Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/1875/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5343/21 Справа № 215/1875/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Кислиця І.В. сторони: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач- ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні,в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року, ухваленого суддею Прасоловим В.М. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 16 січня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили суд: визначити за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/3 частці у праві спільної часткової власності - квартири АДРЕСА_1 . Також просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по справі: за складання звіту по оцінці - 500, 00 грн., за надання правової допомоги - 2000 грн., судовий збір - 2100 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 18.01.2005р. їх сім`я, яка на той час складалася з батька ОСОБА_3 , матері ОСОБА_2 та їх дочки, ОСОБА_4 , приватизувала квартиру АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 18.01.2005р. квартира належить їм на праві приватної спільної сумісної власності. У батьків сімейне життя не склалося. Згідно рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 03.12.2014р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27.10.1987р. Тернівським районним відділом ЗАГС м.Кривого Рогу, актовий запис №253, розірвано. Після розірвання шлюбу спільне проживання в спірній квартирі стало неможливим. Відповідач постійно провокує сварки, в зв`язку з чим вони, позивачи, вимушені виселитися з квартири та винаймати інше житло, адреси яких навіть не можуть зазначити в позовній заяві для уникнення провокацій з боку ОСОБА_3 . Бажають розпорядитися належними їм частками квартири, але у свідоцтві про право власності на житло не визначені частки кожного з власників. Відповідач не бажає не тільки добровільно, в нотаріальному порядку визначити частки у праві спільної сумісної власності, а навіть спілкуватися з ними на цю тему. Згідно свідоцтва про зміну імені 31.01.2007р., ОСОБА_1 , змінила прізвище ОСОБА_5 на дівоче прізвище матері ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації зміни імені зроблено відповідний актовий запис №2 в Тернівському відділі реєстрації актів цивільного стану Криворізького МУЮ Дніпропетровської області. 10.05.2014р. одружилася з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 . Згідно ч.1 ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Наполягають, що частка кожного із власників, повинна складати по 1/3 частці у праві спільної часткової власності - квартири АДРЕСА_1 . Згідно звіту ринкова вартість спірної квартири складає 209 632 грн. Повторним заочним рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 , місце проживання якої: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_3 , місце проживання якого: АДРЕСА_2 задоволені повністю. Визначено за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за кожним окремо, по 1/3 частці у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2100 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн. 00 коп. Відповідач ОСОБА_3 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, ухваленого з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав доведеними, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення. При цьому, скаржник зазначає, що йому не було відомо про прийняття цивільної справи до провадження Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, ухвала відсутня в матеріалах справи. Вказує, що 15 січня 2021 року він випадково дізнався про призначене на 16 січня 2021 року судове засідання і подав на електронну адресу суду клопотання про відкладення судового розгляду, що пов`язано із запровадженням жорстких карантинних обмежень та протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, в якому було зазначено про те, що позивач має 2 групу інвалідності, потребує постійного медичного нагляду та лікування. У зв`язку з чим належить до найбільш вразливих верств населення в період епідемії, вимушений знаходитись на самоізоляції після двомісячного лікування, яке було проігноровано судом першої інстанції. Окрім того, відповідач наголошує на тому, що він не був належним чином повідомлений судом про час та місце розгляду справи, викликів до суду не отримував, заявки на отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою СМС-повідомлення не подавав, що є підставою для скасування судового рішення. Вказує, що він як відповідач був повністю позбавлений судом першої інстанції права брати участь в судовому засіданні, права подати відзив на позов, подати докази та інші документи або подати зустрічний позов. Окрім того, скаржник вказує на те, що матеріали справи містять копії документів, які не завірені належним чином. Стверджує, що він ніколи не заперечував проти добровільного нотаріального визначення часток співвласників у спільній сумісній власності спірної квартири, до нього з цим питанням ніхто не звертався. Відповідач, посилаючись на норми ст.47, 49 ЖК Української РСР, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанову Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. №1589 «Про порядок надання додаткової житлової площі особам, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які потребують особливого догляду та сім`ям, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії», вказує на порушення судом першої інстанції прав відповідача. Окрім того, відповідач не погоджується і зі звітом оціночної вартості майна, зробленим ФОП ОСОБА_9 , стверджує що звіт складено зі слів замовника ОСОБА_1 , оцінка квартири зроблена на припущеннях, оскільки за візуального огляду і відповідних замірів квартири неможливо встановити її ціну. Також відповідач вказує, що при ознайомленні з матеріалами справи він встановив, що позовна заява не підписувалась позивачем ОСОБА_2 , що свідчить про підробку документу. Скаржник зазначає, що позивач не сплачувала судовий збір, пільг не має, тому суд допустив несплату судового збору при поданні позову до суду. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції всупереч нормам діючого законодавства України стягнув з відповідача інваліда війни 2-ї групи, а також особи, віднесеної до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії-1, на користь позивача ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору. Також відповідач не погоджується і з рішенням суду в частині стягнення з нього на користь позивача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, вважає ці витрати недоведеними позивачем належними та допустимими доказами. 08.06.2021 року та 08.09.2021 року від відповідача ОСОБА_3 надійшли клопотання про зупинення провадження у справі, в яких останній посилається на те, що він звернувся до відділення поліції №5 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області із заявою про підпису підробку позивача ОСОБА_2 в позовній заяві по судовій справі №215/1875/16-ц . 12 травня 2021 року сектором дізнання ВП №5 КРУП ГУНПУ в Дніпропетровській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12021046760000123 розпочато досудове розслідування з попередньою правовою кваліфікацією проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Постановою сектору дізнання ВП №5 КРУП ГУНПУ в Дніпропетровській області від 17.05.2021 ОСОБА_3 визнаний потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні, тому вважає, що подальший розгляд справи є неможливим до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Статтею 252 ЦПК України визначено право суду, за яких підстав він має право зупинити провадження у справі. Згідно з пунктом 10 частини 1 вказаної статті суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з підстав викладених у клопотанні відповідача, не є підставою для зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з чим, заявлені відповідачем клопотання не підлягають задоволенню. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивачів та представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мотрука Р.В. в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_3 , його представника , адвоката Станіславчук І.М., які, кожен окремо підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Cудом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували в шлюбі з 27 жовтня 1987 року по 16 грудня 2014 року, позивач ОСОБА_10 є їх донькою, що вбачається з рішення суду (т.№1, а.с.12), свідоцтва про зміну імені (т.№1, а.с.13), свідоцтва про шлюб (т.№1, а.с.14). На підставі рішення УЖКГ виконавчого комітету Криворізької міської ради від 18 січня 2005 року позивачам та відповідачу на праві спільної сумісної власності належить спірна квартира, що вбачається зі свідоцтва про право власності (т.№1, а.с.9). Позивачі мають намір розпорядитися належними їм частками, відповідач не визнає, що частки співвласників є рівними. Вказані обставини встановлені поясненнями представника позивача та вбачаються із заяви відповідача про перегляд заочного рішення та пояснень, наданих ним суду під час перегляду заочного рішення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог, на підставі досліджених доказів наданих сторонами, виходив з того, що обраний позивачами спосіб захисту відповідає такому встановленому у ст.16 ЦК України способу захисту цивільних прав та інтересів, як зміна правовідношення, оскільки внаслідок визначення часток співвласників сторони набувають право спільної часткової власності і в них припиняється право смільної сумісної власності на спірну квартиру. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. Доводи відповідача про те, що йому не було відомо про прийняття цивільної справи до провадження Саксаганським районним судом м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, колегія суддів вважає необґрунтованими, такими, що повністю спростовуються матеріалами цивільної справи. Матеріалами справи встановлено, що в провадженні Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільна справа за позовом за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення часток у спільній сумісній власності знаходиться з 21 листопада 2019 року після її передачі з Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, згідно Розпорядження щодо передачі справи до іншого суду від 13.11.2019 (а.с.105, 106, т.2). Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи від 21.11.2019, суддею-доповідачем визначено Прасолова В.М. (а.с.107, т.2). З повідомлення сторін справи від 22.11.2019 року вбачається, що розгляд справи суддею Прасоловим В.М. було призначено на 13.30. годин 12 грудня 2019 (а.с.108, т.2). З Довідки від 12.12.2019 видно, що справу відкладено на 29.01.2020 року на 11.00 годину через неявку сторін в судове засідання 12 грудня 2019 року (а.с.111, т.2). 28 січня 2020 року Саксаганським районним судом м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , задоволено повністю. Визначено за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за кожним окремо, по 1/3 частці у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2100 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн. 00 коп. (а.с.125-126, т.2). 23.03.2020 відповідачем була подана заява про перегляд зазначеного вище заочного рішення від 28 січня 2020 року (а.с.130-138, т.2). Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.03.2020 року справа передана судді Прасолову В.М. та розгляд заяви про перегляд заочного рішення від 28 січня 2020 року призначено на 03.04.2020 на 10.40 год. (а.с.141, т.2). З протоколу судового засідання від 03.04.2020 року вбачається, що розгляд заяви відповідача про перегляд заочного рішення в його присутності було відкладено на 28.04.2020 на 12.30 год. через неявку позивачів і відсутність відомостей про їх належне повідомлення (а.с.148, т.2). Відповідач про наступну дату судового засідання був повідомлений в суді 03.04.2020, що підтверджено розпискою (а.с.149, т.2). Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.04.2020 року відповідачу поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення від 28 січня 2020 року, розгляд заяви про перегляд заочного рішення призначено на 15.00 годин 27.05.2020 (а.с.168, 170 т.2). Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 28 січня 2020 року задоволена, заочне судове рішення скасовано і справа призначена до розгляду на 14.00 годину 13 жовтня 2020 року (а.с.219-221, 225 т.2). Відповідно до п.3 ч.3 ст.287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Таким чином дії суду першої інстанції після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду відповідають вимогам ст.287 ЦПК України. При призначення справи до судового розгляду на 13.10.2020 на 14.00 годину ОСОБА_3 повідомлений в суді, що підтверджено розпискою (а.с.222, т.2). З Протоколу судового засідання від 13.10.2020 року видно, що судовий розгляд було відкладено за заявою відповідача від 13.10.2020 про відкладення судового розгляду справи через новий спалах коронавірусної інфекції та запровадженим на території України карантином на 28.10.2020 на 16.00 годину (а.с.230, 231-233, т.2). 16.10.2020 на адресу учасників справи судом надіслано повідомлення про розгляд справи о 10.00 годині 28.10.2020, а також надіслані СМС-повідомлення про дату, час і місце судового розгляду (а.с.235-240, т.2). 27.10.2020 ОСОБА_3 на електронну адресу суду надіслав клопотання про чергове перенесення судового засідання, що пов`язано з його лікуванням у лікаря травматолога (а.с.241-242, т.2). Довідкою від 28.10.2020 справа відкладена на 09 грудня 2020 року на 11.00 годин через неявку сторін в судове засідання (а.с.243, т.2). 29.10.2020 на адресу учасників справи судом надіслано повідомлення про розгляд справи об 11.00 годині 09.12.2020, а також надіслані СМС-повідомлення про дату, час і місце судового розгляду (а.с.244-250, т.2). 08 грудня 2020 року на електронну адресу суду першої інстанції відповідачем подано клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 09.12.2020 на 11.00 годину через проходження планового стаціонарного лікування з наданням копії направлення на лікування (а.с.4,5, т.3). 09.12.2020 судовий розгляд знову відкладено через неявку відповідача на 16.00 годину 15 січня 2021 року, що підтверджено Протоколом судового засідання (а.с.6, т.7). 11.12.2020 на адресу учасників справи судом надіслано повідомлення про розгляд справи о 16.00 годині 15.01.2021, а також надіслані СМС-повідомлення про дату, час і місце судового розгляду (а.с.8-10, т.3). 15 січня 2021 року на електронну адресу суду першої інстанції відповідачем знову подано клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 15.01.2021 на 16.00 годину з посиланням на встановлення на Україні карантину та знаходженням на самоізоляції після лікування (а.с.11, т.3). Суд першої інстанції з урахуванням тієї обставини, що відповідач у судове засідання не з`явився повторно, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, на підставі ст.223 ЦПК України, за згодою представника позивача ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_2 , провів заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. При цьому причину неявки відповідача у судове засідання суд визнав неповажною, зазначивши у рішенні, що на даний час конкретних підстав (зокрема обмеження пасажирського перевезення, обмеження відвідування певних закладів), що унеможливлюють ОСОБА_3 з`явитися до суду у зв`язку з запровадженням в Україні карантину, останнім не наведено. Так, згідно ч. 1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст.17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом справи по суті. На підставі викладеного вище, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача про його неналежне повідомлення про дату, час і місце проведення судових засідань, оскільки вони спростовуються його багато чисельними клопотаннями про перенесення судового розгляду з різних причин і вказують на думку суду апеляційної інстанції на зловживання ОСОБА_11 своїми процесуальними правами, направленими на затягування судового процесу. Колегія суддів вважає, що у відповідача з дня відкриття провадження по справі ухвалою Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2016 року (а.с.46, т.1), яку він отримав 22.05.20216 (а.с.54, т.1), а також з дня скасування першого заочного рішення -18 вересня 2020 року і до дня ухвалення повторного заочного рішення 16 січня 2021 року було достатньо часу для подання суду заперечень проти позову, клопотань про дослідження наявних у нього доказів, надання суду пояснень, тощо, тобто для належного захисту своїх прав, яким він так і не скористався, натомість заявляв клопотання про відкладення судового розгляду з різних причин, заявляв відводи суддям Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області та Жовтневого районного суду Дніпропетровської області, таким чином, навмисно затягував розумні строки розгляду справи. У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_3 , що суд першої інстанції порушив його процесуальні права, зокрема, брати участь в судових засіданнях, подати відзив на позов, подати докази та інші документи, подати зустрічний позов. Згідно ч.1 ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Відповідно до ст.372 ч.2 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Так, зі свідоцтва про право власності на житло № т 71 від 18.01.2005 року, посвідченого органом приватизації Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської Ради народних депутатів, вбачається, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності нижче вказаним громадянам: уповноважений власник квартири: ОСОБА_2 , члени його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_11 (а.с.9, т.1). Технічний паспорт на спірну квартиру видано на ОСОБА_2 (а. с11-10, т.1). Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. В даній цивільній справі під час приватизації квартири сторін, уповноваженим власником квартири визначено позивача ОСОБА_2 . Доводи скаржника про те, що матеріали справи містять копії документів, які не завірені належним чином. Колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки скаржник не конкретизує, які саме документи завірені неналежним чином. Доводи відповідача про його незгоду з оціночним звітом вартості спірної квартири, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що відповідач з дня відкриття провадження по справі-05 травня 2016 року і до дня ухвалення повторного заочного рішення 16 січня 2021 року мав можливість надати звіт, проведений на його замовлення, окрім того, зі звіту оцінки квартири, проведеному ФОП ОСОБА_12 на замовлення позивача ОСОБА_1 , дійсно вбачається, що візуальний огляд об`єкта квартири не проводився через відмову ОСОБА_3 надати квартиру для огляду, тому твердження скаржника, що оцінка квартири зроблена на припущеннях, належними та допустимими доказами не доведена, звіт наданий позивачами не спростовано. Твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що позовна заява підписана не ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведені, оскільки суду не надано висновку експерта про проведення почеркознавчої експертизи, який би підтверджував доводи відповідача або вироку суду щодо особи, яка підробила підпис у позовній заяві. Доводи ОСОБА_3 про те, що суд допустив несплату позивачем ОСОБА_2 судового збору при подачі позову до суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять квитанцію про повну сплату почивачем ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2100 грн., що становить більш ніж 1% від ціни позову 209632 грн. (а.с.1, т.1). Доводи відповідача про те, що суд незаконно стягнув з нього, інваліда війни другої групи судовий збір на користь позивача ОСОБА_1 за подачу нею позову до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки за нормами за нормами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України), а у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача (п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України), тому, суд першої інстанції у повному обсязі, задовольнивши вимоги позивачів, стягнув з відповідача на користь позивача, який сплачував судовий збір при подачі позову, сплачену ОСОБА_1 суму судового збору. Доводи відповідача, що позивачем недоведено витрати на правову допомогу, які суд незаконно стягнув з нього на користь позивача ОСОБА_1 , колегія суддів вважає необґрунтованими. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно із правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Виходячи із положень статей 133, 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. На підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суду надано: Договір про надання правової допомоги у цивільному процесі від 27 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Залюбовським В.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0873 на ім`я ОСОБА_13 , а також квитанцію «1760 від 27 квітня 2016 року про отримання адвокатом від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2000 грн. за надання правової допомоги, з яких 500 грн. за складання позовної заяви та 1500 грн. за надання правової допомоги (а.с.ю43, 59, 60). Беручи до уваги надані позивачем до місцевого суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції було враховано такі обставини як складності цієї справи, час, об`єктивно необхідний для підготовки позовної заяви, інших процесуальних документів, поданих до суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції правильно визначив розмір витрат на оплату правничої допомоги, заявлений до стягнення, який є співмірним із складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг). Доводи відповідача в апеляційній скарзі не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: