Постанова 4856 № 2-а-484/11

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2-а-484/11 Головуючий у 1-й інстанції: Бєлкіна Д.С. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 15 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Баранівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області (правонаступник Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області) про приведення виконавчого листа у відповідність, В С Т А Н О В И В : В липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області (згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань юридичну особу прованоступником є Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області), в якому просила визнати протиправною відмову відповідача в нарахуванні пенсії відповідно до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та зобов`язати останнього здійснити такий перерахунок пенсії з 30 травня 2011 року. Постановою Баранівського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2015 року, постанову Баранівського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2011 року скасовано та прийнято нове судове рішення: визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області в нарахуванні ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та зобов`язано відповідача здійснити такий перерахунок пенсії позивачу з 30 травня 2011 року. 19 жовтня 2015 року на виконання судового рішення, Вищим адміністративним судом України видано виконавчий лист про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". 26.02.2011 року ОСОБА_1 подала до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву про прийняття на виконання виконавчого листа №2а-484/2011. 10.03.2021 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голубович Н.П. направлено позивачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, за змістом якого згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань юридичну особу боржника-управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області припинено. Ухвала про заміну сторони до оригіналу виконавчого документа не додана. Крім того, у виконавчому листі наявні відмітки про виконання виконавчого листа згідно п.8 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", а відповідно до абз.2 ч.1 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочати знову, крім випадків, передбачених цим Законом. 19.03.2021 ОСОБА_1 звернулася Баранівського районного суду Житомирської області з заявою про приведення виконавчого листа від 09 жовтня 2015 року у відповідність до статей 4,10 Закону України "Про виконавче провадження", із зазначеними вимогами (зауваженнями) головного державного виконавця від 10.03.2021. В обгрунтуванні заяви зазначено, що судове рішення у справі № 2-а-484/11 до даного часу органом пенсійного фонду не виконане. Боржник продовжує виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, а не пенсію державного службовця, в результаті чого утворився борг в розмірі 221649,96 грн. 05.02.2014 державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, після визнання судом дій начальника ДВС Баранівського РУЮ Житомирської області щодо неналежного виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" в тій частині, що останній не відновив виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-484/11. Прокурор місцевої прокуратури в судовому засіданні у справі №273/2235/14к не довів підстав заниження заробітку ОСОБА_1 при перерахунку пенсії після припинення трудової діяльності 04.06.2007. Також заявник вказала, що не зважаючи на те, що у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №273/510/16-а вказано, що судове рішення може бути оскаржене, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження, чим позбавив її права доступу до суду. 13.02.2021 ОСОБА_1 знову звернулась до державної виконавчої служби з виконавчим листом, однак державний виконавець повернув заяву і документи без прийняття до виконання, тобто зловмисних припущень про минулу зарплату, яка є джерелом пенсії головний державний виконавець ОСОБА_2 не віднесла до "крім випадків, передбачених цим законом"... не зазначає випадків, бо, заявила, що "провадження не може бути розпочате знову". Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 13.04.2021 в задоволенні заяви про приведення виконавчого листа у відповідність, відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, подала апеляційну скаргу. Мотивами апеляційної скарги зазначено, що наявні у виконавчому листі відмітки про виконання рішення суду не можуть бути підставою для повернення виконавчого листа без прийняття до виконання. При цьому, скаржник зазначила, що повідомляла відділ примусового виконання рішень у зверненні від 26.02.2021 з проханням прийняти до виконання виконавчий лист № 2-а-484/11 від 09.10.2015 про незаконно занижений оклад при наявності даних архіву про доходи, але головний державний виконавець Голубович Н.П. не взяла до уваги її докази та документи боржника, необхідні для здійснення його повноважень, передбачених ст.6 Закону України "Про виконавче провадження". Довідки про пенсію за віком з окладу нижчої категорії посад з її роботою не пов`язаного, свідчать про невиконання постанови суду від 21.12.2011. Апелянт, окрім іншого, зауважила, що суд звернув увагу відповідача на норми, методику та порядок нарахування їй пенсії, що застосовуються згідно ст.37 Закону України "Про державну службу" ст.ст.14, 16 Закону України №540/97-ВР. Пенсію за віком що їй 10 років нараховувалася, суд визнав неправомірною. Вказані закони дають право на отримання такої пенсії, яку отримують державні службовці, однак такий перерахунок із змінами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 31.05.2000 не проведено. Тому протиправно вважати, що виконавчий лист виконано. Також ОСОБА_1 посилається на те, що державні виконавці не дотрималися п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки обмежувалися виключно інформацією боржника про виконання рішення у справі № 2а-484/11. Після повторного відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, останнє 26.01.2016 закінчено з підстав, ніби то виконання судового рішення. Однак, державний виконавець так само не здійснила фактичного виконання рішення. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана позивачем заява є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За змістом ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 є позивачем у справі № 2-а-484/11. Позивач вважає, що виконавчий лист, виданий у даній справі не відповідає вимогам статей 4,10 Закону України "Про виконавче провадження", а тому остання звернулася до суду з заявою про приведення його у відповідність. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Вказане кореспондується зі ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV, чинною на момент видачі виконавчого листа у справі № 2-а-484/11. Як вбачається з даного виконавчого листа, останній не суперечить змісту вищезазначених норм Законів, а тому колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в частині про відсутність підстав для приведення виконавчого листа у відповідність до ст.4 Закону України "Про виконавче провадження". В той же час, колегією суддів з позовної заяви та апеляційної скарги з`ясовано, що підставою для подання ОСОБА_1 цієї заяви, слугувала незгода останньої з бездіяльністю органу пенсійного фонду щодо невиконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року та діями державного виконавця, вчиненими в рамках забезпечення його виконання. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ст.370 КАС України унормовано, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). За змістом ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). У справі "Сорінг проти Об`єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист. Таким чином, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. В той же час, законодавцем передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення. Так, ч.1 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, підстави, на які ОСОБА_1 посилається в заяві є підставою для застосування процесуального механізму, передбаченого ст.383 КАС України, тобто, остання у разі незгоди з виконанням органом пенсійного фонду судового рішення у справі № 2-а-484/11 не позбавлена права на звернення до суду в порядку вищезгаданої правової норми. Стосовно доводів заяви в частині що стосується дій державного виконавця, вчинених на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, то колегія суддів погоджується із твердженнями заявника про те, що сама лише відмітка на виконавчому листі про його виконання не можу бути беззаперечною підставою для висновку про повне та належне виконання судового рішення боржником. Також не може бути підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та обставина, що юридичну особу боржника-управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області припинено, оскільки нормами ч.1 ст.379 КАС України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.Тобто законом державного виконавця наділено правом звернення до суду з відповідною заявою про заміну боржника у справі правонаступником. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що в рамках розгляду даної заяви, не може надавати оцінку діям державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Голубович Н.П., якою направлено ОСОБА_1 повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки заявник фактично вказуючи на протиправність дій державного виконавця, просить суд лише привести виконавчий лист у відповідність. Слід також зазначити, що статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідність до якої заявник просить суд привести у відповідність виконавчий лист, передбачено заходи примусового виконання рішень, що входить компетенції органів ДВС, а не суду. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 КАС України, за частиною першої якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12). Отже, обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких особа звернулася до суду. Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 04 серпня 2020 року у справа №340/2074/19. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованим та передчасним висновок суду першої інстанції в тій частині, що виконавчий лист у справі № 2-а-484/11 виконано, оскільки як вбачається зі змісту судового рішення, судом в рамках розгляду заяви не досліджувалося питання щодо вчинення дій органу пенсійного фонду та органу ДВС, спрямованих на виконання судового рішення. Позиція суду грунтується виключно на тому, що на виконавчому листі міститься відмітка про виконання. Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За правилами ч.4ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови у заяві. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 370, 383 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Баранівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про приведення виконавчого листа у відповідність змінити в частині мотивів відмови в задоволенні заяви. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.