Постанова 4824 № 360/662/15-ц

Справа № 360/662/15-ц Головуючий 1 інстанція- Міланіч А.М. Проваження № 22-ц/824/12058/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 14 вересня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Степанової Оксани Сергіївни на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року про вжиття заходів забезпечення позову в цивільній справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Клавдіївське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, Бородянської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_1 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , Садівницького товариства «Полісся - 2006», ОСОБА_21 , ОСОБА_26 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_27 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , треті особи: ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , Закрите акціонерне товариство «Міжтериторіальна виробничо-будівельна холдингова компанія «ЕПОС», ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , реєстраційна служба Головного управління юстиції у Київській області про визнання недійсними розпоряджень голів Київської обласної державної адміністрації та Бородянської районної державної адміністрації, скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельні ділянки, витребування з незаконного володіння земельних ділянок,- в с т а н о в и в: Ухвалою Бородянського районногосуду Київської області від 17 травня 2021 року в даній справі за позовом першого заступника прокурора Київської областідо Київської обласної державної адміністрації, Бородянської районної державної адміністрації та ряду фізичних осіб про визнання недійсними розпоряджень, скасування рішень про державну реєстрацію прав і обтяжень на земельні ділянки та їх витребування задоволено заяву прокурора та забезпечено позов шляхом накладення арешту на належні відповідачам земельні ділянки, які є предметом спору і які розташовані на території Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області, в тому числі на належні відповідачці ОСОБА_1 дві земельні ділянки з цільовим призначенням для веденя садівництва: площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221080500:03:003:0109 та площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221080500:03:003:0111. Не погоджуючись із ухвалою, відповідачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Степанової О.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині накладення арешту на належні їй земельні ділянки та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали. Скарга мотивована тим, що як заява прокурора про забезпечення позову, так і оскаржувана ухвала не містять належного обгрунтування припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову щодо належних ОСОБА_1 ділянок може істотно ускладнити ефективний захист прав чи інтересів позивача або істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого судового рішення. Зокрема прокурором не наведено жодних доводів щодо намірів відповідачки провести відчуження земельних ділянок, таких - 3 - даних не містить і ухвала суду, який мав дати цьому оцінку. Як і не надано жодного належного та допустимого доказу, що після подання позову у 2015 році та по цей час відповідачка уклала хоча б один договір щодо ділянки або здійнила їх поділ чи об`єднання. Вважає, що наявність вказаного обтяженння в Державному реєстрі негативно впливає на її репутацію перед можливими кредиторами, а вона сама як боржник у виконавчому провадженні має подавати декларацію про доходи та майно, хоча рішенння по суті ще не прийнято. Суд всупереч ст.154 ЦПК України не вирішив питання про зустрічне зезпечення, а сама ухвала прийнята суддею одноособово, а не складом суду за участю секретаря, що свідчить про порушення норм процесуального права та наявність обов`язковоих підстав для скасування згідно п.1 ч.3 ст.376 ЦПК України. В іншій частині ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідач Київська обласна державна адміністрація подала до суду письмові пояснення про те, що оскаржуваною ухвалою суду забезпечено сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Отрош В.М. в суді апеляційної інстанції подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати в оскаржуваній частині ухвалу Бородянського районного суду Київської області як незаконну. Прокурор та представник КМ України Довгань О.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування. Решта учасників належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на їх офіційні електронні адреси судовими повістками і повідомленнями про її доставлення, а також рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, в тому числі повернутими із відміткою пошти, що особи за даною адресою не знаходяться, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки, а також оголошенням на офіційному веб-сайті апеляційного суду про виклик у судове засідання, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що в провадженні Бородянського районного суду Київської області пребуває дана справа за позовом першого заступника прокурора Київської областів інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Клавдіївське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, Бородянської районної державної адміністрації та ряду фізичних осіб. Вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваними розпорядженнями обласної і районної державних адміністрацій незаконно затверджено 10 проектів землеустрою та вилучено з постійного користування ДП «Клавдіївський лісгосп» земельну ділянку загальною площею 9,9 га лісів першої групи, які складають собою єдиний масив на території Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області і є землями запасу лісогосподарського призначення. З урахуванням заяви від 26 березня 2021 року про зміну предмету позову, прокурор - 4 - просить визнати недійсними розпорядження голів Київської обласної державної адміністрації та Бородянської районної державної адміністрації щодо затвердження проектів землеустрою, вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Клавдієвський лісгосп» на території Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області та передачу їх у власність членів СТ «Полісся-2006» для ведення садівництва/колективного садівництва/ на території Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень таких земельних ділянок, усунути перешкоди у здійсненні КМ України права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду, які розташовані на території Блиставицької сільської ради Бородянського району, шляхом їх повернення на користь держави в особі КМ України та в постійне користування Державного підприємства «Клавдіївське лісове господарство» з незаконного володіння відповідачів. 13 травня 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до суду заяву, в якій просив в порядку забезпечення поданого ним позову накласти арешт на спірні земельні ділянки, оскільки опрацюванням відомостей з Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно установлено, що, після подання позову, відповідачами, незважаючи на наявність спору щодо права власності на спірні землі, було укладено ряд договорів щодо відчуження частини спірних земельних ділянок, здійснено їх поділ та об`єднання. Необхідність накладення арешту зумовлена суб`єктивною поведінкою учасників, які неодноразово відчужували ділянки за цивліьно-правовими угодами. Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи (ч.2 ст.149 ЦПК). Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту на майно, яке є предметом спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК). Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику - 5 - розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на належні відповідачці земельні ділянки, судпершої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову. При цьому суд виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, поновлення порушених прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону. При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог прокурора, які полягають у оспоренні законності передачі земельних ділянок у власність відповідачки ОСОБА_1 та їх витребування з володіння останньої, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Погоджуючись із ухвалою суду, колегія суддів враховує те, що вжиті заходи у вигляді накладенння арешту на спірні земельні ділянки не призведуть до суттєвого обмеження прав відповідачки ОСОБА_1 . Такі заходи є співмірними, розумними і адекватними, в тому числі такими, що не - 6 - перешкоджають відповідачці у здійсненні прав власника, зокрема володінні і користуванні майном. Доводи апеляційної скарги про те, що заява прокурора про забезпечення позову не містить належного обгрунтування припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову щодо належних ОСОБА_1 ділянок може істотно ускладнити ефективний захист прав чи інтересів позивача або істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого судового рішення, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. У поданій до суду заяві заступник керівника Київської обласної прокуратури обгрунтував підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову, вказавши, що опрацюванням відомостей з Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що, після подання позову, відповідачами, незважаючи на наявність спору щодо права власності на спірні землі, було укладено ряд договорів щодо відчуження частини спірних земельних ділянок, здійснено їх поділ та об`єднання. При цьому доводи відповідачки про те, що прокурором не наведено доводів та не надано доказів щодо намірів відповідачки провести відчуження земельних ділянок або здійнити їх поділ чи об`єднання не спросовують висновків суду про наявність підстав для накладення арешту на спірні земельні ділянки, оскільки відповідачка як їх титульний власник вправі вільно ними розпорядитися, в тому числі провести відчуження на користь іншої особи. У випадку відчуження відповідачкою нерухомого майна, яке є предметом спору, виконання рішення та ефективний захист прав позивачів буде утруднений чи неможливий. Зокрема відчуження відповідачкою спірних ділянок, правомірність набуття права на які оспорює прокурор за умови задоволення його вимог, потягне необхідність подання інших позовів, бо майно буде належати іншій особі, право якої прокурору доведеться також оспорювати. Отже, вжиті судом заходи безпосередньо стосуються предмета спору та поновлення прав позивачів за захистом яких вони звернулися до суду. Схожа правава позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, де Верховний Суд вказав, що через ризик відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту 1/2 частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. А те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір. Колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала не містить належного обгрунтування висновків про те, що невжиття заходів забезпечення позову щодо належних ОСОБА_1 ділянок може істотно ускладнити ефективний захист прав чи інтересів позивача або істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого судового рішення. Водночас відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення - 7 - призвело до неправильного вирішення справи. Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Наведені скаржницею в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а відтак підстави для скасування чи зміни ухвали з цих підстав відсутні. Наведені у скарзі аргументи про те, що наявність обтяженння земельних ділянок в Державному реєстрі негативно впливає на репутацію відповідачки перед можливими кредиторами, а вона сама як боржник у виконавчому провадженні має подавати декларацію про доходи та майно, хоча рішенння по суті ще не прийнято, не спростовують висновків суду про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що наведені аргументи взагалі не мають правового значення, не стосуються та не пов`язані із обставинами, які суд враховує при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову. Щодо доводів скарги про те, що суд всупереч ст.154 ЦПК України не вирішив питання про зустрічне забезпечення, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч.7 ст.153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Згідно із ч.1 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Враховуючи наведене правило процесуального Закону суд має право, втім він не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача. Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені ч.3 ст.154 ЦПК України відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Жодна з наведених обставин судом не була встановлена, з огляду на що доводи скаржника апеляційний суд визнає необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 369/7793/17. Посилання у скарзі на те, що ухвала прийнята суддею одноособово, а не складом суду за участю секретаря, що свідчить про порушення норм процесуального права та наявність обов`язкових підстав для її скасування згідно п.1 ч.3 ст.376 ЦПК України, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не - 8 - пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються колегіально Вищим антикорупційним судом у складі трьох суддів. Отже, вирішення питання про забезпечення позову можливе як судом, так і суддею. Аналогічні роз`яснення містяться у наведеному вище п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», де вказано про можливість розгляду заяви про забезпечення позову як судом, так і суддею. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судді першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Степанової Оксани Сергіївни залишити без задоволення. Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 17 травня 2021 рокув оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: