Постанова 4815 № 559/1206/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 вересня 2021 року м. Рівне Справа № 559/1206/20 Провадження № 22-ц/4815/1092/21 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Ралець Р.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: 15 год. 23 хв. 13 травня 2021 року у м. Дубно Рівненської області Повний текст судового рішення складено: 18 травня 2021 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного страхового товариства "Страхова компанія "ВУСО" на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного страхового товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення страхового відшкодування, в с т а н о в и в: У червні 2020 року в суд звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В.І. з позовом до Приватного страхового товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ " СК ВУСО") про стягнення страхового відшкодування. Мотивуючи вимоги, зазначав, що 08 лютого 2017 року близько 20 год.18 хв. поблизу м. Дубно Рівненської області на 380 км. автодороги Київ - Чоп відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Lexus LХ 479, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який скоїв зіткнення з автомобілем DAF ХF 95.480, номерний знак НОМЕР_2 , з спеціалізованим напівпричепом Меrсеrоn М-343 RD, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пасажир автомобіля "Lexus LХ 479" від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. Враховуючи наслідки ДТП, позивачу була заподіяна матеріальна та моральна шкода. Спричинена матеріальна шкода проявилася у втраті позивачем годувальника, яким був його батько ОСОБА_4 . На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду майну, життю та/або здоров`ю третіх осіб відповідно до полісу АК/2532314 була застрахована у відповідача. 29 січня 2020 року відповідачу було подано заяву на виплату страхового відшкодування з документами, що підтверджують факт настання страхового випадку. Страховик визнав ДТП страховим випадком та здійснив виплату позивачу страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 19 200 грн. Однак виплата страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, здійснена не була. Станом на день смерті право на одержання від загиблого утримання мав його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є студентом факультету міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна денної форми навчання на контрактній основі. Вважав, що тоді як відсутня інформація про доходи загиблого за останній рік та отримати її неможливо, розрахунок належної до виплати суми страхового відшкодування здійснюється виходячи з мінімального розміру заробітної плати, встановленого законом на дату настання страхового випадку. З наведених спонукань просив стягнути з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника у розмірі 115 200 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника у розмірі 115 200 грн. На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначав, що судом не зазначено мотивів відхилення аргументів відповідача щодо суті спору. На переконання заявника, позивачем не було надано необхідних документів для отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Крім того, покликався про неврахування інформації наданої Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про те, що ОСОБА_1 як отримувач пенсії у зв`язку з втратою годувальника на обліку не перебуває, пенсію не отримує, за призначенням пенсії не звертався. Також вказував про повне нехтування судом того факту, що за виплатою страхового відшкодування звернулись двоє осіб, а тому загальний розмір страхового відшкодування повинен ділитись рівними частками. Крім іншого, не погоджується із рішенням суду про стягнення загального розміру страхового відшкодування у вигляді одноразової виплати, адже це є правом страховика, а не його обов`язком. З наведених підстав просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Судом з`ясовано, що 08 лютого 2017 року близько 20 год. 18 хв. поблизу м. Дубно Рівненської області на 380 км. автодороги Київ - Чоп сталася ДТП за участю автомобіля Lexus LХ 470, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який зіткнувся з автомобілем DAF ХF 95.480, номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом Меrсеrоn М-343 RD, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пасажир автомобіля Lexus LХ 479 ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди. На час настання ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду майну, життю та/або здоров`ю третіх осіб відповідно до полісу АК/2532314 була застрахована відповідачем (а.с. 22). 09 лютого 2017 року було відкрито кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201718000000041 за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Постановою про закриття кримінального провадження від 28.04.2017 встановлено, що у даній дорожній обстановці дії ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1, п.12.1 і п.34 Правил дорожнього руху, а невідповідність його дій вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з виникненням даної ДТП. Кримінальне провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КПК України закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 (а.с. 8-10). ОСОБА_4 є батьком позивача, що стверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_4 , виданим 03.08.2001 (а.с. 17). 28 січня 2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись до ПрАТ "СК "ВУСО" із заявами на виплату страхового відшкодування та відповідними документами щодо виплати страхового відшкодування пов`язаного із заподіянням моральної шкоди в розмірі 38 400 грн. (рівними частками по 1/2, що складає 19 200 грн. матері та сину загиблого) та пов`язаного із втратою годувальника в розмірі 115 200 грн. (рівними частками 1/2, що складає 57 600 грн.). За результатами розгляду поданих заяв та документів, страховиком визнано заявлену подію страховим випадком та прийнято рішення щодо виплати на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 страхового відшкодування пов`язаного із заподіянням моральної шкоди в загальному розмірі 38 400 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 04 березня 2020 №6488 та №5708 (а.с. 102, 103). Листом від 15 травня 2020 року №10905/21 ПрАТ "СК «ВУСО" повідомило представника позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки не було надано документа, який підтверджує факт перебування ОСОБА_1 на утриманні. Також було повідомлено, що у разі надання необхідних документів буде відновлено розгляд заяви про виплату страхового відшкодування (а.с. 104). Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до п. 2 ст. 22.1 Закону у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно із ч.3 ст.27 цього Закону страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Статтею 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Норма ст. 5 Закону вказує, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілими несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинуваті володільці об`єктів, які є джерелом підвищеної небезпеки. На володільця джерела підвищеної небезпеки покладається відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні. Відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди покладається на відповідача, як на страховика. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Статтею 3 Закону передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Пунктом 22.1. ст. 22 Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до пункту 23.1. ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно з пунктом 27.1. ст. 27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.2 Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, заподіяною смертю ОСОБА_1 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ст. 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають особи, які саме на день смерті були на його утриманні або мали право на одержання від нього утримання. Дорожньо-транспортна пригода сталася 08 лютого 2017 року, тобто позивачу було п`ятнадцять років, а тому він, як неповнолітня дитина потерпілого, безсумнівно мав право на відшкодування відповідної шкоди. Не спростовують правильності висновку суду попередньої інстанції й покликання на те, що ОСОБА_1 мав право лише на частину страхового відшкодування, позаяк за результатами розгляду справи інших осіб, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, не встановлено. Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Та обставина, що до страховика було подано заяву про виплату меншої суми страхового відшкодування, аніж пред`явлено в позові, не унеможливлює відшкодування саме заявленої шкоди. Відповідно до ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди; Тобто перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, які передбачені у ст. 37 Закону, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При цьому Законом прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тобто у Законі не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У разі звернення із заявою до суду страховик не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Відтак вирішального значення для правильного вирішення спору листування між сторонами з приводу виплати страхового відшкодування до пред`явлення позову в суд немає. Позивач заявив суму відшкодування моральної шкоди у розмірі, що не перевищує загального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати). Статтями 5 і 6 Закону визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Оскільки наведеним матеріальним законом визначено правовий механізм врегулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу із чітко визначеними правами і обов`язками страхувальника, водія застрахованого транспортного засобу, страховика, потерпілої особи, а у разі настання її смерті,- права і обов`язки членів її сім`ї; страховик в особі відповідача діє неправомірно, чим фактично позбавляє позивача права на отримання такої страхової виплати. Щодо відшкодування шкоди на утримання одноразовим платежем, то колегія суддів зазначає таке. Пунктом 27.5 статті 27 Закону передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Згідно з ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років). Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Статтею 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Положеннями пункту 36.2 статті 36 передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Отже, вказана норма Закону встановлює обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, та не дає право страховику на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами 90-денного строку з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування. У цих правовідносинах Цивільний кодекс України є загальним нормативно-правовим актом, а Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Тобто Закон визначає спеціальні до Цивільного кодексу України строки виплати страхових відшкодувань у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому саме спеціальний закон підлягає застосуванню при відшкодуванні страховиком шкоди, заподіяної смертю особи при експлуатації наземних транспортних засобів. До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.11.2020 у справі № 747/522/19. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Між тим, в справі встановлено факт неправомірності дій страховика щодо нездійснення страхового відшкодування, що в розумінні законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дозволяє відшкодувати шкоду, пов`язану із смертю потерпілого, саме у вигляді одноразової виплати. Стягнення страхових платежів у вигляді одноразової виплати узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 09 червня 2021 року (справа №440/510/19, провадження № 61-17890св20) та від 25 листопада 2020 року (справа № и 747/522/19, провадження № 61- 3640 св20). Тому доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду попередньої інстанції, хибного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Хоча згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, проте будь-яких доказів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання спору, відповідач не надав, а апеляційним судом здобуто не було. Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, згідно з ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного страхового товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 травня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк С.С. Шимків