Постанова 4814 № 524/3939/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/3939/19 Номер провадження 22-ц/814/245/21Головуючий у 1-й інстанції Клименко С.М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2020 року по справі за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі Кременчуцка міська рада) звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 19.02.2016 року зареєстрував за собою право власності на адміністративне приміщення з ганком за адресою: АДРЕСА_1 , але не оформив право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5310436100:02:0031:0079 площею 79 кв.м для експлуатації та обслуговування адміністративного приміщення, на якій розташований вказаний об`єкт нерухомості. Зазначають, що, у зв`язку з тим, що відповідач з 19.02.2016 року по 03.06.2019 року користувався вказаною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, договору оренди не укладав, орендну плату не сплачував, Кременчуцька міська рада не отримала доходу від орендної плати за землю, який отримала б в разі оформлення ним правовстановлюючих документів. Вважають, що відповідач, фактично користуючись земельною ділянкою без достатньої правової підстави, зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки. Так, відповідно до розрахунку доходу відповідача за період з 19.02.2016 року по 03.06.2019 року, як розміру плати за земельну ділянку комунальної власності площею 79 кв.м у формі орендної плати, що нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування та узгоджується з приписами Закону України «Про оцінку землі» та відповідає рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області, він мав сплатити орендну плату в сумі 9947,3 грн. враховуючи, що, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.11.2018 року за №2330/0/212-18, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 79 кв.м складає 170616,30 грн. Відповідні розрахунки наведено в позові. З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в сумі 9947,3 грн. та вирішити питання судових витрат. Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2020 року позов Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області (код ЄДРПОУ 24388300 площа Перемоги, 2 м.Кременчук Полтавська область, 39600) безпідставно збережені кошти в сумі 9947,3 грн. і судовий збір в сумі 1921,00 грн., а всього 11868,30 грн. З вказаним рішенням не погодився відповідач, який подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення районного суду скасувати в повному обсязі. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що оскаржуване судове рішення було протиправно постановлене без участі відповідача та за його неповідомлення про час та місце розгляду справи. Зауважує, що твердження суду стосовно того, що спірна земельна ділянка, якою, на думку позивача, безпідставно та безоплатно користувався відповідач, складає площу 79 м2, є помилковим, оскільки така становить площу в 26,9м2, так як відповідає площі прибудованих приміщень. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майнап щодо суб`єкта №165620273 від 06.05.2019 року, відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить адміністративне приміщення з ганком, площею 80,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; дата державної реєстрації - 19.02.2016 року (а.с.8). Місцевим судом установлено та не заперечується сторонами, що вказане адміністративне приміщення з ганком розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 5310436199:02:0031:0079 площею 79 кв.м комунальної форми власності, яка належить територіальній громаді міста Кременчука. Також, установлено, що відомості про оформлення за відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, відсутні. Задовольняючи позов місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що відповідач, будучи власником об`єкта нерухомого майна, до моменту оформлення права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, фактично користуючись земельною ділянкою без укладеного договору оренди, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки- Кременчуцькій міській раді Полтавської області у визначеному розмірі, який обраховано з урахуванням нормативно-грошової оцінки землі. Такий висновок місцевого суду в повній мірі відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з наступного. За вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, визначення змісту позовних вимог є виключним диспозитивним правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд. Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа, яка має право на судовий захист за власним розсудом обирає спосіб захисту. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення ( визнання) порушених ( оспорюваних) прав та вплив на порушника. За змістом ст.ст.3, 15, 16 ЦК України суд може захисти лише порушене право особи та у визначений Цивільним Кодексом України спосіб. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Вітак, з наведеного вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), де, зокрема, зроблено висновок, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15). Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить адміністративне приміщення з ганком, площею 80,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; дата державної реєстрації - 19.02.2016 року (а.с.8). Згідно Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, установлено, що вказане адміністративне приміщення з ганком розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 5310436199:02:0031:0079 площею 79 кв.м комунальної форми власності, нормативно-грошова оцінка якої становить 170616,30 грн., та яка належить територіальній громаді міста Кременчука (а.с.40). Відтак, з урахуванням того, що матеріалами справи установлено та не спростовано стороною відповідача, що ОСОБА_1 не укладав з власником земельної ділянки (Кременчуцькою міською радою) договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5310436199:02:0031:0079 у період з 19.02.2016 року (час державної реєстрації за відповідачаем права власності на адміністративне приміщення з ганком) по 03.06.2019 року (дата подачі даного позову до суду), то він є особою, яка фактично зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, а тому ОСОБА_1 зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - Кременчуцькій міській раді Полтавської області. Здійснюючи розрахунок заборгованості, місцевий суд з урахуванням фактичних обставин справи та законності вимог позивача, вірно визначив розмір стягнення з ОСОБА_1 в сумі 9947,30 грн. за період з 19.02.2016 року по 03.06.2019 року, оскільки такий правомірносто здійснено з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 5310436199:02:0031:0079 площею 79 кв. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірна земельна ділянка, якою, на думку позивача, безпідставно та безоплатно користувався відповідач, складає площу не 79 м2, а така становить площу в 26,9 м2, так як відповідає площі прибудованих приміщень, колегія суддів до уваги не приймає, з урахуванням наступного. Як убачається з Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (а.с.103-108), наданої відповідачем та долученої до справи, загальна площа належної ОСОБА_1 адміністративної будівлі становить 80,9 кв.м, з яких 26,9 кв.м площа прибудованих приміщень та 64,05 кв.м - основна площа. При цьому, здійснюючи розрахунок боргу відповідача позивач виходив з площі приміщення (як розрахункової величини) в 79 м2, що є меншим ніж вказано в наданій ОСОБА_1 . Декларації. Твердження апелянта, що як розрахункову величину, для визначення його заборгованості, необхідно брати лише площу прибудованих приміщень - 26,9 кв.м, колегія суддів оцінює критично, оскільки, відповідно до ч.1 ст.21 ЗУ «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. При цьому, оскільки ОСОБА_1 у період з 19.02.2016 року по 03.06.2019 року користувався земельною ділянкою, на якій розміщене все належне йому адміністративне приміщення, а не лише добудовані площі, то і орендну плату повинен вносити, виходячи з площі всіх належних йому приміщень. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскаржуване судове рішення було протиправно постановлене без участі відповідача та за його неповідомлення про час та місце розгляду справи, колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки оскаржуване судове рішення було заочним, та його перегляд було здійснено згідно вимог процесуального закону. Жодних фактів щодо порушення місцевим судом, при постановленні оскаржуваного судового рішення, норм процесуального права, матеріали справи не містять. Відтак, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстави для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 квітня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця О.В. Чумак Повний текст постанови виготовлено 03.03.2021 року.