Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/2100/19

від 09.09.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/2100/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. при секретарі - Герасименко Ю.С. за участю представників: від позивача: не з`явився від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021, суддя в І інстанції Коваль С.М., повний текст якого складено 02.06.2021 в м. Миколаєві у справі № 915/2100/19 за позовом: фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатолівни до ОСОБА_1 , про стягнення 217 842,04 грн. та за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , до фізичної особи підприємця Семери Вікторії Анатолівни, про визнання договору поставки та видаткових накладних недійсними ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року фізична особа - підприємець Семера В.А. звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця Редькіна О.Г. про стягнення 217 842,04 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок не виконання відповідачем договору поставки товару № 20/10/17-6 від 20.10.2017 щодо оплати поставленого у жовтні 2017 та травні червні 2018 року товару у встановлений строк. В обґрунтування пред`явлених вимог позивачка посилалася на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки товару № 20/10/17-6 від 20.10.2017 не оплатив у повному обсязі вартість товару поставленого у жовтні 2017 та травні червні 2018 року за видатковими накладними № 260 від 20.10.2017, № 186 від 05.05.2018, № 250 від 01.06.2018, заборгованість становить 217 842,04 грн., яку позивачка просила стягнути з відповідача. Не погоджуючись з пред`явленим позовом, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця Семери В.А. про визнання договору поставки товару № 20/10/17-6 від 20.10.2017 та видаткових накладних № 260 від 20.10.2017, № 186 від 05.05.2018, № 250 від 01.06.2018 недійсними, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ані оспорюваний договір поставки товару, ані спірні видаткові накладні він не підписував, жодного товару від позивачки не отримував, а тому не має перед ФОП Семерою В.А. ніякої заборгованості. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів господарський суд першої інстанції виходив із того, що висновком експерта №20-1240 від 12.04.2021 року встановлено, що підписи у договорі поставки №20/10/17-6 від 20.10.2017 року та видаткових накладних №260 від 20.10.2017 року, 186 від 05.05.2018 року, №250 від 01.06.2018 року від імені покупця виконані не самим Редькіним Олександром Геннадійовичем, а іншою особою, тому вважав недоведеним факт отримання відповідачем товару, а відтак дійшов висновку про відсутність зобов`язання відповідача з оплати зазначеного у вказаних видаткових накладних товару, а недійсним може визнаватися лише вчинений правочин. ФОП Семера В.А. у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2021 скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог ФОП Семери В.А. та стягнути з Редькіна О.Г. основний борг у сумі 217 842,04 грн., 6074,19 судового збору за подання цієї апеляційної скарги та 6500 грн. судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з необхідністю отримання консультативного висновку від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта № 20-1240 судово - почеркознавчої експертизи за матеріалами господарської справи № 915/2100/19. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права відмовивши у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Як доказ необхідності її проведення скаржник надала суду Консультативний висновок від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта №20-1240 судово-почеркознавчої експертизи від 12.04.2021 за матеріалами господарської справи № 915/2100/19, який, на її думку, є належним доказом, адже він обґрунтовує заперечення позивача щодо обставин, які підлягають встановленню і мають вирішальне значення для даної справи, крім того він обґрунтовує необхідність проведення повторної експертизи, яка є запорукою об`єктивного, неупередженого та всебічного розгляду даної справи. Одночасно з апеляційною скаргою скаржником подано до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи в порядку ч. 2 ст. 107 ГПК України. У відзиві на апеляційну скаргу Редькін О.Г. заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідач, зокрема, вказує те, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивачки про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, вказавши, що Консультативний висновок з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021, наданий позивачкою, є неналежним доказом, оскільки складений не уповноваженою особою, а інших доказів наявності сумнівів у правильності висновку експерта у розумінні ст. 107 ГПК України скаржником до суду не подано. Щодо клопотання ФОП Семери І.А. про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи колегія суддів зазначає наступне. Своє клопотання про призначення почеркознавчої експертизи скаржник мотивує тим, що наданий нею Консультативний висновок є доказом наявності обгрунтованої відповідним спеціалістом підстави для сумніву у правильності висновку експерта. При цьому, у наданому Консультативному висновку зазначені конкретні факти та обставини, які свідчать про необ`єктивність та неправильність висновку експерта № 20-1240, однак судом не надано будь-якої оцінки вказаним порушенням. З огляду на предмет доказування в даній справі та з урахуванням положень ГПК України Консультативний висновок є належним доказом, адже він обґрунтовує заперечення позивачки щодо обставин, які підлягають встановленню і мають вирішальне значення для даної справи, та обґрунтовує необхідність проведення повторної експертизи, яка є запорукою об`єктивного, неупередженого та всебічного розгляду даної справи. Тому позивачка вважає, що у справі має бути проведена повторна судова почеркознавча експертиза підписів та фамілій проставлених для визначення особи, а також печатей проставлених там же біля підпису у договорі та накладних. Розглянувши клопотання скаржника про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Згідно з положеннями ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

3. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Відповідно до ч. 2 ст. 107 ГПК України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 року призначено у справі №915/2100/19 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлені наступні питання: - Чи виконаний підпис у договір поставки № 20/10/17-6 від 20.10.2017 року у графах Постачальник особисто ФОП Семерою Вікторією Анатоліївною особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у договір поставки № 20/10/17-6 від 20.10.2017 року у графах Покупець особисто Редькіним Олександром Геннадійовичем особисто чи ні; - Чи виконаний підпису видатковій накладній № 260 від 20.10.2017 року у графах Постачальник Позивачем ФОП Семерою Вікторією Анатоліївною особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у видатковій накладній № 260 від 20.10.2017 року у графах Покупець Відповідачем Редькіним Олександром Геннадійовичем особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у видатковій накладній № 186 від 05.05.2018 року у графах Постачальник Позивачем ФОП Семерою Вікторією Анатоліївною особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у видатковій накладній № 186 від 05.05.2018 року у графах Покупець Відповідачем Редькіним Олександром Геннадійовичем особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у видатковій накладній № 250 від 01.06.2018 року у графах Постачальник Позивачем ФОП Семерою Вікторією Анатоліївною особисто чи ні; - Чи виконаний підпис у видатковій накладній № 250 від 01.06.2018 року у графах Покупець Відповідачем Редькіним Олександром Геннадійовичем особисто чи ні. Провадження у справі зупинено. 13.04.2021 на адресу суду першої інстанції надійшли матеріали господарської справи №915/2100/19 разом з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021. 30.04.2021 на адресу господарського суду Миколаївської області надійшли заперечення позивачки на зазначений експертний висновок, у якому з посиланням на норми ч. 2 ст. 77, ст. 78, ч. 2 ст. 107 ГПК України та Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи № 20-1240 від 12.04.2021 позивачка стверджувала, що висновок експерта №20-1240 від 12.04.2021 є необ`єктивним, неповним та складеним із порушенням спеціальних нормативно-правових актів. Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 03 лютого 2020 року № 335/5, рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи. Колегією суддів встановлено, що вищезгаданий Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021 було складено та підписано ОСОБА_2 . Разом з тим, відповідно до відомостей з Реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво експерта Панчошнік Ірини Зіновіївни було анульовано рішенням ЕКК Київського НДІСЕ від 02.02.2018 №

2. Таким чином, Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021 було складено та підписано особою, яка не була судовим експертом на момент складання такого висновку, тому даний висновок не може вважатися рецензією в розумінні Порядку проведення рецензування висновків судових експертів та носить виключно консультативний характер. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення клопотання позивачки про проведення повторної почеркознавчої експертизи, встановлені у ст. 107 ГПК України, оскільки доводи заявника ґрунтувалися виключно на висновках особи, яка не є судовим експертом та не наділена повноваженнями у встановленому законом порядку складати рецензію на висновки експертів. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, колегія суддів також враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що призначення судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи викладене, дослідивши обставини, викладені у клопотанні скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки відсутні сумніви у правильності висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021, спір може бути розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами. Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, звернувшись до господарського суду з даним позовом ФОП Семера В.А. в обґрунтування пред`явлених вимог посилалася на те, що 20.10.2017 року між нею, як постачальником, та Редькіним О.Г., як покупцем, було укладено договір поставки товару № 20/10/17-6, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язався у строки, передбачені договором, поставити та передати у власність покупцю товар, який визначається у специфікаціях згідно з п. 2.1 договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість з урахуванням індексації вартості товару (зобов`язань покупця по оплаті товару) та інших умов, передбачених договором. Відповідно до п.2.1 договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиниця виміру, строк поставки (передачі) товару, вартість товару у гривні на дату підписання відповідної специфікації на товар, строки оплати товару та інші умови вказуються у специфікації. Пунктом 3.1 договору встановлено, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Вказані у специфікації ціна та вартість товару в гривнях погоджені на дату підписання договору і залишаються чинними до моменту їх індексації за даним пунктом. Індексація проводиться у разі якщо курс валюти буде відрізнятися в бік здешевлення гривні більше ніж на 3 % (три відсотки) від узгодженого курсу у специфікації. Згідно п. 3.3. договору сторони погодили, що оплата вартості товару, проіндексованої у відповідних випадках згідно п. 3.1. договору, здійснюється покупцем на умовах кредиту (відстрочення платежу). Строк оплати: не пізніше 30 вересня 2018 року. За умовами пункту 4.2. договору, строк поставки товару зазначається у специфікації. Позивачка стверджувала, що на виконання своїх зобов`язань за укладеним договором вона передала відповідачу у власність товар, зазначений у специфікації №1 від 20.10.2017 року на загальну суму 85 590,00 грн., що еквівалентно 2700 Євро, з умовою оплати товару до 30.04.2018 року; товар зазначений у специфікації №2 від 04.05.2018 року на загальну суму 65575,00 грн., що еквівалентно 2500 дол. США, з умовою оплати товару до 30.09.2018 року; товар зазначений у специфікації №3 від 01.06.2018 року на загальну суму 66677,04 грн., що еквівалентно 2530,44 дол. США, з умовою оплати товару до 30.09.2018 року. Як доказ передачі товару зазначеного у специфікації №1 від 20.10.2017 року на загальну суму 85590,00 грн. позивачка надала видаткову накладну №260 від 20.10.2017 року. Як доказ передачі товару зазначеного у специфікації №2 від 04.05.2018 року на загальну суму 65575,00 грн. позивачка надала видаткову накладну №186 від 05.05.2018 року. Як доказ передачі товару зазначеного у специфікації №3 від 01.06.2018 року на загальну суму 66677,04 грн. позивачка надала видаткову накладну №250 від 01.06.2018 року. Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки товару № 20/10/17-6 від 20.10.2017 не оплатив у повному обсязі вартість товару поставленого у жовтні 2017 та травні червні 2018 року за видатковими накладними № 260 від 20.10.2017, № 186 від 05.05.2018, № 250 від 01.06.2018, заборгованість становить 217 842,04 грн., яку позивачка просила стягнути з відповідача. Отже, предметом даного спору є вимоги ФОП Семери В.А. стягнути з ФОП Редькіна О.Г. заборгованість у розмірі 217 842,04 грн., яка виникла внаслідок не виконання відповідачем договору поставки товару № 20/10/17-6 від 20.10.2017 щодо оплати поставленого у жовтні 2017 та травні червні 2018 року товару у встановлений строк. Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених ФОП Семерою В.А. позовних вимог з огляду на таке. Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань). Частиною першою статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. В той же час, частинами 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України. Аналогічні положення містить і Господарський кодекс України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За вимогами ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За загальним правилом і з урахуванням ст.ст.641, 642 ЦК України моментом, з якого договір вважається укладеним, є момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, тобто повного і безумовного прийняття однією стороною пропозиції другої сторони укласти договір на визначених і добровільно погоджених ними умовах. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказував те, ані спірний договір поставки товару, ані спірні видаткові накладні він не підписував, жодного товару від позивачки не отримував, а тому не має перед ФОП Семерою В.А. ніякої заборгованості. Для перевірки доводів сторін в обґрунтування своїх вимог та заперечень, господарським судом першої інстанції ухвалою від 15.10.2020 року призначено у справі №915/2100/19 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. Згідно з висновком експерта №20-1240 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами господарської справи № 915/2100/19, підписи у договорі поставки №20/10/17-6 від 20.10.2017 року та видаткових накладних №260 від 20.10.2017 року, 186 від 05.05.2018 року, №250 від 01.06.2018 року від імені покупця виконані не самим Редькіним Олександром Геннадійовичем, а іншою особою. Разом з тим, позивачка подала до суду заперечення на зазначений експертний висновок, у якому з посиланням на норми ч. 2 ст. 77, ст. 78, ч. 2 ст. 107 ГПК України та Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи № 20-1240 від 12.04.2021 стверджувала, що висновок експерта №20-1240 від 12.04.2021 є необ`єктивним, неповним та складеним із порушенням спеціальних нормативно-правових актів. Щодо Консультативного висновку Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021, колегія суддів зазначає таке. Питання складення рецензії на висновки судових експертів врегульовані Порядком проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03 лютого 2020 року № 335/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2020 за № 131/34414 (далі Порядок рецензування). Відповідно до п. 1 Порядку рецензування, цей Порядок визначає процедуру проведення та оформлення результатів рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - НДУСЕ), судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, а також проектів висновків фахівців, які мають намір отримати кваліфікацію судового експерта. За приписами п. 2 Порядку рецензування метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків. Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків. Підставами для рецензування висновків судових експертів, проектів висновків згідно п.3 Порядку рецензування визначено: 1) план рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - План рецензування); 2) договір або план щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта. Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку проведення рецензування, рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи. При цьому, колегією суддів встановлено, що Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 з рецензування висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021 було складено та підписано Панчошнік Іриною Зіновіївною. Однак, відповідно до відомостей з Реєстру атестованих судових експертів, свідоцтво експерта Панчошнік Ірини Зіновіївни було анульовано рішенням ЕКК Київського НДІСЕ від 02.02.2018 №

2. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що наданий позивачкою Консультативний висновок Незалежного інституту судових експертиз від 23.04.2021 не є належним доказом необґрунтованості або неповноти висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021, проведеної у даній справі. У апеляційного суду не виникає сумнівів у достовірності висновків даної експертизи. Вона проведена з дотриманням встановленого процесуального порядку особою, яка володіє спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед нею питань і має тривалий стаж експертної роботи; експертному дослідженню був підданий необхідний і достатній матеріал, що міститься в матеріалах господарської справи № 915/2100/19. Методи, використані при експертному дослідженні, і зроблені на його підставі висновки науково обґрунтовані. Не суперечать висновки вказаної експертизи й іншим зібраним по справі доказам, достовірність яких також встановлена судом. З огляду на викладене, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на хибність висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №20-1240 від 12.04.2021. Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України). За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Разом з тим, жодного належного доказу, який би беззаперечно свідчив про те, що відповідач отримував від позивачки товар, зазначений у спірних накладних, останньою до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. Згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: - операції обліковуються відповідно до їх сутності (абзац сьомий ст. 4 Закону), що безумовно передбачає наявність факту здійснення господарської операції, правильне визначення її змісту і обсягу та відповідного дебітора або кредитора, а отже виключає можливість відображення у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку нереальних операцій з псевдоконтрагентами; - операція з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг, будучи дією (подією) у взаємовідносинах між підприємством і його відповідним контрагентом, що викликає зміни в структурі активів та зобов`язань обох сторін, які брали участь у її здійсненні, є господарською операцією, а підставою для її відображення в облікових регістрах є первинний документ (наприклад, видаткова накладна, акт або інший документ, що містить відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжне доручення) (абзаци п`ятий і одинадцятий ст. 1 та частина перша ст. 9 Закону); - первинний документ повинен містити обов`язкові реквізити, зокрема зміст та обсяг господарської операції, а також посади, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції й відповідають за її здійснення, правильність оформлення та достовірність (частини друга і восьма ст. 9 Закону). Тобто, первинний документ при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведенні за них безготівкових розрахунків) повинен об`єктивно визначати основні дані щодо взаємопов`язаних двосторонніх (односторонніх - при списанні коштів з банківського рахунка) дій підприємства і його контрагента та осіб, відповідальних за їх вчинення (тобто, мати достовірні дані). Таким чином, враховуючи встановлений факт, що підписи у договорі поставки №20/10/17-6 від 20.10.2017 року та видаткових накладних №260 від 20.10.2017 року, 186 від 05.05.2018 року, №250 від 01.06.2018 року від імені покупця виконані не самим Редькіним Олександром Геннадійовичем, а іншою особою, а також що він категорично заперечує підписання вказаних документів та отримання вказаного в цих накладних товару, апеляційний господарський суд вважає, що такі накладні не є належним доказом на підтвердження факту здійснення господарської операції між сторонами, та, відповідно, недоведеним є факт отримання відповідачем товару за вказаними видатковими накладними. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність зобов`язання відповідача з оплати товару, зазначеного у цих видаткових накладних. Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та враховуючи, що позивачем не доведено обставин, які свідчать про факт поставки товару, а також обставин, які свідчать про отримання товару відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову, тому судом першої інстанції було вірно відмовлено у задоволенні позову ФОП Семери В.А. у повному обсязі. За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги. Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Миколаївської області від 26 травня 2021 у справі № 915/2100/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 10.09.2021. Головуючий суддя: Бєляновський В.В. Судді: Богатир К.В. Філінюк І.Г.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/2100/19

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше