Постанова 4823 № 734/3566/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 вересня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/3566/20 Головуючий у першій інстанції - Соловей В. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1254/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В., із секретарем: Шкарупою Ю.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2021 року (ухвалене о 14:44) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, - У С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обґрунтовувала тим, що сторони з грудня 2015 року проживали спільно як чоловік та дружина, вели спільне господарство. Під час спільного проживання у них народилася дитина - син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з грудня 2018 року сторони припинили стосунки, відповідач проживає окремо, із сином не спілкується, не навідує його, не бере участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги та взагалі не цікавиться його життям, розвитком та інтересами. Відповідач повністю відсторонився від виховання свого сина та ухиляється від виконання своїх обов`язків. Розвитком сина займається виключно позивачка, в сім`ї створені всі необхідні умови для його фізичного, духовного та морального розвитку. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 30.06.2021 позов залишено без задоволення. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Броварську міську раду Київської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо ОСОБА_3 . Зобов`язано Броварську міську раду Київської області надати ОСОБА_2 допомогу у здійсненні батьківських обов`язків щодо ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, недоведеність обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки районного суду є суперечливими, оскільки судом встановлено, що відповідач неналежно виконує батьківські обов`язки щодо свого сина, проте зазначено в судовому рішенні, що правові підстави для позбавлення судом батьківських прав відповідача, передбачені ст. 164 СК України, відсутні. Заявниця зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу чинення позивачкою перешкод відповідачу у спілкуванні з сином, натомість у справі є докази на підтвердження байдужого відношення останнього до сина, самоусунення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, свідомого бажання позбавлення його батьківських прав. Вважає, що суд вийшов за межі своїх повноважень, зобов`язавши у резолютивній частині рішення Броварську міську раду Київської області надати відповідачу допомогу у здійсненні батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з`ясуванні обставин справи. Відповідач зазначає, що між сторонами склалися неприязні стосунки, після народження сина вони стали проживати окремо. Він хоче спілкуватися з сином ОСОБА_4 , хоче турбуватись про нього та надавати йому допомогу, однак саме через неприязні стосунки між сторонами виник даний спір. Нині відповідач проживає з дружиною та двома їхніми малолітніми дітьми від першого шлюбу за межами населеного пункту, де проживає позивачка з сином. Через графік роботи не завжди має можливість його побачити, домовитись про побачення з ним з матір`ю дитини, і це сприймається останньою як невиконання ним батьківського обов`язково по відношенню до сина. Указує, що малолітній син має право на побачення з біологічним батьком і матір`ю незалежно від стосунків між останніми, однак позивачка цілком усунула відповідача від можливості бачитися з сином, при цьому він вчасно сплачує аліменти та немає заборгованості по їх виплаті. Будь-яких висновків психологічних експертиз про те, що для здоров`я дитини буде краще не спілкуватись з батьком і не знати його, не існує. Відповідач наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та вказує, що після ухвалення судового рішення він одразу звернувся до органів опіки та піклування із заявою про встановлення режиму спілкування з сином і на даний час вже надав всі необхідні документи для проведення засідання. Наполягає, що він хоче виховувати сина, спілкуватись з ним, має бажання та можливості турбуватись про нього, однак неприязнь з боку позивачки призвела до звернення до суду з позовом. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Гіляки О.М., які просили задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача - адвоката Лущик О.М., яка наголошувала на законності рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надані належні та допустимі докази на підтвердження пред`явлених позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 щодо дитини. Констатував, що відповідач проживає окремо від сина, але зобов`язаний брати участь у його вихованні і має право на особисте спілкування з ним, при цьому він має намір і бажання приймати участь у виховані та утриманні своєї дитини. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 11). Позивачка ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16-17). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 27). На примусовому виконанні Козелецького районного відділу ДВС ГТУЮ у Чернігівській області перебуває на виконанні судовий наказ № 364/2274/19 від 24.04.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , згідно з розрахунком заборгованості аліментів ОСОБА_2 не має заборгованості по виплаті аліментів на утримання сина (т. 1 а.