Постанова 4856 № 560/995/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/995/21 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О. Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б. 13 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Держпраці у Хмельницькій області та Державної служби України з питань праці на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці в якому просив: -визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 "; - визнати протиправним та скасувати наказ Хмельницького Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; - зобов`язати Державну службу України з питань праці, Управління Держпраці у Хмельницькій області видати накази про поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 05.01.2021; - стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.01.2021 по теперішній час; - Управлінням Держпраці у Хмельницькій області відшкодувати моральну (немайнову) шкоду в сумі п`ятдесят тисяч гривень. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ". Скасовано наказ Хмельницького Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 05.01.2021. Зобов`язано Управління Держпраці у Хмельницькій області виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.01.2021 по 07.06.2021. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також, не погоджуючись із судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу - ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, апеляційні скарги - Управління Держпраці у Хмельницькій області та Державної служби України з питань праці необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №560/5820/20 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці №76-КТ "Про звільнення ОСОБА_3 " від 27 серпня 2020 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Хмельницькій області №125-К "Про звільнення ОСОБА_3 " від 28 серпня 2020 року. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області. Допущено до негайного виконання поновлення на посаді. Так, на виконання рішення суду наказом Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області 5 січня 2021 року відповідно до пункту 1 ч. 1 статті 88 Закону України "Про державну службу". Наказом Хмельницького Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у зв`язку із поновленням на посаді державної служби, яка раніше її займала, наказу Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача було звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області 5 січня 2021 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу". Не погоджуючись із вказаним наказом відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Так, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (Закон № 889). Частиною 1 ст. 1 Закону №889 визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Відповідно до ст. 4 Закону №889 одним із принципів державної служби є забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону №889 підставами для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Як встановлено судом першої інстанції, підставою для звільнення позивача з 05 січня 2021 року на підставі п. 1 ч.1 ст. 88 Закону України "Про державну службу" слугувало рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №560/5820/20, яке станом на 04 січня 2021 року було чинним. Проте, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі №560/5820/20 апеляційні скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці, ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Державної служби України з питань праці №76-КТ "Про звільнення ОСОБА_3 " від 27 серпня 2020 року, Управління Держпраці у Хмельницькій області №125-К "Про звільнення ОСОБА_3 " від 28 серпня 2020 року та поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області. Ухвалено в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року залишено без змін. Тобто, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, скасовано рішення суду, яке слугувало підставою для видання відповідачами спірних наказів. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача зі служби є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді. Крім того, згідно з ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Так, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (Порядок №100). Відповідно до абзаців 3, 4 п. 2, п. 8 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Відповідно до абз. 2 п. 8 Порядку №100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Таким чином, суд ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №822/1832/16. Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, не обчислив розмір такого заробітку. Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 видана Управлінням Держпраці у Хмельницькій області, яка відповідає вимогам Порядку №100, із змісту якої встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 658,60 грн. Так, час вимушеного прогулу позивача становить 113 робочих днів, а саме з 05 січня 2021 року по 17 червня 2021 року включно (день ухвалення судом рішення у справі), а сума, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, становить 74421,80 грн. (113 х 658,60 грн). За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн., з огляду на наступне. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Мральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Так, згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Колегія суддів звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17. У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо. Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків. Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Проте, із встановлених по справі обставин вбачається, що оскаржувані накази прийнято за наявності законних підстав на час їх прийняття, однак у подальшому вказані накази були скасовані на підставі рішення суду, що слугувало підставою для задоволення позовних вмиог ОСОБА_1 у даній справі. Тобто, вказане свідчить про відсутність тривалих моральних страждань. При цьому, позивач не довів обґрунтованість моральної шкоди, оскільки вербальні покликання на те, що оскаржувані накази відповідачів викликали у нього негативні зміни в житті не підтверджуються жодним доказом. Позивач також не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно-наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали з бездіяльністю відповідачів та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати безспірною підставою для стягнення моральної шкоди Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційні скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області та Державної служби України з питань праці залишити без задоволення. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року, - змінити. Абзац п`ятий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «Стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 05.01.2021 року по 17.06.2021 року в розмірі 74421,80 грн.». В решті позовних вимог рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.