Постанова 4811 № 464/6189/19

Справа № 464/6189/19 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю. Провадження № 22-ц/811/1331/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 29 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я. при секретарі: Матяш С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійними договорів про відступлення прав вимоги,- в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», в якому просив визнати недійсним укладений між ПАТ «ВБР» та ТзОВ «ФК Інвест-Кредо» Договір про відступлення прав вимоги №23 від 13 липня 2017 року та визнати недійсним укладений між цими ж сторонами Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. від 13 липня 2017 р., зареєстрований в реєстрі за №2258, застосувавши наслідки недійсності правочину. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійними договорів про відступлення прав вимоги - відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував надані позивачем докази та фактичне визнання позову представником відповідача ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо». Відмовляючи в задоволенні позову, суд прийшов до помилкового висновку, що договором про відступлення прав вимоги №23 від 13 липня 2017 року та договором про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. від 13 липня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за №2258, не порушуються права та інтереси позивача в даних правовідносинах. Вважає такий висновок суду необґрунтованим, оскільки предметом оскарження є договори відступлення права вимоги за договорами як такі, що укладені з порушенням ст. 215 ЦК України та безпосередньо стосуються позивача у справі, а не первинні договори. Крім того, представник відповідача ТОВ «ФК Інвест-Кердо» при наданні пояснень в судовому засіданні визнала, що фінансовою компанією куплено борг на більшу суму і прибуток фінансової компанії становить різницю між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги. У даному випадку борг 970 000 грн. придбано за 5 286 290,47грн. і різниця є прибутком фінансової компанії. Також звертає увагу суду на те, що представнику відповідача відомо про те, що ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У зазначеній справі № 464/8705/15-ц постановою апеляційного суду Львівської області від 28.09.2018 року заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Зазначене свідчить про те, що фінансова компанія знала про те, що з приводу розміру заборгованості в судах розглядаються спори та борг за кредитним договором № MKLNF3.4586.004 від 20 березня 2013 року, за яким відступлено право вимоги, є спірним. Суд першої інстанції необгрунтовано не врахував постанову Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 761/20611/17, у якій висловлено правовий висновок щодо розмежування договорів цесії та факторингу. Вважає, що спірний договір відступлення права вимоги, не зважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги, містить умови, притаманні договору факторингу. Просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» - Софіщенко В.А. просив у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Судом встановлено, що 20 березня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «ВБР» було укладено Кредитний договір №MKLNF3.4586.004 (а.с.12-19). У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 березня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «ВБР» було укладено Договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки №ZXR019521.4586.005, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мухою М.Т. та зареєстрований в реєстрі за №494, відповідно до якого позивачем було надано в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 283,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер: 4610136800:03:008:0056, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.22-29). Окрім цього, у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 березня 2013 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №РХ029031.5816.003 (том 1 а.с.124). Відповідно до постанови правління Національного банку України від 21 грудня 2015 року №914 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВБР», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №234 від 22 грудня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВБР» та делегування повноважень ліквідатора банку». В межах процедури ліквідації ПАТ «ВБР», 05 липня 2017 року було проведено електронні торги щодо продажу права вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором забезпечення (договором іпотеки), переможцем яких стало ТОВ «ФК Інвест-Кредо». 13 липня 2017 року між ПАТ «ВБР» та ТзОВ «ФК Інвест-Кредо» укладено Договір про відступлення прав вимоги №23, згідно п.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває право вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, зокрема про відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №MKLNF3.4586.004 від 20 березня 2013 року. Крім того, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення прав вимоги №23, між Банком (Первісний іпотекодержатель) та ТзОВ «ФК Інвест-Кредо» (Новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. від 13 липня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №2258 (том 1 а.с.125-126, 129-130). Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1, п. 1, ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ст. 514 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Вищевказаний кредитний договір та договір іпотеки є чинними, їх недійсність у встановленому законом порядку не встановлена, відтак ТзОВ «ФК Інвест-Кредо» стало новим кредитором за кредитним договором №MKLNF3.4586.004 від 20 березня 2013 року та іпотечним договором, посвідченим 20 березня 2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мухою М.Т., який зареєстрований в реєстрі за №494. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи наведене, права та інтереси позивача ОСОБА_1 в даних правовідносинах жодним чином не були порушені, оскільки після проведення торгів та укладення відповідних договорів із переможцем електронних торгів - ТОВ «ФК Інвест-Кредо», було здійснено не продаж майна боржника, а відступлення права вимоги, що допускається відповідно до законодавства та здійснюється без згоди боржника. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані договори є недійсними у відповідності до ст. 215 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Відповідно до частини третьої ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частини першої ст. 638 ЦК України). Згідно із частиною першою ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Спеціальним законом в сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», частиною 8 Прикінцевих і перехідних положень якого було передбачено наступне - законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пункту 9 частини першої статті 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку. Згідно пункту 6 абзацу 2 частини сьомої статті 51 Закону Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу нулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків. Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 51 Закону порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. В свою чергу порядок організації продажу активів (майна) банку, що ліквідується, встановлений рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388 «Про затвердження Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2016 року за № 606/28736. Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу 2 Положення № 388, потенційний покупець - фізична або юридична особа, яка має намір придбати актив (майно) банку та може набути такий актив (майно) у власність чи на підставі іншого речового права. За абзацом 2 пункту 5 розділу 7 Положення № 388 у разі встановлення, що переможець відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги або за договором забезпечення виконання зобов`язання є боржником та/або поручителем за такими договорами, уповноважена особа Фонду інформує про це Фонд і результати відкритих торгів (аукціону) скасовуються. За пунктом 5.11 Положення № 2 реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу. Таким чином, з огляду на наявність спеціального закону, з урахуванням змісту Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону, норм Положень № 2 та № 388, право придбання на відкритому конкурсу у неплатоспроможного банку прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення мають будь-які фізичні та юридичні особи і які лише не мають бути боржниками та/або поручителями за відповідними договорами. Окрім цього, важливою відмінністю між договором факторингу та договором відступлення права вимоги є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має ні з боржником, ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, то ж фактично відбувається купівля-продаж права вимог боргових зобов`язань. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №910/7320/17. За таких обставин договір купівлі-продажу не може бути віднесений до договору факторингу, оскільки не містить відповідних посилань щодо здійснення факторингової операції. Щодо покликань позивача, як на підставу визнання оскаржуваних договорів недійсними, на те, що сторони узгодили обсяг та умови переходу прав вимоги банку по кредитному договору до позивача, зокрема щодо розміру загальної заборгованості за кредитним договором, суд зазначив наступне. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Позивач ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання відповідно до умов кредитного договору та, оскільки такі зобов`язання не були припинені станом не день укладення оскаржуваних правочинів, відбулось відступлення прав вимоги за такими договорами. Оскільки станом на даний час відсутні судові рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №MKLNF3.4586.004 від 20 березня 2013 року, боржник вправі захистити своє право з приводу невірного розміру заборгованості чи відсутності такої у спосіб, передбачений чинним законодавством. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оскаржувані Договір про відступлення прав вимоги №23 від 13 липня 2017 року та Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. від 13 липня 2017 р. не відповідають вимогам чинного законодавства. Окрім того, як зазначено вище, позивачем не надано доказів в обґрунтування того, які її права були порушені зі сторони відповідачів при укладенні оскаржуваних договорів. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не підтверджують наявність підстав, визначених законодавством для визнання спірних договорів недійсними, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 вересня 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Ванівський О. М. Мельничук О. Я.