с. 12, 81). Згідно з довідкою Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Ластівка» Броварської міської ради Київської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує даний заклад дошкільної освіти з вересня 2019 року по теперішній час; дитину приводить вранці до закладу і ввечері забирає його матір ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 15). У матеріалах справи наявна копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 08.08.2020 про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 31.05.2021 про відкликання поданої їм заяви від 08.08.2020 про згоду на позбавлення батьківських прав щодо сина (т. 1 а.с. 18, 205, 216). Згідно висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської ради, що є додатком до рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 26.01.2021 № 70, оскільки ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується із сином у обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, беручи до уваги нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 щодо згоди на позбавлення його батьківських прав, його позов до суду про виключення відомостей про нього як батька із актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Броварської міської ради Київської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 48-51, 59-62). Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини). Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини). Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом. Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей). Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Згідно зі ст. 141, 150, 151, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ч. 1-3 ст. 157 СК України). Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства». Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Звідси виходить, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа «Хант проти України від 07.12.2006). Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов`язками. Таким чином, районний суд дійшов вірного висновку про відсутність передбачених п. 2 ч.1 ст. 164 СК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що останній як батько, виявляє бажання до спілкування та виховання дитини, про що свідчить його звернення до органу опіки та піклування, зацікавленість у ході даної справи (присутність відповідача та/або його представника у судових засіданнях апеляційного суду та суду першої інстанції, подання документів, доказів, відзивів тощо) (т. 1 а.с. 68-78, 145-146, 160-162, 201-208, 215-216, 229-235, 243-246). Колегією суддів враховано, що ОСОБА_2 проживає в іншому населеному пункті разом з малолітніми дітьми від першого шлюбу. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами вирішувалось питання підтвердження біологічного батьківства відповідача відносно сина. Районний суд вірно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, зважаючи на положення ч. 6 ст. 19 СК України, посилаючись на те, що він не є достатньо обґрунтованим і не містить переконливих висновків необхідності позбавлення батьківських прав відповідача. При цьому, районним судом було встановлено що відповідач не був обізнаний про проведення засідання цієї комісії з питань захисту прав дитини, що відбулося 20.01.2021. З наведеного вбачається, що висновки органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 були складені виключно на підставі пояснень та наданих документів позивачкою, без урахування поведінки батька дитини, його особистості та можливості здійснення батьківських прав. Колегія суддів вважає, що за наявності неодноразово висловленого відповідачем як батьком бажання спілкуватись з сином, виховувати його та піклуватись про нього, позбавлення останнього батьківських прав, що, до того ж, є крайнім заходом впливу, буде очевидно суперечити інтересам дитини. Принцип якнайкращих інтересів дитини передбачає право мати і знати обох батьків, отримувати від них виховання, піклування та турботу, за відсутності при цьому дійсних і реальних підстав вважати, що таке буде суперечити інтересам дитини. Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання свого малолітнього сина, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції ґрунтовно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки районного суду є суперечливими, оскільки судом встановлено, що відповідач неналежно виконує батьківські обов`язки щодо свого сина, проте зазначено в судовому рішенні, що правові підстави для позбавлення судом батьківських прав відповідача, передбачені ст. 164 СК України, відсутні, оскільки поняття неналежного виконання батьківських обов`язків не є тотожним поняттю невиконання таких обов`язків взагалі та не свідчить про свідоме і умисне ухилення відповідача від виховання свого сина. За встановлених обставин справи, а також неодноразового висловлення відповідача про бажання та можливість спілкуватися з сином, виховувати його та піклуватись про нього, не заслуговують на увагу посилання позивачки на відсутність у матеріалах справи жодного доказу чинення нею перешкод відповідачу у спілкуванні з сином, наявності у справі доказів на підтвердження байдужого відношення останнього до сина, самоусунення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, свідомого бажання позбавлення його батьківських прав. Доводи заявниці про те, що суд вийшов за межі своїх повноважень, зобов`язавши у резолютивній частині рішення Броварську міську раду Київської області надати відповідачу допомогу у здійсненні батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 , не впливають та не стосуються прав та обов`язків позивачки, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: І.О.Боброва Н.В.Висоцька