Постанова 4855 № 320/5133/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5133/21 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_2 в квітні 2021 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Драгана Олександра Євгенійовича про арешт коштів боржника від 18.02.2021 у виконавчому провадженні №64463127, в частині накладення арешту на грошові кошти у вигляді заробітної плати, що містяться на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ «БАНК ВОСТОК» на ім`я ОСОБА_1 . Позов обґрунтовано тим, що прийняттям спірної постанови відповідач порушив права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження грошовими коштами на його банківському рахунку, який за своєю суттю є зарплатним та має особливий статус використання. На думку позивача, оскаржувана постанова відповідача є протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року позов задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що неспівмірний арешт зарплатного банківського рахунку, накладений оскаржуваною постановою, порушує права позивача в частині вільного розпорядження і володіння ним своєю власністю, на яку згідно зі ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII не може бути звернуто стягнення. Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що рахунок позивача, на якій накладено арешт, не є рахунком із спеціальним режимом використання, кошти, які знаходяться на цьому рахунку стали його власністю та набули статусу вкладу, у зв`язку чим суд дійшов помилкового висновку, що про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Синельниківському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження №64463127 з примусового виконання вимоги №Ф-1225-40 від 20.02.2020, виданого ГУ ДПС у Дніпропетровській області, про стягнення коштів з позивача на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області в розмірі 32875,53 грн. Відповідачем, направлено запит, зокрема, до ДПС України про наявні рахунки в боржника. Згідно з відповіддю на запит №96341578 від 12.02.2021, наданої ДПС України, встановлено, що за боржником зареєстрований рахунок в банківській установі, а саме: ПАТ «БАНК ВОСТОК», номер рахунку: НОМЕР_1 . 18.02.2020 старшим державним виконавцем Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) прийнято постанову про арешт коштів боржника №6446312, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунку ПАТ «БАНК ВОСТОК», номер рахунку: НОМЕР_1 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1. Не погоджуючись з постановою державного виконавця, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу незгоди позивача з постановою державного виконавця про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на рахунок, на який здійснюється нарахування його заробітної плати. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини першої - другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Статтею 48 Закону № Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (частина перша). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга). На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина четверта). Водночас стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Відповідно до частини першої - четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче» провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Як вже зазначалось, для забезпечення реального виконання рішення виконавець може накладати арешт, зокрема, на відкриті банківські рахунки боржника. Проте, статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено заборону для виконавця накладати арешт на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Окрім того, законом визначено окремий порядок здійснення відрахувань з заробітної плати, встановлено відповідні заборони у відсотковому визначенні для таких стягнень. З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2020 старшим державним виконавцем Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) прийнято постанову про арешт коштів боржника №6446312, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунку ПАТ «БАНК ВОСТОК», номер рахунку: НОМЕР_1 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника - ОСОБА_1 . Крім того, державний виконавець визначив банківській установі порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Отже, на час виникнення спірних правовідносин - винесення оскаржуваної постанови від 18 лютого 2021 року про арешт коштів боржника, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», стаття 48 якого встановлює право накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах. Судом першої інстанції встановлено, що картковий рахунок позивача (№ НОМЕР_1 в ПАТ "БАНК ВОСТОК") є зарплатним, за призначенням - для виплати та отримання позивачем заробітної плати за основним місцем роботи. ПАТ «БАНК ВОСТОК» при прийнятті оскаржуваної постанови до виконання не повідомляло відповідача про спеціальний режим рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , а також про заборону законом звернення стягнення на такий рахунок. Тобто, ПАТ «БАНК ВОСТОК», визначивши статус рахунку, вважало за можливе накласти арешт на грошові кошти, розміщені на ньому. Колегія суддів зауважує, що кошти, які переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю та втратили свій цільовий статус (заробітної плати), а набули статус вкладу (постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 280/3860/20). Відповідно до частини другої - четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Документальне підтвердження що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом відповідачу не надано. Суд першої інстанції в своєму рішенні керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 січня 2020 року у справі №340/1018/19, відповідно до якої рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Проте, таке посилання не можна визнати правомірним, оскільки спірні правовідносини не є подібними. Так, у справі № 340/1018/29 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не погоджувалося з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на рахунок з якого здійснюється виплата заробітної плати працівникам та сплата податків і зборів. Суди виходили з того, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. У той же час, у розглядуваній справі правовідносини склалися між фізичною особою - боржником та державною виконавчою службою щодо звернення стягнення на кошти, розміщені на його рахунку за відсутності доказів належності його до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Рахунок позивача, на який державним виконавцем накладено арешт, не призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам підприємства (установи) боржника. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року в справі №520/4794/2020, від 22 липня 2021 року в справі № 280/3860/20. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає правомірною та обґрунтованою оскаржувану постанову державного виконавця від 18 березня 2020 року про арешт коштів боржника та, відповідно, відсутніми підстави для її скасування та задоволення позовних вимог. Отже, задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, але допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Посилання позивача на неотримання постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, з тих підстав, що останні надіслані на неправильну адресу: АДРЕСА_1 , замість адреси місця реєстрації позивача: АДРЕСА_2 , апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. У виконавчому документі (вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020) зазначено адресу боржника: АДРЕСА_1 . Отже, постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника державний виконавець надсилав на адресу, зазначену у виконавчому документі. За наведеного доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з недотриманням норм матеріального права, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року скасувати. Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 14 вересня 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків