Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/33227/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/33227/20 Суддя першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.10.2020 року: - №1182094-3312-2655 на загальну суму 122 745,61 грн. у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017, 2018, 2019 рік; - №1182015-3312-2655 на загальну суму 121 793,17 грн. у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017, 2018, 2019 рік. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що складові домоволодіння є окремими об`єктами житлової та нежитлової нерухомості з різними ставками оподаткування та пільгами, а відтак нарахування контролюючим органом зобов`язання виходячи із загальної площі домоволодіння є безпідставним. Також суд зауважив, що неприйняття Іванковичівською сільською радою рішення щодо встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2019 року не приймалося, що, в силу пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України свідчить, що ставкою відповідного місцевого податку є

0. Поряд з цим суд з посиланням на постанову Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №820/1975/17 відхилив посилання Позивача на порушення Відповідачем строків направлення податкового повідомлення-рішення в якості підстав для скасування спірних індивідуальних актів. Крім іншого, суд підкреслив, що сплата податкових зобов`язань на підставі відкликаних ГУ ДФС в Івано-Франківській області податкових повідомлень-рішень та неповернення таких коштів перебувають поза площиною дослідження цього спору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом було залишено поза увагою, що Позивачем не було спростовано правильність нарахування контролюючим органом податку на загальну площу домоволодіння і таке нарахування відповідає вимогам ст. 266 ПК України та відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окремо наголошує на правильності висновків суду першої інстанції про те, що затримка у формуванні податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для його скасування. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, доводи апеляційної скарги не містять жодних аргументів на спростування висновків суду першої інстанції, по-друге, домоволодіння складається із житлових і нежитлових об`єктів нерухомості, що свідчить про те, що визначення об`єкту оподаткування домоволодіння у загальній його площі є безпідставним, по-третє, огорожа, хвіртка, ворота, навіс і альтанка взагалі не належать до об`єктів нерухомого майна, по-четверте, контролюючим органом вже виставлялися податкові повідомлення-рішення за домоволодіння за 2017 та 2018 роки, по-п`яте, нарахування зобов`язань за 2017 рік у 2020 році взагалі перебуває поза межами 1095-денного строку, визначеного п. 102.1 ст. 102 ПК України, по-шосте, жодних аргументів на спростування позиції суду щодо податкового повідомлення-рішення від 20.10.2020 року №1182015-3312-2655 в апеляційній скарзі не висловлено. Крім іншого, акцентує увагу, що станом на 27.04.2021 року ОСОБА_1 на обліку у ГУ ДПС у м. Києві не перебував, що унеможливлює обчислення податкового зобов`язання цим контролюючим органом взагалі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Позивач згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.11.2010 року (а.с. 117) є власником домоволодіння загальною площею 1005,7 кв. м у АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку загальною площею 286,9 кв. м, гаражу загальною площею 59 кв. м, літньої кухні загальною площею 70,4 кв. м, сауни загальною площею 122,3 кв. м, альтанки загальною площею 28,5 кв. м, навісу загальною площею 13,2 кв. м, воріт загальною площею 7,3 кв. м, хвіртки загальною площею 1,7 кв. м, огорожі загальною площею 36,3 кв. м, огорожі загальною площею 380,1 кв. м. Крім іншого, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 є власником домоволодіння загальною площею 843,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачем отримані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 20.10.2020 року: - №1182094-3312-2655, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 33 045,60 грн., за 2018 рік в сумі 43 716,08 грн. та за 2019 рік в сумі 45 983,93 грн. (а.с. 16); - №1182015-3312-2655, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 38 496,00 грн., за 2018 рік в сумі 40 697,54 грн., за 2019 рік в сумі 42 599,63 грн. (а.с. 17). Указані індивідуальні акти за наслідками адміністративного оскарження (а.с. 39-45) були залишені без змін рішенням ДПС України від 15.12.2020 року (а.с. 46-47). На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 12, 14, 102, 265, 266 ПК України, суд першої інстанції зазначив, що невірний розрахунок контролюючим органом податкових зобов`язань без урахування складових домоволодіння, як і неприйняття органом місцевого самоврядування рішення щодо відповідного податку свідчить про необґрунтованість прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів. Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. При цьому, зміст положень пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України дозволяє дійти до висновку, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості обчислюється контролюючим органом за загальним правилом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас, обчислення цієї бази можливе й на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності. Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку загальною площею 286,9 кв. м та інших споруд - гаражу, загальною площею 59,0 кв. м, літньої кухні, загальною площею 70,4 кв. м, сауни, загальною площею 122,3 кв. м, альтанки, загальною площею 28,5 кв. м, навісу, загальною площею 13,2 кв. м. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що такими відомостями ГУ ДПС у м. Києві володіло, оскільки копія свідоцтва про право власності на згадане нерухоме майно надана саме контролюючим органом до відзиву на позов (а.с. 117). Відповідно до пп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. У свою чергу, згідно пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки (пп. «г»); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо (пп. «е»); інші будівлі (пп. «є»). Отже, законодавцем для цілей податкового законодавства визначено поділ об`єктів нерухомості, зокрема, на житлові і нежитлові. При цьому, до нежитлових Податковим кодексом України не віднесено гаражі, навіси, літні кухні, навіси тощо. Указаний висновок не суперечить визначенню домоволодіння, що міститься в затвердженій наказом Державної служби статистики України від 11.04.2016 року №56 Інструкції з ведення господарського обліку в сільських, селищних та міських радах, на яку посилається Апелянт, позаяк в останньому також закріплено, що домоволодіння складається з житлового будинку і господарських споруд та будівель, що розташовані на одній земельній ділянці. У свою чергу, посилання ГУ ДПС у м. Києві на приписи ДБН Б.2.2-12-2019 «Житлові будинки. Основні положення» щодо визначення загальної площі житлового будинку, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, вони набрали чинності з 01.10.2019 року, а тому не можуть застосовуватися до правовідносин, що мали місце у 2017-2018 роках, по-друге, згадані будівельні норми не містить регламентації особливості визначення площі житлового будинку як складової домоволодіння. Колегією суддів враховується, що аналіз змісту рішень Івано-Франківської міської ради від 28.01.2016 року №10-3, від 21.06.2018 року №172-20, якими затверджувалися ставки та особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дає підстави стверджувати, що у 2017-2018 роках ставка податку була диференційована та залежала від виду об`єкта - житлова чи нежитлова нерухомість. При цьому ставка податку щодо житлової нерухомості складала 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, щодо гаражів, які розташовані у третій зоні - 0,1%, а щодо господарських (присадибних) будівель - 0%. Починаючи з 2019 року такий підхід Івано-Франківської міської ради до визначення бази оподаткування та ставок податку не змінився. Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві не було враховано, що домоволодіння складається як із житлового будинку, загальною площею 286,9 кв. м., що вказувало на необхідність зменшення Відповідачем бази оподаткування на 120 кв. м за правилами 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України та застосування ставки оподаткування для відповідних об`єктів нерухомості, так і з нежитлової нерухомості, до складу якої не можуть включатися ворота, хвіртки та огорожі та яка, окрім гаражу, взагалі оподатковується за нульовою ставкою. Тим більше, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, з огляду на загальну площу житлового будинку (286,9 кв. м) ГУ ДПС у м. Києві безпідставно збільшило належну до сплати суму податку на 25000 на підставі пп. «ґ» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України. За таких обставин, зважаючи на те, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо належного ОСОБА_1 домоволодіння у АДРЕСА_1 здійснене ГУ ДПС у м. Києві за 2017-2019 року з порушенням правил визначення бази оподаткування та ставки податку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2020 року №1182094-3312-2655. Надаючи оцінку висновкам суду щодо протиправності та необхідності скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2020 року №1182015-3312-2655 щодо об`єкту нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , з підстав, що Іванковичівської сільською радою Васильківського району Київської області не приймалося рішень щодо місцевих податків, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.3 ст. 10 ПК України відносять до місцевих податків податок на майно. Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України). При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України). Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України). Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України). При цьому, згідно пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Підпунктом 12.4 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, 12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; 12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. В силу положень п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 року у справі «Серков проти України» позицію щодо необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що якщо сільська, селищна, міська рада або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняли рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є « 0» відсотків. Матеріали справи свідчать, що відомості щодо прийняття Іванковичівською сільською радою Васильківського району Київської області рішення про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, починаючи з 2015 року, відсутні. До того ж жодних доводів на спростування наведеної позиції суду першої інстанції та обставин неприйняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення в апеляційній скарзі не наведено. За таких обставин колегія суддів не може не погодитися з висновками суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2020 року №1182015-3312-2655. Щодо позиції суду першої інстанції про необґрунтованість доводів Позивача про те, що прийняття Відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень поза межами встановленого ПК України є підставою для їх скасування, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. У постановах Верховного Суду від 28.02.2020 року у справі №804/4231/16 та від 24.12.2020 року у справі № 820/5357/17 сформульовано висновок, згідно якого пропуск податковим органом встановленого строку (до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком)) нарахування та надсилання податкового повідомлення-рішення не спростовує наявність у позивача податкового обов`язку здійснити сплату відповідних грошових зобов`язань. Відтак твердження суду першої інстанції про те, що недотримання Відповідачем вимог пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України щодо строків формування податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для його скасування, відповідає позиції Верховного Суду, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає обов`язковому врахуванню судами. З приводу доводів ОСОБА_1 про те, що оскаржувані індивідуальні акти прийняті поза межами строку, визначеного п. 102.1 ст. 102 ПК України, щодо періоду 2017 рік, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. З 01.01.2018 року пункт 266.10 статті 266 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 266.10.1, згідно якого податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України визначають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Отже, за загальним правилом, податкове зобов`язання може бути нараховане контролюючим органом протягом 1095 днів з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом. Відповідно до пп. «а» пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. При цьому, як було зазначено вище, контролюючі органи самостійно обчислюють суму податку з об`єктів нерухомості, що належить фізичним особам, та повідомляють їх про необхідність сплати такого податку шляхом направлення податкових повідомлень-рішень до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Отже, з урахуванням правил п. 102.1 ст. 102 ПК України у поєднанні з нормами 266 цього ж кодексу випливає висновок про те, що 1095-денний строк необхідно обчислювати з 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо спірних правовідносин такий строк розпочинається з 01.07.2018 року та, відповідно, завершується 30.06.2021 року, а тому прийняття спірних податкових повідомлень-рішень 20.10.2020 року щодо податку за 2017 рік відбувалося у межах визначених ПК України строків. Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу на те, що ГУ ДПС у м. Києві не вправі приймати індивідуальні акти щодо Позивача з приводу нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки згідно листа Відповідача від 29.04.2021 року №45307/6/26-15-13-06-21 Позивач не перебуває на обліку вказаного контролюючого органу, судова колегія вважає безпідставним. Так, неодноразово згадані вище норми статті 266 ПК України уповноважують здійснювати нарахування такого податку контролюючий орган за податковою адресою (адресою реєстрації) фізичної особи безвідносно до того, чи перебуває така особа на податковому обліку у ньому. Відтак, оскільки, як наголошує ОСОБА_1 , місце його реєстрації з 2006 року є АДРЕСА_3 , то за правилами ст. 266 ПК України саме ГУ ДПС у м. Києві є тим контролюючим органом, що уповноважений здійснювати обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності Позивача. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено « 08» вересня 2021 року.