Постанова 4824 № 755/3809/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А. Єдиний унікальний номер справи № 755/3809/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9948/2021 ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Верланова С.М., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, встановив: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що у нього з відповідачем є спільна дитина - неповнолітній син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року у справі № 755/10314/20 з нього на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх його доходів, починаючи з 15 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначав, що при ухваленні судового наказу, судом не було враховано, що сам розмір аліментів, в середньому 5060 грн щомісяця є занадто великим, оскільки ОСОБА_1 має ще двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказував, що діти проживають разом з ним та утримуються за його рахунок. Крім того, на сьогодні він перебуває в шлюбі з ОСОБА_6 . Також посилався на те, що ним сплачується кредит, який брався на побутові потреби його та відповідача. Враховуючи викладене просив змінити спосіб стягнення аліментів на утримання дитини та стягнути аліменти в розмірі 2000 грн. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не врахував, що розмір аліментів, що підлягає сплаті становить в середньому 5060 щомісяця і є завеликим. Посилається на те, що утримання ним двох неповнолітніх дітей, а також щомісячне погашення кредиту є саме тими випадками, що впливають на його майновий стан та на підставі яких відбувається зміна розміру аліментів. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Уманець С.Г. зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Також просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, понесені відповідачкою під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є зміна розміру аліментів на утримання дитини. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Встановлено, що 21липня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва видано судовий наказ за заявою ОСОБА_2 , яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. В подальшому, 09 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження № 64421639. Відповідно до положень ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У ч. 1 ст.192 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду. Як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Отже, положення ст. 192 Сімейного кодексу України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення. Частиною 3 ст. 181 Сімейного кодексу України встановлено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину: у частці від доходу платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. 4 ст. 183 Сімейного кодексу України, якщо після збільшення встановленого законом мінімального розміру аліментів на дитину розмір аліментів, визначений судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, буде менший ніж мінімальний розмір аліментів, передбачений частиною другою статті 182 цього Кодексу, одержувач аліментів має право звернутися до суду із позовом про відповідне збільшення розміру аліментів до платника аліментів. Виходячи зі змісту положень ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Відповідно до ст. ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, визначених ст. ст. 182 - 184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки). Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 5 лютого 2014 року (справа № 6-143цс13). Як видно з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просив суд змінити розмір стягнення аліментів на утримання малолітнього сина з 1/4 частини доходів шляхом зменшення розміру до 2 000 грн. осилаючись на те, що на його утриманні перебувають неповнолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від першого шлюбу. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про зміну розміру аліментів, позивач також вказував, що з 03 жовтня 2020 року він одружений з ОСОБА_6 . Тому вважає, що розмір аліментів на утримання сина в розмірі 1/4 частини (що становить в середньому 5060 грн) від його доходів, є завеликим. Окрім того, ОСОБА_1 має погашати кредит, який отриманий на побутові цілі його та відповідача, такі як меблі, побутова техніка тощо. Разом з цим, позивач не надав суду жодного доказу, що підтверджує будь-яку зміну фактичних обставин, які є підставою для зміни розміру аліментів, як то матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них. При цьому, суд першої інстанції надав правильну оцінку поданим позивачем доказам, оскільки свідоцтва про народження дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , довідки про їх місце реєстрації (АДРЕСА_1 ), де вони зареєстровані з 22 квітня 2008 року, не є достатнімидоказами на підтвердження того, що діти проживають з ним, а не з їх матір`ю ОСОБА_9 , та що вони утримуються саме позивачем. Колегія суддів також звертає увагу, що доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстровані за вкказаною адресою ще до народження сина ОСОБА_3 . При цьому, наявність у позивача дітей 2005 та 2007 року народження саме по собі не є підставою для зміни розміру аліментів, визначеного судовим наказом у 2020 році. Не є належним доказом і договір про отримання кредиту, оскільки наявність у позивача кредитних зобов`язань не впливає на утримання дитини, що є обов`язком батьків дитини. Окрім того, позивачем не було надано документів щодо усіх його доходів, належного йому майна та доказів неможливості сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини його доходів. Не є аргументом для задоволення вимог позивача і укладення шлюб з іншою жінкою, оскільки саме по собі укладення шлюбу не є безумовною підставою для зміни матеріального становища особи. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в межах даного спору позивачем не доведено належними доказами, що після ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини, погіршився стан здоров`я позивача, змінилось його чи відповідача матеріальне становище, виникли інші обставини, які відіграють суттєву роль в житті сторін по справі, та у відповідності із ст.192 Сімейного кодексу України, є підставою для зміни розміру аліментів, визначених рішенням суду. А відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із розміром аліментів, визначених судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 21.07.2020 року у справі № 755/10314/20 , і тому позивач наполягає на зміні цього розміру. Однак, в матеріалах справи відсутні докази що підтверджують наявність передбачених законом підстав для зміни розміру аліментів, а відтак, такі доводи оцінюються колегією суддів критично. Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування судового рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Уманець С.Г. просив також стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, понесені відповідачкою під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. У відповіді на відзив ОСОБА_1 заперечив проти стягнення витрат на правову допомогу, мотивуючи таку позицію відсутністю документів, що підтверджують оплату правової допомоги. Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Крім цього, пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як видно із матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_2 понесла витрати на правову допомогу, пов`язані із розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у розмірі 3000 грн. На підтвердження розміру понесених ОСОБА_2 витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги представник відповідачки надав суду: попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат; договір про надання правової допомоги №18 від 09 червня 2021 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Юстіс» та ОСОБА_2 ; додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги №18 від 09 червня 2021 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в рамках виконання умов вказаних договорів; акт приймання-передачі наданих послуг від 29 червня 2021 року, підписаний адвокатським об`єднанням «Юстіс» (Уманцем С.Г.) та ОСОБА_2 , відповідно до якого загальна вартість послуг складає 3000 грн. Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, враховує, що позовну заяву ОСОБА_1 та його апеляційну скаргу було залишено без задоволення, у апеляційному порядку ОСОБА_2 судове рішення не оскаржувала, однак, подавала відзив на апеляційну скаргу. За таких обставин, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_2 про стягнення судових витрат та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, 3000 грн. Посилання ОСОБА_1 на відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу є безпідставними. Так, відповідно до п. 3 додаткового договору №1 до договору про надання правової допомоги №18 від 09 червня 2021 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Юстіс» та ОСОБА_2 , винагорода за договором виплачується замовником протягом десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду у справі №755/3809/21 законної сили. При цьому слід враховувати, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок компенсації витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, 3000 (три тисячі) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: С.М. Верланов С.І. Савченко