Постанова КЦС ВС № 215/1875/16-ц

Постанова Іменем України 11 травня 2022 року м. Київ справа № 215/1875/16-ц провадження № 61-16581св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року у складі судді Прасолова В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення часток у спільній сумісній власності. На обґрунтування позовних вимог зазначили, що 18 січня 2005 року їх сім`я, яка на той час складалася з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх дочки ОСОБА_1 , приватизувала квартиру АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 18 січня 2005 року квартира належить їм на праві спільної сумісної власності. Згідно рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 грудня 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 жовтня 1987 року Тернівським районним відділом ЗАГС м. Кривого Рогу, актовий запис № 253, розірвано. Після розірвання шлюбу спільне проживання в спірній квартирі стало неможливим. Відповідач постійно провокує сварки, у зв`язку з чим позивачі вимушені були виселитися з квартири та орендувати інше житло. Позивачі вказують, що бажають розпорядитися належними їм частками квартири, але у свідоцтві про право власності на житло не визначені частки кожного з власників. Відповідач не бажає добровільно визначити частки у праві спільної сумісної власності. Згідно свідоцтва про зміну імені 31 січня 2007 року, ОСОБА_1 змінила прізвище ОСОБА_1 на дівоче прізвище матері ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації зміни імені зроблено відповідний актовий запис № 2 в Тернівському відділі реєстрації актів цивільного стану Криворізького МУЮ Дніпропетровської області. 10 травня 2014 року вона одружилася з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_1 . Позивачі наполягають, що частка кожного із власників повинна складати по 1/3 частці у праві спільної власності квартири АДРЕСА_1 . Згідно звіту ринкова вартість спірної квартири складає 209 632 грн. З урахуванням викладених обставин просили суд визначити за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/3 частці у праві спільної часткової власності - квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року позов задоволено. Визначено за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за кожним окремо, по 1/3 частці у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 100 грн та витрати на правову допомогу у сумі 2 000 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на нього. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 06 жовтня 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 10 січня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі з 27 жовтня 1987 року по 16 грудня 2014 року, ОСОБА_10 є їх донькою. На підставі рішення Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради від 18 січня 2005 року позивачам та відповідачу на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що вбачається зі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 18 січня 2005 року. Вказана квартира приватизована вказаними особами згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанції відповідають не у повному обсязі. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (частина перша статті 357 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Згідно статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради від 18 січня 2005 року на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що вбачається зі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 18 січня 2005 року. Вказана квартира приватизована вказаними особами згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Отже, зважаючи на зазначені обставини та відповідно до чинного законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що частки сторін, як учасників спільної сумісної власності спірної квартири, є однаковими - по 1/3 кожному, у зв`язку з чим правильно задовольнили позов, поділивши між сторонами спірну квартиру шляхом визначення вказаних часток у праві власності на це нерухоме майно. Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 215/1875/16-ц між суддями від 21 листопада 2019 року. При цьому ЦПК України не передбачає необхідності приймати справу до свого провадження після здійснення повторного автоматизованого розподілу справи. Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи здійснено в неробочий день, оскільки згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1191-р від 30 вересня 2020 року, з метою створення сприятливих умов для святкування працівниками підприємств, установ та організацій Різдва уряд прийняв рішення про перенесення робочого дня у січні 2021 року: з п`ятниці, 8 січня, на суботу, 16 січня. Разом з тим, на думку колегії суддів Верховного Суду, судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2100 грн з огляду на наступне. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів. Оскільки ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28 вересня 2006 року, витрати зі сплати судового збору у сумі 2 100 грн не підлягають стягненню з нього на користь позивачки ОСОБА_1 , а їх слід компенсувати позивачці за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 644/6351/17-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 336/5035/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 308/1020/16-ц. Водночас, сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору, не звільняється від відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Частиною першою статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Враховуючи зазначені положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а також той факт, що позивач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, суди дійшли обґрунтованого висновку про їх стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у сумі 2 100 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення. Компенсувати ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 100 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов