Постанова 4855 № 320/2583/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2583/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:: - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного Управління МВС України в Київській області щодо невидачі наказів про встановлення йому щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 19 листопада 2012 року по 06 листопада 2015 року та невиплаті йому грошового забезпечення з урахуванням щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 19 листопада 2012 року по 06 листопада 2015 року; - зобов`язати Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного Управління МВС України в Київській області видати наказ про встановлення йому щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 19 листопада 2012 року по 06 листопада 2015 року, перерахувати та виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 19 листопада 2012 року по 06 листопада 2015 року; - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Київській області щодо невидачі наказу про встановлення йому щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 31 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року та не оформлення довідки обліку несення ним служби у нічний час у розмірі 35% від посадового окладу за період з 24 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року, не направлення її до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Київській області та невиплаті йому грошового забезпечення з урахуванням щомісячних надбавок за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% від посадового окладу за період з 31 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року та доплати за службу у нічний час у розмірі 35% від посадового окладу за період з 24 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року; - зобов`язати Головне Управління Національної поліції в Київській області видати наказ про встановлення йому щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу за період з 31 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року та оформити довідку обліку несення ним служби у нічний час у розмірі 35% від посадового окладу за період з 24 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року, направити її до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Київській області, перерахувати та виплатити йому грошове забезпечення з урахуванням надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% від посадового окладу за період з 31 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року та доплати за службу у нічний час у розмірі 35% від посадового окладу за період з 24 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року; - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Київській області щодо не включення його прізвища до довідок про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та грошового атестату надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% та доплати за службу у нічний час у розмірі 35%; - зобов`язати Головне Управління Національної поліції в Київській області включити до довідок про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та грошового атестату його надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% за період з 31 грудня 2015 року по 31 травня 2016 року та доплати за службу у нічний час у розмірі 35% від посадового окладу за період з 24 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області для перерахунку та виплати йому пенсії з моменту призначення. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області , Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представником позивача подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дня отримання грошових виплат, є помилковим, оскільки позивачу стало відомо про те, що до його грошового забезпечення не були включені щомісячна надбавка за роботу в умовах режимних обмежень та доплата за службу у нічний час, лише з листів відповідачі у 2020 році, які додавались до позовної заяви, а не у момент проходження служби. 16 серпня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли відзиви Головного управління Національної поліції в Київській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, в яких відповідачі повністю підтримують правову позицію суду першої інстанції та вказують про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 05 квітня 2021 року. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дати вручення копії ухвали. Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 06.04.2021 надано заяву про усунення недоліків, в якій він зазначив, що Верховним Судом у постанові від 13.03.2019 у справі № 807/363/18 висловлено позицію, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник мав право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. Також позивач зазначив, що оскільки його вимоги стосуються нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень та доплати за службу у нічний час, які є додатковими видами грошового забезпечення. слід керуватися, у тому числі, і положеннями ст. 233 КЗпП України. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області , Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду. Залишаючи позовну заяву без розглялу, суд першої інстанції зазначив, що про неприйняття наказів щодо встановлення надбавок та як наслідок їх невиплата позивачу було відомо під час прохордження служби, оскільки він щомісяця отримував грошове забезпечення, а тому не міг не знати про те, що такі надбавки йому не встановлювалися та не виплачувалися. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, спірним питанням в межах даної справи є дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та наявність причин для визнання поважними причин його пропуску та наявність підстав для поновлення останнього. Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що позові вимоги позивача, заявлені в межах даної адміністративної справи, стосуються протиправної бездіяльності Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного Управління МВС України в Київській області щодо неприйняття наказів про встановлення щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період, коли він проходив службу, а саме: з 19.11.2012 по 06.11.2015 та з 31.12.2015 по 31.05.2016, неоформленні довідки обліку несення служби у нічний час у період з 24.11.2015 по 01.05.2016 та, як наслідок, невиплаті зазначених надбавок, а також ненаправленні довідок до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Київській області з урахуванням зазначених надбавок; невключення надбавок до довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та грошового атестату. При цьому, з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 09 березня 2021 року. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що про неприйняття наказів щодо встановлення надбавок та як наслідок їх невиплати ОСОБА_1 було відомо ще під час проходження служби, оскільки він щомісяця отримував грошове забезпечення, а тому в будь-якому разі був обізнаний про його розмір і складові. В контекті спірних правовідносин колегія суддів вважає, що з дня отримання відповідних виплат (грошового забезпечення) позивач, який отримував відповідне забезпечення, вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19. Разом з тим, будь-яких належних і допустимих доказів вчинення дій, спрямованих на з`ясування підстав невстановлення надбавок за періоди з 19.11.2012 по 06.11.2015 та з 31.12.2015 по 31.05.2016, з 24.11.2015 по 01.05.2016, та відповідно виплати грошового забезпечення у меншому розмірі, ОСОБА_1 не надав. Колегія суддів вважає абсолютно необгрунтованим посилання апелянта на те, що позивач під час проходження служби протягом приблизно десяти років під час отримання заробітної плати не отримував довідку про її нарахування та відповідно не знав і не міг знати, які конкретні види нарахування вона включає, оскільки останнє є лише проявом бездіяльності позивача. ОСОБА_1 за період проходження служби, отримуючи кожного місяця грошове забезпечення, не був позбавлений можливості звернутись до відповідача та отримати довідку щодо складових грошового забезпечення та, відповідно, наявність правових підстав для встановлення/невстановлення оскаржуваних надбавок. Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки як вірно вказав суд першої інстанції, позовні вимоги не стосуються виплати, нарахованих та не виплачених надбавок, а стосуються видання наказів про встановлення відповідних надбавок. Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються навіть невстановлених йому у період проходження служби надбавок та видання відповідних наказів. З урахуванням наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). Колегія суддів враховує, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Сторона, яка зацікавлена в ході судового розгляду справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. З викладеного вбачається, що об`єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні, а тому підстав до поновлення пропущеного позивачем строку суд не вбачає. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують. Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви на підставі частини третьої статті 123 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна