LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд212/1555/16-ц

від 25.06.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5822/25 Справа № 212/1555/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 212/1555/16-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 серпня 2016 року, - В С Т А Н О В И В: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2010 року ОСОБА_2 , під розписку, отримала від позивачки ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 1 000,00 доларів США, на підтвердження чого видала розписку, у якій зазначила, що кошти отримує на період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, та встановила плату за користування грошовими коштами у розмірі 5% щомісяця від суми позики. На неодноразові усні звернення позивачки до відповідачки, ОСОБА_2 . 14.03.2015 сплатила ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості 1000,00 грн. та 07.06.2015 500,00 грн. Інша заборгованість не погашена. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідачки основний борг, відсотки за користування позикою та 3% річних на загальну суму 32824,62грн., а також судового збору в сумі 551,20 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 32 824,62 гривень, з них позика у розмірі 26 010,00 грн., 5 % за користування коштами в сумі 3 901,50 грн., 3 % річних в сумі 2 913,12 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 551 гривень 20 коп. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року заяву відповідачки ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не повідомив відповідачку належним чином про час та місце розгляду справи, чим порушив основний принцип цивільного судочинства змагальності сторін. Зазначає, що борг нею повернутий у повному обсязі, про що наявні відмітки на зворотній стороні розписки. Вказує, що нарахування інфляційних втрат на грошові кошти в іноземній валюті не передбачено чиним законодавством України та штраф та пеня є одним і тим самим видом цивільно-правової відповідальності, і притягнення до подвійної відповідальності заборонено. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 01 жовтня 2010 року між сторонами було укладено Договір позики на суму 1000,00 доларів США, з строком повернення до 31.12.2010 (а.с. 4), що підтверджується розпискою. Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 26 010,00 грн. та 5 % за користування коштами в сумі 3 901,50 грн., а також 3% річних за прострочення виконання взятих на себе зобов`язань в сумі 2 913,12 грн., суд першої інстанції виходив з факту невиконання зобов`язання відповідачкою щодо повернення грошей, отриманих нею в позику від позивачки, та її обов`язку у зв`язку з цим сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором, а також нести відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_2 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за відсутності відповідачки, без її належного повідомлення про дату, час та місце засідання суду. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідачки ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу. Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява з додатками та судові повістки про призначення судових засідань не були вручені відповідачці ОСОБА_2 та повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, ОСОБА_2 не була належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про вручення їй судової повістки про призначення справи до розгляду у порядку, визначеному ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідачки ОСОБА_2 , без обов`язкового належного повідомлення її про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Таким чином, розписка відповідачки ОСОБА_2 підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів з зобов`язанням повернути їх, у строк до 31 грудня 2010 року, зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 5% щомісяця від суми позики. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Судом встановлено, що 01 жовтня 2010 року між сторонами було укладено Договір позики на суму 1000,00 доларів США, з строком повернення до 31.12.2010 (а.с. 4). Доказів повернення вказаної суми суду не надано. Так, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Згідно частини другої статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання. Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника. дату і місце складення розписки. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку. Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 видала розписку позивачці ОСОБА_1 як борговий документ, що підтверджує укладення договорів позики та прийняття кожним із них відповідних зобов`язань. Отже, відповідачка ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути борг, а позивачка ОСОБА_1 - прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором. В матеріалах справи відсутні відомостй щодо прийняття позивачкою ОСОБА_1 виконаня зобов?язань від відповідачки ОСОБА_2 , а тому до стягнення з відповідачки підлягає заборгованість за договором позики у розмірі 1000,00 доларів США. Разом з тим, позивачкою ОСОБА_1 завлено вимоги щодо стягнення заборгованості у національній валюті у розмірі 26010,00 грн. по курсу Національного банку України станом на час звернення до суду, тобто на 14.03.2016, що є її правом, згідно статі 13 ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для стягнення заборгованості у доларах США або перерахунку заборговансоті у відповідності до курсу долара США станом на час розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договором позики встановлений розмір процентів за користування позикою - 5% на місяць, які відповідачка зобов`язалася сплачувати щомісяця у строк до 31.12.2010 (а.с.4). За таких обставин, з відповідачки підлягає стягненню 5 % за користування позикою у період до 31.12.2010 в розмірі 150,00 доларів США, що еквівалентно 3901,50 грн. по курсу Національного банку України станом на час звернення до суду, тобто на 14.03.2016. Згідно з частиною першою мативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003">статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки ОСОБА_2 від 01 жовтня 2010 року, грошові кошти в сумі 1 000,00 доларів США вона зобов`язалася повернути до 31.12.2010 (а.с.4), тобто з цього часу права та інтереси позикодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Оскільки, розписка ОСОБА_2 від 01 жовтня 2010 року не містить розміру відсотків за користування грошовими коштами за період прострочення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку щодо стягнення із відповідачки на користь позивачки 3% річних за період часу з 01.01.2011 по 14.03.2016 в сумі 2913,12 грн., з урахуванням сплати відповідачкою ОСОБА_2 14.03.2015 в рахунок погашення заборгованості 1000,00 грн. та 07.06.2015 500,00 грн., й апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунків позивачки, а зводиться виключно до незгоди з висновками суду щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за договором позики та, відповідно, й відсотків за користування коштами за цим договором. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 551,20 грн., що відповідає розміру визначеному Законом України «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 серпня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 01 жовтня 2010 року, станом на 14 березня 2016 року, у розмірі 32824 (тридцять дві тисячі вісімсот двадцять чотири) гривень 62 (шістдесят дві) копійки, з них позика у розмірі 26010,00 грн., 5 % за користування коштами в сумі 3901,50 грн., 3 % річних в сумі 2 913,12 грн. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати на оплату судового збору в сумі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 20 (двадцять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»