Ухвала КЦС ВС № 464/6189/19

Ухвала 22 жовтня 2021 року м. Київ справа № 464/6189/19 провадження № 61-16301ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук Артем Ігорович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги, ВСТАНОВИВ: 04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук А. І., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення. Касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки на порушення пункту 5 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заявниця у касаційній скарзі не вказала підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У касаційній скарзі заявниця зазначає, що відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є: застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17; Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте, посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, заявниця вмотивовано не обґрунтувала необхідності такого відступлення від зазначеного висновку. Зокрема, заявниця не зазначила від якого саме висновку Верховного Суду та щодо застосування якої норми права, застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові, необхідно відступити, у якій спосіб та щодо яких правовідносин апеляційний суд застосував цей висновок, який правовий висновок необхідно сформулювати після відступлення від попереднього висновку, як це може вплинути на вирішення спору у цій справі. Указаний недолік касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Тому заявниці необхідно подати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, зокрема, відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу навести у касаційній скарзі конкретне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відповідній постанові Верховного Суду. Касаційна скарга також не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI). Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. За нормою частини першої статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Заявниця оскаржує судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду двох позовних вимог немайнового характеру, а саме: визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 13 липня 2017 року № 23 та визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором від 13 липня 2017 року № 2258. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у 1 921 грн. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, за подання касаційної скарги судовий збір підлягає сплаті у розмірі 3 073,60 грн ((1 921 х 0,4) х 2 х 200/100). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печерському районі/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102; найменування платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; призначення платежу (вказати номер справи та інші необхідні відомості). Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону № 3674-VI. На підтвердження сплати судового збору суду необхідно надати документ, що підтверджує його сплату. Відповідно до положень частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявниці строку для усунення недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Пащук Артем Ігорович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та її буде повернуто заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Яремко