Постанова Дніпровський апеляційний суд № 171/18/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6400/21 Справа № 171/18/17 Суддя у 1-й інстанції - Кодрян Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 171/18/17-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та інтересів якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року, яке ухвалено суддею Кодрян Л.І. у місті Апостолове Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 квітня 2017 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 09.12.2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 25 000 гривень. Згідно з умовами Договору факторингу № 22/12/14/1-1 від 22 грудня 2014 року, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту, в тому числі ОСОБА_1 . Відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого, станом на 27.12.16 року, має заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 976,82 грн., яка складається з наступного: 22 140,79 грн. - заборгованість за кредитом, 0,81 грн. - заборгованість за процентами, 5835,22 грн. - заборгованість за комісією, яку позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № 2007138497 від 09.12.2013 року в сумі 27 976 гривень 82 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати в розмірі 1378 гривень. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та інтересів якої діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено позовних вимог, зокрема, щодо видачі позичальниці ОСОБА_1 кредитних коштів, що може бути підтверджено оригіналом квитанції, який суду не надавався, а розрахунок заборгованості за кредитом не можна вважати належним та допустимим доказом. Також, зазначає, що позичальницю не було поінформовано про зміну кредитора та зміну банківського рахунку, на який необхідно вносити кошти на погашення заборгованості за кредитом. Договір факторингу № 22/12/14/1-1 від 22 грудня 2014 року не містить жодного посилання на Додаток, тоді як суд взяв до уваги витяг з цього Додатку, який навіть не оформлений належним чином та підписаний юрисконсультом, який не є стороною договору. Також, зазначає, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитними коштами припиняється зі спливом строку кредитування. Не погоджується відповідачка ОСОБА_1 й з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з неї комісії у розмірі 5 835,22 грн. Відповідачка ОСОБА_1 наполягає на тому, що вона не укладала жодних угод з позивачем ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а тому, як боржник, має право не виконувати своїх зобов`язань по кредиту. Крім того, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення про час та місце розгляду справи, що позбавлило її можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для підтвердження того, що вона кредит не отримувала, та заявити клопотання про застосування позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до укладеного Кредитного договору № 2007138497 від 09.12.2013 року, відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25 000 гривень. Згідно з умовами Договору факторингу № 22/12/14/1-1 від 22 грудня 2014 року, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту, в тому числі щодо ОСОБА_1 . Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 27.12.2016 року, становить 27 976,82 грн. та складається з наступного: 22 140,79 грн. - заборгованість за кредитом, 0,81 грн. - заборгованість за процентами, 5835,22 грн. - заборгованість за комісією. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_1 кредитних коштів за Кредитним договором № 2007138497 від 09.12.2013 року у розмірі 25 000,00 грн. та неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором позичальницею ОСОБА_1 в частині повернення кредиту, сплати відсотків і комісії за його користування й права позивача, у зв`язку з цим, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині покладення на відповідачку ОСОБА_1 обов`язку зі сплати заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами, наданими їй в межах Кредитного договору № 2007138497 від 09.12.2013 року, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, однак не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції в частині покладення на позичальницю обов`язку зі сплати комісії у розмірі 5 835,22 грн., з огляду на наступні обставини. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції станом на дату укладення кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання кредитних коштів за кредитом чи супроводження кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки, надання кредитних коштів за кредитом є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і супроводження кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Отже, положення Кредитного договору № 2007138497 від 09.12.2013 року щодо права кредитора нараховувати комісію за управління кредиту (п.1.4.4.), є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, адже, такі умови договору порушують публічний порядок. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що умови пункту 1.4.4. кредитного договору щодо сплати комісії за управління кредитом суперечать вимогам наведеного вище законодавства, яке регулює публічний порядок у сфері споживчого кредитування, а тому є нікчемними в силу закону, і не підлягають визнанню недійсними, проте зазначене не має наслідком визнання недійсним договору у цілому. За таких обставин, в іншій частині Кредитний договір №2007138497 від 09.12.2013 року є чинним та підлягає виконанню сторонами. 22 грудня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу № 22/12/14/1-1, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором №2007138497 від 09.12.2013 року було відступлене на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с.10-14), й доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів на підтвердження відступлення прав вимоги за цим Договором спростовуються матеріалами спарви. За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України). Тобто боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним. Отже, посилання в апеляційній скарзі на неповідомлення боржниці про заміну кредитора і про нові банківські реквізити для сплати боргу не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/75/16-ц (провадження № 61-5853св18) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19). При цьому, ОСОБА_1 не надано доказів щодо повернення кредиту та сплати процентів як позивачу, так і на рахунки ПАТ «ОТП Банк», після укладення 22 грудня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору факторингу. Відсутні в матеріалах справи і докази виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором в порядку, визначеному статтею 537 ЦК України. Тобто, ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Як вбачається з наданих позивачем ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду першої інстанції доказів, достовірність та належність яких не спростована відповідачкою ОСОБА_1 , в рамках Кредитного договору №2007138497 від 09.12.2013 року позичальницею було отримано грошові кошти у розмірі 25 000,00 грн. ( 24 800,00 грн. на споживчі цілі та 200,00 грн. на придбання послуг у продавця), на які, згідно Додатку №1 до цього Договору, в межах строку дії договору, нараховано проценти в розмірі 3,84 грн. (а.с. 7). Станом на 27 грудня 2016 року, заборгованість за тілом кредиту становить 22 140,79 грн., а за відсотками 0,81 грн., а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту і відсотками за користування кредитними коштами, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення відповідачки ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, що позбавлило її можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для підтвердження того, що вона кредит не отримувала, та заявити клопотання про застосування позовної давності, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідачки про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу. Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява з додатками та судові повістки про призначення судових засідань були вручені відповідачці ОСОБА_1 14 квітня 2017 року, що підтверджується зворотним рекомендованим поштовим повідомленням (а.с. 36). Таким чином, ОСОБА_1 була належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідачки щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за її відсутності, без обов`язкового належного повідомлення про час та місце розгляду справи. До того ж, у даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне наголосити й на тому, що відповідачка ОСОБА_1 , заявляючи про позбавлення її права на доступ до правосуддя та неможливість заявити клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи та застосування позовної давності, не скористалася своїм правом поставити дане питання перед судом апеляційної інстанції та не заявляла відповідних клопотань, на власний розсуд розпорядившись своїми правами щодо доведення своїх заперечень проти заявлених позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, у зв`язку з чим підлягає зменшенню загальний розмір заборгованості за Кредитним договором №2007138497 від 09.12.2013 року, стягнутий з відповідачки рішенням суду першої інстанції, до 22 141,60 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та зменшує цей розмірі з 1 378,00 грн. до 1 088,62 грн., тобто пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (1 378,00 грн. (а.с. 30) х 79% (задоволені вимоги у відсотковому співвідношенні до заявлених вимог) = 1 088,62 грн.) . Також, колегія суддів стягує з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь відповідачки ОСОБА_1 понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 434,07 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (2 067,00 грн. (а.с. 113) х 21% (задоволені вимоги апеляційної скарги у відсотковому співвідношенні до заявлених вимог) = 434,07 грн.). Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та інтересів якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією за Кредитним договором №2007138497 від 09.12.2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією за Кредитним договором №2007138497 від 09.12.2013 року - відмовити. Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року в частині розміру заборгованості за Кредитним договором №2007138497 від 09.12.2013 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», змінити, зменшивши цей розмірі з 27 976,82 гривень до 22 141 (двадцяти двох тисяч ста сорока однієї) гривні 60 (шістдесяти) копійок. Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», змінити, зменшивши цей розмірі з 1 378,00 гривень до 1 088 (однієї тисячі вісімдесяти восьми) гривень 62 (шістдесяти двох) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 434 (чотириста тридцять чотири) гривні 07 (сім) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 08 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: