Постанова 4855 № 580/1830/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1830/21 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 232350001828 про відмову в призначення пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 16.03.2021; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняти рішення про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 16.03.2021. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2021 року позивач звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням № 232350001828 від 23.03.2021 Головне управління відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди згідно із записами трудової книжки, які зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №

162. Не погоджуючись із вказаною відмовою та вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Частинами 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 26 років. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Як зазначає позивач, 16.03.2021 через веб-портал подав до Головного управління заяву про призначення пенсії за віком. До заяви було надано копії: трудової книжки, військового білету, паспорту, архівної довідки про навчання, довідки ІПН. Згідно записів у трудовій книжці від 01.12.1987 ОСОБА_1 із 04.02.1992 по 01.06.1994 працював в ООО "Наукове-виробниче підприємство "Екситон", з 01.06.1994 по 01.11.195 в МП "Інвент", із 02.11.1995 по 23.09.1997 в ООО Інвестиційна компанія "Народна воля". Суд першої інстанції зазначив, що вказані записи про періоди роботи містять неточності, а саме: - із 04.02.1992 по 01.06.1994 позивач працював в ООО "Наукове-виробниче підприємство "Екситон", однак запис про прийняття на роботу внесено до трудової книжки через майже 5 місяців, а запис про звільнення - за 2 місяці до звільнення з роботи; - з 01.06.1994 по 01.11.1995 в МП "Інвент", однак в трудовій книжці не зазначені дати наказів про прийняття та звільнення з роботи. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані періоди були правомірно не зараховані Головним управлінням до страхового стажу позивача, оскільки вказані записи містять неточні дані про періоди роботи, а тому для підтвердження трудового стажу позивач мав би надати довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, відповідно до пункту 3 Порядку № 637, чого не було зроблено позивачем. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Як вбачається з трудової книжки позивача, з 04.02.1992 по 01.06.1994 позивач працював в ООО "Наукове-виробниче підприємство "Екситон". Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Спірний запис містить інформацію про роботу позивача в ООО "Наукове-виробниче підприємство "Екситон" у період з 04.02.1992 по 01.06.1994, а також містить посилання на відповідні накази на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, завірено підписом та печаткою роботодавця. Отже, вказані записи трудової книжки у період з 04.02.1992 по 01.06.1994 є розбірливими для сприйняття. Твердження відповідача про те, що запис внесено до трудової книжки через майже 5 місяців, а запис про звільнення - за 2 місяці до звільнення з роботи, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дата запису №22 у трудовій книжці дублює дату наказа про прийом на роботу. Водночас, дата запису №24 про звільнення позивача саме 01.06.1994 відповідає запису №25, відповідно до якого 01.06.1994 позивача прийнято на посаду в МП "Інвент". Що стосується періоду з 01.06.1994 по 01.11.1995 в МП "Інвент", відповідач зазначив, що в трудовій книжці не зазначені дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, а за період з 02.11.1995 по 23.09.1997 позивач працював в ООО Інвестиційна компанія «Народна воля», втім відтиск печатки не відповідає назві організації, в якій працював заявник. Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17. Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а. Суд звертає увагу, що з аналізу трудової книжки вбачається, що 23.09.1997 позивача звільнено з ООО Інвестиційна компанія «Народна воля», а відтиск печатки цілком відповідає назві вказаної компанії, є чітким та розбірним для сприйняття. Наведене, на переконання колегії суддів, виключає сумніви щодо наявності у позивача страхового стажу за період з 04.02.1992 по 23.09.1997. Положеннями статті 24 Закону України №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Колегія суддів звертає увагу, що судом не обчислюється трудовий стаж позивача, оскільки суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком. Відтак, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла виснвоку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2021 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у даній постанові. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до вимог ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції - підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 232350001828 про відмову в призначення пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 16.03.2021. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.03.2021 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у даній постанові. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк