Постанова 4824 № 758/12001/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №758/12001/20 Головуючий у І інстанції Захарчук С.С. Провадження №22-ц/824/10592/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року про відмову в забезпечення позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що оскаржувнаий договір дарування квартири було укладено під час розгляду іншої судової справи з метою ухилення від виконаня судового рішення, а тому просив суд першої інстанції визнати недійсним договір дарування квартири, що укладений мід відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також скасувтаи реєстраційні дії. Одночасно зі зверненням до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про забезпечення позову посилаючись на те, що вжиття заходів забезпечення позову необхідні для подальшого виконання можливого рішення суду у даній справі. На підставі викладеного в заяві про забезпечення позову, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд першої інстанції вжити заходи забезпечення позову, а саме шляхом накладення арешту на квартиру загальною площею 62,4 кв.м., житлова площа 37,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 . Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року було відмовлено в задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для забезпечення позову з урахуванням такого. Суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам, наданим позивачем, які беззаперечно вказують на наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. А саме, суд не врахував те, що оспорюваний договір дарування було укладено під час розгляду справи господарським судом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 , як з поручителя, заборгованості перед банком. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі на адресу суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомляли. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено осбтавини утруднення виконання можливого рішення суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Як вбачається з матеріалів справи та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 у вересні 2019 року, тобто до ухвалення рішення суду у господарській справі, відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно, шляхом укладення договору дарування. На даний час власником квартири, на яку позивач просить накласти арешт, є ОСОБА_2 . Суд першої інстанції, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, встановивши всі обставини, що мають значення для справи дійшов вірного висновку, що заявлені вимоги щодо забезпечення позову не є обґрунтованими та співмірними із заявленими позовними вимогами. З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду та як саме; вид забезпечення позову повинен бути відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Таким чином, колегія суддів вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» не спростувало наведених висновків суду першої інстанції інстанції та не довело неправильність застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування ухваленого ним судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права та не може бути скасована з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, відповідно апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 149, 150, 157, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року про відмову в забезпечення позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків визначених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 09 вересня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: