081 для реконструкції будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.12.2013 року за №14511152, 10.12.2013 року було проведено державну реєстрацію договору оренди землі від 29.08.2013 року. Зазначають, що пунктом 3.1. рішення XXVII сесії міської ради VII скликання від 16.11.2017 року «Про надання чи відмову в наданні згоди на поділ та об`єднання земельних ділянок в м. Кременчуці» було зобов`язано ОСОБА_1 звернутися до Кременчуцької міської ради Полтавської області із заявою про поновлення договору оренди землі, зареєстрованого 10.12.2013р. (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 3819843, підстава внесення запису індексний №8988574 від 12.12.2013), площею 14512кв.м для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничої бази по АДРЕСА_1 . З витягу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №155044258 від 05.02.2019р. вбачається, що у ОСОБА_1 припинено право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме на будівлі та споруди виробничої бази від 02.03.2018 року. Однак, з моменту закінчення договору оренди землі (зареєстрованого 10.12.2013 року), а саме з 10.12.2016 року відповідач не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Так, у період з 10.12.2016 року (день закінчення договору оренди) по 02.03.2018 року (день припинення права власності) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б отримати у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Вказують, що Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області здійснено розрахунок суми заподіяних відповідачем збитків, відповідно до якого за період з 10.12.2016 року по 31.12.2016 року зазначена сума становить 15751,87грн, за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року 277777,09грн, за період з 01.01.2018 року по 02.03.2018 року 46423,02 грн, в загальному за період з 10.12.2016 року по 02.03.2018 року 339951,98 грн. (т.1, а.с.1-8). При цьому, 21.01.2021 року представник позивача ОСОБА_2 надала суду заяву про зменшення позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 (т.2, а.с.44). З урахуванням наведеного остаточно прохали стягнути з відповідача ОСОБА_1 збитки, заподіяні внаслідок порушення земельного законодавства у розмірі 262969,35грн та вирішити питання судових витрат. Окрім того, 18.02.2019 року Кременчуцька міська рада звернулася до місцевого суду з окремим позовом до ОСОБА_1 (Відповідач 2), посилаючись на те, що, відповідно до договору купівлі-продажу будівель та споруд виробничої бази від 26.06.2018 року ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 будівлі та споруди виробничої бази, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складаються з адміністративно-побутової будівлі «А,А1,а,а1,а2» загальною площею 1077,8кв.м, будівлі розчинно-бетонного вузла «Б,б,б1» загальною площею 362,0кв.м, будівлі складу «В,в,Вп» загальною площею 682,8кв.м, будівлі столярної майстерні «Г,г» загальною площею 261,6кв.м, будівлі складу «Е» загальною площею 190,5кв.м, будівлі КПП «Д» загальною площею 17,5кв.м, будівлі складу «З» загальною площею 339,5кв.м, замощення «І», огорожі «№1-6», які розташовані на землях комунальної власності площею 14512кв.м, кадастровий №5310436100:03:001:0081. Однак, з моменту набуття права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 - 02.03.2018 року на підставі договору дарування, відповідач так і не вчинив будь-яких дій, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою. Так, у період з 02.03.2018 року (день набуття права власності на об`єкт нерухомості) по 26.06.2018 року (включно) відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б отримати у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Кременчуцькою міською радою Полтавської області здійснено розрахунок суми збитків, заподіяних відповідачем, відповідно до якого за період з 02.03.2018 року (включно) по 26.06.2018 року (включно) дана сума становить 89040,88 грн. З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача ОСОБА_1 збитки, заподіяні територіальній громаді м. Кременчука внаслідок порушення земельного законодавства у розмірі 89040,88грн та вирішити питання судових витрат (т.1, а.с.165-172). Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.02.2020 року клопотання відповідача ОСОБА_1 , - задоволено. Об`єднано в одне провадження цивільну справу №524/1018/19, провадження № 2/524/92/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків зі справою №524/1019/19, провадження № 2/524/94/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків (т.2, а.с.11). Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 квітня 2021 року позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 , задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти в розмірі 262969,35 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області сплачений судовий збір в розмірі 3944,50 грн. Позов Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області безпідставно збережені кошти в розмірі 79780,78грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області сплачений судовий збір в розмірі 1709,70 грн. З вказаним рішенням не погодився Відповідач 2, який подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим просив рішення районного суду скасувати в частині задоволення позову Кременчуцької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 79780,78грн та судового збору у розмірі 1709,70грн, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задовленні вказаних вимог. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що, згідно заявлених позовних вимог, Кременчуцька міська рада прохала стягнути на свою користь суму матеріального збитку, при цьому, місцевим судом було безпідставно вирішено питання про стягнення безпідставно збережених коштів у відповідній сумі, що є різними вимогами, які регулюються різними нормами матеріального права. Відтак, апелянт зауважує, що місцевий суд не мав права виходити за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність необхідних елементів складу цивільного правопорушення по відшкодуванню збитків, а саме: шкоду; протиправну поведінку її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою; вину. Також, вказує, що доводи позивача стосовно того, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки на 2018 рік становила 15432060,80грн є припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація щодо нормативно грошової оцінки ділянки за весь 2018 рік та, зокрема, за період з 02.03.2018 року по 26.06.2018 року включно. Зауважує, що він жодних коштів від позивача не набував, не зберігав, а тому стягнення, оскаржуваним судовим рішенням, з Відпоідача 2 відповідних сум на підставі ст.1212 ЦК Укрїин, вважає безпідставним. Окрім того, вказує, що зазначене у Витязі з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2018 року, її цільове призначення 03.09 для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ, не відповідає дійсності оскільки на цій ділянці розташовані будівлі та споруди виробничої бази. Вказана помилка, на думку апелянта, вплинула на завищення розміру орендної плати. У поданому відзиві на апеляційну скаргу, позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду прохає залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказують, з посиланням на висновки Верховного Суду, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмету позову та/або обраного позивачем способу захисту. Також, зауважують, з посиланням на висновки Верховного Суду, що Відповідач 2 (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Відтак, відповідні кошти підлягають стягненню з Відповідача 2 на корсить позивача в порядку ст.ст.1212-1214 ЦК Укураїни. Зазначають, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:03:001:0081 є сформованою та має цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для реконструкції будівель та споруд. При цьому, Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2018 року №1640/0/212-18 є чинним та ніким не оскаржувався, а тому він достовірно визначає зазначену в ньому інформацію щодо нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки за 2018 рік. У судовому засіданні відповідачі апеляційну скаргу підтримали та прохали її задовольнити. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення відповідачів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як убачається з матеріалів справи та установлено місцевим судом, 29.08.2013 року між Кременчуцькою міською радою Полтавської області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на строкове користування земельною ділянкою терміном на 3 роки загальною площею 14512 кв.м, кадастровий № 5310436100:03:001:0081 для реконструкції будівель та споруд по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.51-60). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.12.2013 року за №14511152, 10.12.2013 року було проведено державну реєстрацію договору оренди землі від 29.08.2013 року (т.1, а.с.64-65). В подальшому, рішення XXVII сесії Кременчуцької міської ради VII скликання від 16.11.2017 року «Про надання чи відмову в наданні згоди на поділ та об`єднання земельних ділянок в м. Кременчуці» (пункт 3.1) було зобов`язано ОСОБА_1 звернутися до Кременчуцької міської ради Полтавської області із заявою про поновлення договору оренди землі, зареєстрованого 10.12.2013р. (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 3819843, підстава внесення запису індексний №8988574 від 12.12.2013р.), площею 14512кв.м для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничої бази по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.77). Згідно договору дарування, серії ННА №091786, від 02.03.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Бугайовою Л.М., ОСОБА_1 подарував ОСОБА_1 будівлі та споруди виробничої бази по АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості припинено (т.1, а.с.185-198). Відповідно до договору купівлі-продажу будівель та споруд виробничої бази від 26.06.2018 року ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 будівлі та споруди виробничої бази, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складаються з адміністративно-побутової будівлі «А,А1,а,а1,а2» загальною площею 1077,8 кв.м, будівлі розчинно-бетонного вузла «Б,б,б1» загальною площею 362,0кв.м, будівлі складу «В,в,Вп» загальною площею 682,8кв.м, будівлі столярної майстерні «Г,г» загальною площею 261,6кв. м, будівлі складу «Е» загальною площею 190,5 кв.м, будівлі КПП «Д» загальною площею 17,5кв.м, будівлі складу «З» загальною площею 339,5кв.м, замощення «І», огорожі «№1-6», які розташовані на землях комунальної власності площею 14512кв.м, кадастровий № 5310436100:03:001:0081 (т.1, а.с.199-202). Рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №1323 від 12.10.2018 року «Про затвердження акту комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 » розмір нанесених ОСОБА_1 збитків визначено в сумі 339190,95 грн (т.1, а.с.79). Також, рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №1324 від 12.10.2018 року «Про затвердження акту комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 » розмір нанесених ОСОБА_1 збитків визначено в сумі 88279,84 грн (т.1, а.с.206). Задовольняючи позов місцевий суд виходив із того, що відповідачі, будучи власниками об`єкта нерухомого майна у визначені періоди часу, фактично користуючись земельною ділянкою без укладеного договору оренди, є такими, що зберегли у себе кошти, які мали б заплатити за користування нею, а тому у відповідачів виник обов`язок повернути ці кошти власнику земельної ділянки- Кременчуцькій міській раді Полтавської області у визначеному розмірі, який обраховано з урахуванням нормативно-грошової оцінки землі та фактично виплачених сум на погашення боргу (щодо відповідача ОСОБА_1 ). Згідно ч.ч.1,6 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відтак, оскільки Відповідачем 2 оскаржується рішення місцевого суду лише в частині вимог Кременчуцької міської ради до нього ОСОБА_1 , то і судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині, в іншій частині рішення місцевого суду не переглядається. Так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки він в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, визначення змісту позовних вимог є виключним диспозитивним правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд. Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа, яка має право на судовий захист за власним розсудом обирає спосіб захисту. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення ( визнання) порушених ( оспорюваних) прав та вплив на порушника. За змістом ст.ст.3, 15, 16 ЦК України суд може захисти лише порушене право особи та у визначений Цивільним Кодексом України спосіб. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Вітак, з наведеного вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), де, зокрема, зроблено висновок, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15). З урахуванням наведеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно того, що він жодних коштів від позивача не набував, не зберігав, а тому стягнення оскаржуваним судовим рішенням, з Відпоідача 2 відповідних сум на підставі ст.1212 ЦК України, є помилковим. Так, матеріалами справи установлено, що у період часу з 02.03.2018 року (день набуття за Відповідачем 2 права власності, на підставі договору дарування, на нерухоме майно по АДРЕСА_1 ) по 26.06.2018 року включно (день відчуження Відповідачем 2, на підставі договору купівлі-продажу, нерухомого майна по АДРЕСА_1 ) відповідач ОСОБА_1 використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів та не вчинив будь-яких дій, спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою. Згідно Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2018 року №1640/0/212-18, установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером №5310436100:03:001:0081, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення 03,09 для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ, площею 14512кв.м, має визначену нормативно грошову оцінку у сумі 15432060,80грн (т.1, а.с.97). Посилання апелянта на те, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки на 2018 рік становила 15432060,80грн є припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація щодо нормативно грошової оцінки ділянки за весь 2018 рік та, зокрема, за період з 02.03.2018 року по 26.06.2018 року включно, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до ч.2 ст.18 ЗУ «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Відтак, надані позивачем відомості щодо нормативно грошової оцінки ділянки з кадастровим номером №5310436100:03:001:0081 в сумі 15432060,80грн, є належним доказом на підтвердження нормативно грошової оцінки цієї ділянки за весь 2018 рік. Відтак, з урахуванням того, що матеріалами справи установлено та не спростовано стороною відповідача, що ОСОБА_1 не укладав з власником земельної ділянки (Кременчуцькою міською радою) договору оренди земельної ділянки кадастровий номер №5310436100:03:001:0081 у період з з 02.03.2018 року (день набуття за Відповідачем 2 права власності, на підставі договору дарування, на нерухоме майно по АДРЕСА_1 ) по 26.06.2018 року включно (день відчуження Відповідачем 2, на підставі договору купівлі-продажу, нерухомого майна по АДРЕСА_1 ), він є особою, яка фактично зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, а тому Відповідач 2 зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - Кременчуцькій міській раді Полтавської області. При цьому, як вірно установлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, що у період часу квітень - травень 2018 року ОСОБА_1 було внесено два платежі на користь позивача в сумі 4630,05 грн кожен, які не були враховані Кременчуцькою міською радою при здійсненні розрахунку суми стягнення з Відповідача

2. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що здійснюючи розрахунок заборгованості, місцевий суд з урахуванням фактичних обставин справи та законності вимог позивача, вірно визначив розмір стягнення з ОСОБА_1 в сумі 79780,78грн за період з 02.03.2018 року по 26.06.2018 року, оскільки такий правомірно здійснено з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер №5310436100:03:001:0081 площею 14512кв.м. Посилання апелянта на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність необхідних елементів складу цивільного правопорушення по відшкодуванню збитків, а саме: шкоду; протиправну поведінку її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою; вину, суд оцінює критично, оскільки, як вказано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що, згідно заявлених позовних вимог, Кременчуцька міська рада прохала стягнути на свою корить суму матеріального збитку, при цьому, місцевим судом було безпідставно вирішено питання про стягнення безпідставно збережених коштів у відповідній сумі, що є різними вимогами, які регулюються різними нормами матеріального права, тобто місцевий суд допустив вихід за межі позовних вимог, колегія суддів оцінює критично, оскільки суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18). Так, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (наведене відповідачає позиції Великої Палати Верховного Суду, висвітленій у постанові від 04.12.2019 року, справа №917/1739/17). Твердження апелянта про невідповідність зазначеного у Витязі з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2018 року, цільового призначення земельної ділянки як, 03.09 для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ, оскільки на цій ділянці розташовані будівлі та споруди виробничої бази, колегія судідв до уваги не приймає, оскільки належних та допустимих доказів на спростування відомостей, вказаних у Витязі з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 31.07.2018 року, матеріали справи не містять. Відтак, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо Відповідача 2, що є предметом даного апеляційного перегляду. При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстави для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 квітня 2021 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ А.І. Дорош В.М. Триголов Повний текст постанови виготовлено 15.09.2021 року.