Постанова 4824 № 372/3290/20

Справа № 372/3290/20 Головуючий 1 інстанція- Зінченко О.М. Проваження № 22-ц/824/13587/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 03 грудня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 наухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року у справі запозовом ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівього району Київської області про визнання недійсним і скасування рішення селищної ради, визнання незаконним і скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договору оренди,- в с т а н о в и в: Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову за заявою представника позивача адвоката Андрощука С.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівсього району Київської області про визнання недійсним і скасування рішення селищної ради, визнання незаконним і скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договору оренди. Не погоджуючись із ухвалою, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його заяву про забезпечення позову задоволити в повному обсязі,посилаючись на її помилковість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом при її постановленні норм процесуального права. Скарга мотивована невзяттям судом до уваги того, що право у відповідача виникло на земельну ділянку 22 травня 2020 року, а вже 13 серпня 2020 року право оренди цієї ділянки було продано на аукціоні. При цьому дана ділянка відноситься до земель водного фонду і знаходться в межах прибережної захисної смуги і не може бути використана для будівництва гаражу та без дозволу вилучена у Дніпровського басейного управління водних ресурсів. Суд не взяв до уваги, що спірна ділянка більше 15-ти років використовується позивачем, який її вигородив, а позовні вимоги стосуються відновлення його прав та інтересів, оскільки ділянку передано для будівництва гаражу на підставі договору оренди, який може з`явитися і тоді його потрібно буде зносити або шукати інші шляхи для захисту прав позивача, що свідчить про очевидність ризику невиконання судового рішення. Відповідач Козинська селищна рада відзиву на апеляційну скаргу не подала. - 2 - В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Андрощук С.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Обухівського районного суду Київської області як незаконну. Відповідач Козинська селищна рада належним чином повідомлена про час розгляду справи, до суду не з`явилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до Обухівського районного суду Київської області позов до Козинської селищної ради Обухівсього району Київської області про визнання недійсним і скасування рішення селищної ради, визнання незаконним і скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договору оренди. Предметом спору у справі є законність оформлення селищною радою прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:035:0133, загальною площею 0,0135 га та визначення її цільового призначення - для будівництва індивідуальних гаражів і послідуючої її передачі в оренду третій особі. Провадження у справі відкрите ухвалою судді від 12 вересня 2019 року. Одночасно з подачею позову ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:035:0133 та заборони Козинській сільській раді та третім особам вчиняти будь-які дії відносно цієї ділянки щодо здійснення на ній будівництва гаражу або використання за призначенням. Заява мотивована тим, що спірна ділянка межує з ділянкою з кадастровим номером 3223155400:03:035:0107, яку він орендує, а поруч є його власна ділянка 3223155400:03:035:0148, на якій зведений будинок. Вказує, що фактично він вигородив дві ділянки і додатково спірну ділянку аж до дороги, на частину якої відповідач набув право, тобто щодо ділянки, яка не може бути виділена і щодо якої позивач здійснює охорону і якою відкрито і добросовісно користується більше 15 років. Оформивши ділянку відповідач утруднив відновлення прав держави на ділянку, а сам позивач позбавлений можливості реалізувати свої зобов`язання щодо охорони ділянки покладені на нього листом ДБУВР від 08 травня 2008 року. Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК). - 3 - Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних - 4 - обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову. При цьому суд виходив із того що заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або ж унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист порушених прав позивача, а також, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач є співмірними із заявленими вимогами. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону. При відмові у вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні законності прийнятих радою рішень та договору оренди, так і неспівмірність заходів забезпечення, які просить застосувати позивач, із його позовними вимогами (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Доводи апеляційної скарги про те, що спірна ділянка відноситься до земель водного фонду і знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а відтак не може бути використана для будівництва гаражу і без дозволу вилучена у Дніпровського басейного управління водних ресурсів як підставу вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Наведені доводи можуть свідчити про порушення прав держави чи інших осіб, проте не позивача, який також не є їх представником. Вказані особи вправі самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав. Це ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що спірна ділянка більше 15-ти років використовується позивачем, який її вигородив, а позовні вимоги стосуються відновлення його прав та інтересів, як такі, що є сумнівними, бо право власності на земельну ділянку виникає лише у порядку встановленому Земельним кодексом України з підстав, встановлених у ст.81 цього Кодексу. Будь-яких доказів про належність йому на праві власності ділянки не надав. Як і не надав доказів про виділення йому ділянки у користування у порядку встановленому ст.ст.123, 124 ЗК України. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків про недоведеність заявником підстав для вжиття заходів забезпечення позову необгрунтовані. Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з наступних міркувань. По-перше, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач у вигляді накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборони усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії у відношенні цієї ділянки, не пов`язані і не стосуються забезпечення виконання заявлених ним позовних вимог. Зокрема у випадку задоволення вимог позивача про визнання недійсними оспорюваних рішень та правочину (договору оренди), таке рішення не підлягає примусовому виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а отже його виконання не може бути утруднене чи унеможливлене. Так у випадку визнання рішення ради недійсним, таке судове рішення буде породжувати лише юридичний факт, пов`язаний із припиненням дії відповідного рішення органу місцевого самоврядування. А у випадку визнання недійсним договору оренди, то таке рішення буде виконуватися відповідним реєстратором шляхом внесення відповідних записів - 5 - до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що у свою чергу спростовує доводи позивача про наявність підстав для вжиття заходів забзпечення позову. По-друге, доводи позивача щодо можливого подальшого виділення ділянки стосуються порушення прав у майбутньому. Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник (а згідно ст.ст.395, 396 ЦК України і особа, яка має речові права на чуже майно), який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду із вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Як вище вказувалося будь яких доказів, передбачених законом щодо наявності права власності на ділянку позивач не надав. Відхиляючи апеляційну скаргу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Одним із предметів спору є визнання недійсним договору оренди ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:035:0133, загальною площею 0,0135 га для будівництва індивідуальних гаражів та скасування запису про право оренди за третьою особою, якій спірна ділянка виділена і з якою укладено договір оренди. При цьому дана особа не залучена до участі у справі, а заходи забезпечення позову у вигляді арешту та заборони використання ділянки за призначенням, в тому числі здійснення на ній будівництва гаражу, які просить застосувати позивач, безпосередньо стосуються прав та обов`язків орендаря спірної ділянки, який не є учасником справи і не залучений до її розгляду. Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Аналогічні приписи щодо обов`язкового скасування рішення з підстав вирішення питання про права інших осіб містить п.8 ч.1 ст.411 ЦПК України. Наведене у свою чергу додатково свідчить про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заяви позивача. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: