Постанова 4873 № 910/3229/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" вересня 2021 р. Справа№ 910/3229/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Скрипки І.М. Тищенко А.І. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 112 963,13 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» (далі, позивач або ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач або Залізниця) про стягнення 112 963,13 грн вартості недостачі вантажу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як перевізником зобов`язань щодо збереження вантажу під час залізничного перевезення. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» 112 963 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три) грн 13 коп. - основного боргу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. - судового збору. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт недостачі вантажу, який перевозився у залізничних вагонах, а відповідачем не спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з його вини. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, 09.06.2021 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного: - суд не перевірив доводи відповідача щодо зазначення відправником у залізничних накладних вологості вантажу та не застосував під час визначення величини недостачі 2% (суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто); - суд не з`ясував та не перевірив зазначені позивачем докази щодо підтвердження вартості вантажу, а виходив лише з долучених позивачем до позовної заяви довідок про вартість 1 тонни вугілля, яке перевозилось у вагонах, вказаних у спірних залізничних накладних; судом не надано належної правової оцінки тому, що вказані довідки були підписані директором та начальником відділу планування та інвестицій позивача та не містять підпису головного бухгалтера; жодних інших доказів, зокрема, договору поставки №1-1-2016/006 від 27.01.2016, платіжних доручень або інших фінансових документів, на підставі яких можна встановити ціну товару, матеріали справи не містять, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність суми збитків, яка є предметом спору; - судом залишено поза увагою доводи відповідача про відсутність у його діях складу господарського правопорушення; - у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження оплати спірного вантажу за договірною ціною, що позбавляє правових підстав відносити таку суму до категорії «реальної шкоди», завданої саме позивачеві, та відповідно, можливості вимагати від відповідача її відшкодування. Крім того, апелянт посилався на те, що в порушення норм процесуального права судом безпідставно відмовлено у задоволенні поданого ним клопотання про витребування доказів на підтвердження ціни вугілля, вартість нестачі якого є предметом спору у даній справі. У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та клопотання про витребування у ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» належним чином засвідчену копію договору від 27.01.2016 №1-1-2016/006 з додатками, а також платіжні доручення або інші фінансові документи, що підтверджують кількість та вартість відправленого вантажу за накладними №50317247, 50349562, 5035221, 50364322, 50389436, 50411628, 50430933, 50492685, 50538123, 50537448, 50755800, 50759109, 50895325, 50822238. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» у справі №910/3229/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21, розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 112 963,13 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України; встановлено учасникам справи строк для подачі заяв по суті спору, інших заяв та клопотань. Даною ухвалою суд також розглянув клопотання відповідача про витребування у ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» належним чином засвідченої копії договору від 27.01.2016 №1-1-2016/006 з додатками, а також платіжних доручень або інших фінансових документів, що підтверджують кількість та вартість відправленого вантажу за накладними №50317247, 50349562, 5035221, 50364322, 50389436, 50411628, 50430933, 50492685, 50538123, 50537448, 50755800, 50759109, 50895325, 50822238, та відмовив у його задоволенні з огляду на те, що апелянтом у останньому не зазначено жодних заходів, що вживались особою для отримання таких доказів самостійно, що свідчить про недотримання положень статті 81 Господарського процесуального кодексу України при зверненні з даним клопотанням до суду. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Враховуючи наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 строків на подання сторонами документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Згідно залізничних накладних №50317247, №50349562, №50352921, №50353523, №50364322, №50389436, №50411628, №50430933, №50492685, №50538123, №50537448, №50755800, №50759109, №50895325, №50822238 позивач (відправник) передав відповідачу для перевезення кам`яне вугілля, а відповідач зобов`язався доставити його ДТЕК «Бурштинська ТЕС» (одержувач). На вказаних накладних зазначено, що право пред`явлення позовних вимог передається ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ». На станціях Покровськ Донецької залізниці, Чаплине, Нижньодніпровський вузол, було здійснено комісійне переваження вагонів №63486831, №56626534, №56335219, №56225816, №55332167, №53561023, №61297826, №62966932, №62043534, №63245252, №56872526, №55022446, №56068844, №56291263, №56225980, №53519385, №64054414, №53590600, №62610720, №63869184, №61016465, №50048396, №53054268, №53530952, №56998107, відправлених згідно залізничних накладних №50317247, №50349562, №50352921, №50353523, №50364322, №50389436, №50411628, №50430933, №50492685, №50538123, №50537448, №50755800, №50759109, №50895325, №50822238, за результатами яких було складено комерційні акти, які свідчать про недостачу вантажу, про що в зазначених актах були зроблені відповідні відмітки. Із долучених до позовної заяви комерційних актів №482004/393/211 від 26.08.2020, №482004/395/207 від 27.08.2020, №482004/396/208 від 27.08.2020, №482004/397/209 від 27.08.2020, № 482004/394/210 від 27.08.2020, №482004/400/213 від 28.08.2020, №482004/399/217 від 28.08.2020, №482004/401/218 від 28.08.2020, №482004/402/214 від 28.08.2020, №454201/57/212 від 30.08.2020, №450003/434/216 від 31.08.2020, №450003/459/221 від 02.09.2020, №482004/411/227 від 04.09.2020, №482004/412/228 від 04.09.2020, № 482004/413/229 від 04.09.2020, №482004/414/230 від 04.09.2020, №482004/421/231 від 07.09.2020, №482004/422/232 від 07.09.2020, №482004/423/233 від 07.09.2020, №482004/424/234 від 07.09.2020, №482004/425/235 від 07.09.2020, №482004/426/236 від 07.09.2020, №482004/449/281 від 19.09.2020, №482004/450/282 від 19.09.2020, №482004/451/283 від 19.09.2020, № 482004/452/284 від 19.09.2020, №482004/453/285 від 19.09.2020, №482004/448/280 від 19.09.2020, №454201/78/287 від 26.09.2020, №454201/69/267 від 19.09.2020, №454201/70/268 від 19.09.2020, №454201/71/269 від 19.09.2020, №454201/72/270 від 19.09.2020, №482004/454/273 від 19.09.2020, №388103/276 від 27.09.2020, №388103/275 від 27.09.2020 вбачається, що загальна кількість нестачі вантажу становить 94 150,00 кг. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов`язань щодо збереження вантажу під час перевезення згідно вказаних залізничних накладних, у зв`язку з чим АТ «Укрзалізниця» зобов`язане відшкодувати ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» вартість недостачі вантажу у сумі 112 963,13 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Загальні умови перевезення на підставі частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Аналогічні положення передбачено частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно зі статтею 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (далі, Статут), останній визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом залізниць України регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту залізниць України). Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України. Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Абзацом 2 статті 24 Статуту передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Згідно зі статтею 37 Статуту під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником. З матеріалів справи вбачається, що на станції відправлення у вищевказаних залізничних накладних зазначено відповідну масу вантажу (вугілля кам`яного) у вагонах. Правильність внесених відомостей до вказаних накладних підтверджена підписом представника відправника. За приписами частини 1 статті 307 Господарського кодексу України, статті 22 Статуту за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язань, які випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до статті 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України. Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України. Статтею 129 Статуту передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт. Як вбачається з матеріалів справи, згідно комерційних актів №482004/393/211 від 26.08.2020, №482004/395/207 від 27.08.2020, №482004/396/208 від 27.08.2020, №482004/397/209 від 27.08.2020, № 482004/394/210 від 27.08.2020, №482004/400/213 від 28.08.2020, №482004/399/217 від 28.08.2020, №482004/401/218 від 28.08.2020, №482004/402/214 від 28.08.2020, №454201/57/212 від 30.08.2020, №450003/434/216 від 31.08.2020, №450003/459/221 від 02.09.2020, №482004/411/227 від 04.09.2020, №482004/412/228 від 04.09.2020, № 482004/413/229 від 04.09.2020, №482004/414/230 від 04.09.2020, №482004/421/231 від 07.09.2020, №482004/422/232 від 07.09.2020, №482004/423/233 від 07.09.2020, №482004/424/234 від 07.09.2020, №482004/425/235 від 07.09.2020, №482004/426/236 від 07.09.2020, №482004/449/281 від 19.09.2020, №482004/450/282 від 19.09.2020, №482004/451/283 від 19.09.2020, № 482004/452/284 від 19.09.2020, №482004/453/285 від 19.09.2020, №482004/448/280 від 19.09.2020, №454201/78/287 від 26.09.2020, №454201/69/267 від 19.09.2020, №454201/70/268 від 19.09.2020, №454201/71/269 від 19.09.2020, №454201/72/270 від 19.09.2020, №482004/454/273 від 19.09.2020, №388103/276 від 27.09.2020, №388103/275 від 27.09.2020 вбачається, що загальна кількість нестачі вантажу становить 94 150,00 кг. Судом встановлено, вищевказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту недостачі вантажу, який перевозився у вагонах №63486831, №56626534, №56335219, №56225816, №55332167, №53561023, №61297826, №62966932, №62043534, №63245252, №56872526, №55022446, №56068844, №56291263, №56225980, №53519385, №64054414, №53590600, №62610720, №63869184, №61016465, №50048396, №53054268, №53530952, №56998107, відправлених згідно залізничних накладних №50317247, №50349562, №50352921, №50364322, №50389436, №50411628, №50430933, №50492685, №50538123, №50537448, №50755800, №50759109, №50895325, №50822238. При цьому, доказів заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факту оскарження їх з боку останніх відсутні. Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов`язує сторону, яка порушила зобов`язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки. Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Колегія суддів зазначає, що відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниць України, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень і не суперечать положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. За приписами статті 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Вищенаведені положення законодавства та обставини справи свідчать про відповідальність саме відповідача, як перевізника, за спірну нестачу. При цьому, відповідачем, всупереч статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт», статті 113 Статуту залізниць України не доведено суду, що нестача вантажу виникла з незалежних від перевізника причин, тобто не спростовано відсутність своєї вини у незабезпеченні збереження переданого йому вантажу. Відповідно до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Згідно зі статтями 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копії довідок, підписаних директором, начальником відділу планування та інвестицій ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ», згідно з якими вартість 1 тонни відвантаженого вугілля (з ПДВ) становить: - по накладній №50317247 від 23.08.2020 - 1 639,98 грн; - по накладній №50349562 від 26.08.2020 - 1 698,48 грн; - по накладній №50352921 від 26.08.2020 - 1 587,24 грн; - по накладній №50364322 від 26.08.2020 - 1 613,88 грн; - по накладній №50389436 від 28.08.2020 - 1 638,18 грн; - по накладній №50411628 від 29.08.2020 - 1 582,38 грн; - по накладній №50430933 від 30.08.2020 - 1 610,82 грн; - по накладній №50492685 від 03.09.2020 - 1 637,23 грн; - по накладній №50538123 від 05.09.2020 - 1 712,16 грн; - по накладній №50537448 від 05.09.2020 - 1 525,32 грн; - по накладній №50755800 від 18.09.2020 - 1 699,93 грн; - по накладній №50759109 від 18.09.2020 - 1 604,24 грн; - по накладній №50895325 від 25.09.2020 - 1 572,53 грн; - по накладній №50822238 від 21.09.2020 - 1 518,22 грн. Враховуючи положення частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, статті 314 Господарського кодексу України, а також статті 115 Статуту залізниць України, колегія суддів вважає, що надані позивачем довідки вантажовідправника, в яких визначена вартість однієї тонни вантажу, відправленого згідно вищевказаних накладних, є належним підтвердженням вартості втраченого під час перевезення залізницею вантажу, а відтак, розмір збитків є підтвердженим відповідно до вимог законодавства, у зв`язку з чим заперечення відповідача в цій частині визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими. При цьому, посилання апелянта на непідписання зазначених довідок головним бухгалтером позивача колегія суддів відхиляє, адже, як було зазначено вище, за змістом статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу може бути визначена на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Водночас, ані вказаною нормою, ані будь-якою іншою нормою законодавства не встановлено обов`язкової форми щодо такого документу, у тому числі, необхідність його підписання саме головним бухгалтером. Відповідно до пункту 2.7. роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №» 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу. Разом з тим, у вказаному роз`ясненні наведено невичерпний перелік документів відправника, якими може підтверджуватися вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу, про що свідчить вставне слово «зокрема». Пунктом 27 Правил перевезення вантажів встановлено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. Позивачем також правомірно враховано, що відповідно до частини 2 статті 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Згідно з п. «г» статті 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси. Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м`ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: - від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; - від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки. Судом встановлено, що розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі, проведений позивачем з урахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка відповідно до пункту 27 Правил перевезення вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам`яне марки г-газовий у твердому стані (пункт 20 залізничних накладних), складає 1% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах, у зв`язку з чим загальна вартість недостачі вантажу (збитків) становить 112 963,13 грн. Доводи відповідача про те, що при визначенні суми норми природної втрати маси вантажу підлягав застосуванню коефіцієнт 2%, а не 1%, колегія суддів відхиляє, оскільки у залізничних накладних не зазначено про те, що вантаж перевозився у вологому стані. У свою чергу, контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів, що підтверджують заперечення щодо здійсненого позивачем розрахунку завданих збитків, відповідачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. При цьому, при визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту залізниць України, яким встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість та вартість відправленого вантажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/4345/14. Наведеним повністю спростовуються доводи апелянта щодо неправильного визначення позивачем розміру збитків, у зв`язку з чим вони відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані. Апеляційний суд зазначає, що у даній справі на позивача покладений обов`язок доведення розміру вартості саме втраченого вантажу, а не всього вантажу, який був відправлений. Розмір збитків, враховуючи положення статті 225 Господарського кодексу України та статті 115 Статуту залізниць України, є підтвердженим відповідно до законодавства України. З огляду на викладене, а також те, що судом встановлено факт незбереження відповідачем прийнятого до перевезення вантажу, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачеві вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу у сумі 112 963,13 грн. Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. За приписами статті 133 Статуту залізниць України, передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, на вищевказаних залізничних накладних міститься переуступний напис, який свідчить про передачу права на пред`явлення позову Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Курахівська ЦЗФ», тобто від вантажоодержувача до вантажовідправника, що не суперечить статті 133 Статуту залізниць України. Посилання апелянта на недоведеність позивачем понесення ним реальних збитків, зокрема, ненадання доказів на підтвердження сплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на те, що у даній справі позивачем є вантажовідправник, відтак, збитки, завдані позивачеві, не залежать від оплати вантажу та полягають у самому факті нестачі вантажу. За таких обставин, з огляду на заявлені предмет та підставу позову, колегія суддів вважає, що факт оплати позивачем вартості вугілля не входить до предмету доказування у даній справі. Враховуючи встановлені обставини справи та вищевикладені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю, у зв`язку з чим з АТ «Укрзалізниця» підлягає стягненню на користь ТОВ «ДТЕК Курахівська ЦЗФ» 112 963,13 грн. Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що, на думку відповідача, проявилось у нерозгляді поданого ним до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, колегія суддів встановила, що 06.04.2021 від відповідача до суду першої інстанції надійшло клопотання про витребування доказів, а саме про витребування у позивача та АТ «ДТЕК Західенерго» належним чином засвідченої копії договору від 27.01.2016 №1-1-2016/006 з додатками, що підтверджують кількість та вартість відправленого вантажу за накладними №50317247, 50349562, 5035221, 50364322, 50389436, 50411628, 50430933, 50492685, 50538123, 50537448, 50755800, 50759109, 50895325, 50822238, а також платіжних доручень або інших фінансовий документів, що підтверджують оплату АТ «ДТЕК Західенерго» вартості поставленого вугілля. У задоволенні відповідного клопотання місцевим господарським судом було відмовлено із посиланням на те, що відповідачем не зазначено причин неможливості самостійного отримання витребуваних доказів, а доданий до клопотання список згрупованих поштових відправлень №229 не підтверджує вжиття заходів для їх отримання, про що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні та не суперечить нормам чинного Господарського процесуального кодексу України. При цьому, судова колегія додатково наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи залізничними накладними підтверджується обсяги поставленого вантажу, а також в матеріалах справи містяться довідки щодо вартості 1 тонни вугілля, отже наявні у матеріалах справи докази були достатніми для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а відтак, у відповідності до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, справа правомірно розглянута за наявними у ній матеріалами. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58). Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у даній справі підлягає залишенню без змін. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №910/3229/21 залишити без змін. Матеріали справи №910/3229/21 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано після виходу членів колегії суддів із відпусток. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді І.М. Скрипка А.І. Тищенко