Постанова Одеський апеляційний суд № 521/11012/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5926/21 Номер справи місцевого суду: 521/11012/16-ц Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.08.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи: 521/11012/16-ц Номер провадження: 22-ц/813/5926/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі філії -Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», про відшкодування збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Маркарової С. В. о 12 годині 59 хвилині 22 вересня 2020 року, повний текст рішення складений 06 жовтня 2020 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) розірвати договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), укладений 09.12.2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України»; 2) стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 254 973,04 гривень, як залишкову суму на її поточному рахунку № НОМЕР_1 ; 3) стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 114 856,16 грн. в рахунок відшкодування завданих збитків. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що на час звернення до суду вона була клієнтом АТ Державний ощадний банк України, в особі філії - Одеське обласне управління АТ Ощадбанк. За договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 9.12.2015 року на її ім`я був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 , на якому знаходились особисті грошові кошти в розмірі - 254 973.04 грн., використання коштів відбувалось через платіжну картку. 06.01.2016 року Банк заблокував картку, фінансові операції по рахунку. 05.04.2016 року листом відповідач в порядку ст. 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 9,10 Закону України № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» повідомив її про необхідність надати документи, які б підтверджували джерела походження грошових коштів, що надходять на рахунки. Позивачка стверджує, що блокування платіжної картки банком та зупинення фінансових операцій за рахунком є істотним порушенням умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 09.12.2015 року № 1095588, оскільки внаслідок завданої цим шкоди вона значною мірою позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України). Так, завданою шкодою позивач вважає пеню у розмірі - 114 856,16 грн. за несвоєчасну оплату нею вартості товару за договором № З/ФЛ/281215, укладеним нею із TOB «ТСК ГРУП УКРАЇНА» 28.12.2015 року (Т. 1, а. с. 1 - 3). Ухвалою Малиновського районного суду від 22.09.2020 року закрито провадження у справі в частині вимог про розірвання договору комплексного обслуговування від 09.12.2015 року № 1095588, стягнення коштів в розмірі - 254 973,04 грн. закрито в порядку п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК за відсутністю предмета спору (Т. 2, а. с. 98-100). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції У запереченнях, які фактично є відзивом на позовну заяву Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» просить відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень Банк посилається на правомірне блокування картки позивача, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Банк стверджує, що позивачка вимоги Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» не виконала. Не надала банку відомості про джерела походження коштів, що обліковувались на її рахунку. Окрім того, з моменту укладення договору позивач мала право на його розірвання із отриманням всіх коштів з рахунку. ОСОБА_1 умов договору, як в частині верифікації, так і розірвання договору на час звернення із позовом не дотрималась. Звернулась до суду із штучним позовом, зловживаючи своїми процесуальними правами. На час вирішення спору остання в установленому договором порядку розірвала договір, закрила рахунок та отримала кошти з рахунку, що могла зробити у будь який час, починаючи з початку дії договору, вільно розпорядившись своїми коштами. Проте, з невідомих причин до 12.06.2020 року не зверталася до банку з відповідними вимогами (Т. 1, а. с. 37 - 40). У додаткових запереченнях Банк, зазначає, що станом на 22.01.2016 року позивачка здійснила зняття готівки в ПАТ «Альфа-Банк» на суму 599 998,00 гривень. Таким чином, дії позивачки свідчать про те, що остання, маючи реальну можливість оплатити вартість послуг за договором купівлі-продажу від 28.15.2015 року, свідомо та навмисно не здійснювала цього, що призвело до порушення умов договору. Директором та бенефіціарним власником ТОВ «ТСК Груп Україна» є - ОСОБА_2 та бенефіціарним власником є - ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_1 ТОВ «ТСК Груп Україна» є фігурантом кримінальної справи, а також перебування ОСОБА_2 на посаді директора у товаристві, заснованому чоловіком ОСОБА_1 , свідчить про знайомство ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та про можливу змову в частині фіктивного нарахування штрафних санкцій з метою отримання прибутку (Т.1, а. с. 107 - 108). Банк зазначає, що 12.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Банку із заявою про розірвання ДКБО, закриття рахунку та видачу залишкових коштів. 04.08.2020 року ОСОБА_1 отримала кошті з рахунку у розмірі 254 973,00 гривні, рахунок було зарито (Т. 2, а. с. 68). 2.3 Позиція позивачки щодо доводів відзиву відповідача на позов У поясненнях щодо заперечень відповідача ОСОБА_1 зазначає, що рух коштів по рахунку позивачки було протиправно зупинено Банком ще до витребування у неї будь-яких відомостей чи документів, підтверджуючих джерело походження коштів. Зупинення Банком руху коштів по рахунку ОСОБА_1 не відповідає правилам, встановленим ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдженню зброї масового знищення», оскільки строк, на який відповідач міг зупинити фінансові операції, сплив. Дані про те, що спеціально уповноваженим органом приймались рішення про подальше блокування платіжної картки відсутні (Т. 1, а. с. 111 - 112). 2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про відшкодування збитків. Рішення мотивоване тим, що блокування банком картки позивачки, зупинення фінансових операцій по рахунку здійснено відповідачем правомірно, відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та на виконання вимог закону. З моменту укладення спірного договору та до часу звернення із даним позовом до суду позивачка не була позбавлена можливості на розірвання договору в порядку 8.2.4, 8.2.7 ДКБО, отримання всіх коштів з рахунку. Суд критично оцінив надані позивачкою докази на підтвердження своїх позовних вимог про відшкодування збитків в розмірі - 114 856,16 грн., як пені за несвоєчасну оплату ОСОБА_1 вартості товару за договором № З/ФЛ/281215, укладеним позивачем із TOB «ТСК ГРУП УКРАЇНА» 28.12.2015 року. Сам по собі договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та TOB «ТСК ГРУП УКРАЇНА» 28.12.2015 року, претензії ТОВ «ТСК ГРУП УКРАЇНА» № 98-04/2016 від 20.04.2016 року, копія розписки від 20.05.2014 року на підтвердження укладення позивачкою договору позики, меморіальні ордери про оплату на рахунок ТОВ «ТСК ГРУП УКРАЇНА» коштів за договором № 98-04/2016 від 28.12.2015 року, видаткова накладна № РН-0000093 від 29.04.2016 року, за умови дотримання банком умов укладеного між сторонами договору комплексного обслуговування, не доводять порушення прав позивачки на розірвання договору із отриманням всіх коштів з рахунку, не спростовують відсутності предмета спору по вимогах про розірвання договору та стягнення залишкових коштів з рахунку позивача у банку (Т. 2, а. с. 102 - 106). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушення норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що блокування банком картки позивача, зупинення фінансових операцій по рахунку здійснено відповідачем правомірно, відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та на виконання вимог закону; 2) зупинення Банком руху коштів по рахунку ОСОБА_1 не відповідає правилам, встановленим ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдженню зброї масового знищення», оскільки строк, на який відповідач міг зупинити фінансові операції, сплив. Дані про те, що спеціально уповноваженим органом приймались рішення про подальше блокування платіжної картки, відсутні; 3) позивачка погоджувала тільки умови комплексного банківського обслуговування, які викладені у заяві від 09.12.2015 року про приєднання №1095588 до Договору ДКБО. Тобто, з ОСОБА_1 не узгоджено інших істотних умов договору; 4) помилковими є висновки суду, що з моменту укладення спірного договору та до часу звернення із даним позовом до суду позивачка не була позбавлена можливості на розірвання договору в порядку 8.2.4, 8.2.7 умов ДКБО, отримання всіх коштів з рахунку, оскільки позивач не була ознайомлена з положеннями вказаних пунктів (Т. 2, а. с. 110 - 115 зворотна сторона). 2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .. Банк зазначає, що доводи, викладені в ній є такими, що не були предметом дослідження при розгляді справи та такими, що викладені без посилання на належні, допустимі та достатні докази. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.09.2020 року є таким, що ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі наведені нові підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зокрема щодо незастосування судом при ухваленні оскаржуваного рішення вимог ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». З цього приводу необхідно зауважити, шо підстави для застосування ст. 17 Закону у правовідносинах із клієнтом не виникали, так як для цього спочатку вживаються заходи щодо отримання та перевірки інформації про джерела походження коштів на рахунку, за наслідками якої та у визначених випадках Банком вживаються відповідні заходи, визначені Законом, в тому числі ст. 17 Закону. Вимоги Банку до клієнта щодо необхідності надання документів, уточнення інформації до проведення фінансових операцій ґрунтуються на Законі, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Правильним є висновок суду про право банку на обмеження здійснення операцій за платіжною карткою у разі обставин, передбачених ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та обґрунтованості таких підозр, а також у випадках, зокрема, передбачених статтями 33, 35 Закону № 2436-ІІІ. Доводи позивачки, викладені в апеляційній скарзі, є вільним тлумаченням норм чинного в Україні законодавства та переоцінкою доказів, що не є підставою для скасування апеляційним судом законного рішення (Т. 2, а. с. 128 137, а. с. 141 - 145). 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 вересня 2020 року (Т. 2, а. с. 221 - 221 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.01.2021 року призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 222). 20.04.2021 року від АТ «Державний ощадний банк України» на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 128 - 137). 27.04.2021 року від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 141 - 145). У судовому засіданні ОСОБА_4 , діюча від імені ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала. Просила її задовольнити. У судовому засіданні ОСОБА_5 , діючий від імені АТ «Державний ощадний банк України», просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підглядає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин На підставі подання ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» Заяви про приєднання 31095588 від 09.12.2015 (надалі - Заява), між сторонами виникли правовідносини банківського рахунку на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), в редакції затвердженій постановою правління АТ «Ощадбанк» від 05.08.2015 №

694. За період з 15.12.2015 р. по 06.01.2016 р. здійснювалось регулярне зарахування коштів на картковий рахунок позивачки із послідуючим зняттям готівкових коштів за допомогою платіжної картки через банкомати у загальній сумі - 1 502 596,00 грн.. 06.01.2016 року банк заблокував картку, фінансові операції по рахунку позивачки. На рахунку обліковувались кошти у сумі - 254 973,04 грн.. У листі № 26-1/2856 від 14.01.2016 року, який отриманий Позивачкою 16.01.2016 року, Банк повідомив ОСОБА_1 , що було зупинено видаткові операції по рахунку ОСОБА_1 до надання заповненого Опитувального листа із зазначенням джерел походження коштів, документів з правомірності систематичного їх зарахування та податкової декларації «Про майновий стан і доходи». Аналогічні вимоги ставилися у листі Банку № 18-12/27 від 21.01.2016 року та у листі № 18-12/4993від 05.04.2016 року. 12.06.2020 року ОСОБА_1 відповідно до умов ДКБО від 09.12.2015 року звернулась до Банку із заявою про розірвання Договору та закриття рахунку, видачу залишку коштів. 04.08.2020 року рахунок Позивачки був закритий. Кошти у сумі - 254 973,04 грн., які обліковувались на рахунку, отримані позивачкою. Ухвалою суду провадження у справі в частині вимог про розірвання ДКБО, стягнення коштів в розмірі - 254 973,04 грн. закрито в порядку п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України за відсутністю предмета спору. Дана ухвала суду сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Щодо незастосування судом, при ухваленні оскаржуваного рішення, вимог ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», колегія суддів зауважує наступне. Підстави для застосування ст. 17 Закону у правовідносинах із клієнтом не виникали, так як для цього спочатку вживаються заходи щодо отримання та перевірки інформації про джерела походження коштів на рахунку, за наслідками якої та у визначених випадках Банком вживаються відповідні заходи, визначені Законом, в тому числі ст. 17 Закону. Згідно ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Так, згідно ч. 3 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. У відповідності до Закону, Банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу (п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону), на якого покладено обов`язок: здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом; забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розробляти критерії ризиків; проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст Його діяльності та фінансовий стан, з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (п.п. 2. 4.22 ч.2 ст. б Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов`язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб`єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб`єктом первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (ч. 7 ст. 9 Закону). Вивчення клієнта - процес отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стан клієнта; визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб; з`ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири) (п. 5.ч. 1 ст. 1 Закону). Керуючись вищезазначеними вимогами Закону, Банк звернувся з листами №26-1/2856 від 14.01.2016 року, №18-12/27 від 21.01.2016 року та за №18-12/4993 від 05.04.2016 року до ОСОБА_1 з проханням надати відомості про джерела походження коштів на рахунку, на які відповіді не отримав. Згідно ч. 2 ст. 10 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансових операцій (обслуговування) у разі, коли клієнт на запит суб`єкта первинного фінансового моніторингу щодо уточнення інформації про клієнта не подав відповідну інформацію (офіційні документи та/або належним чином засвідчені їх копії). Вимоги Банку до клієнта щодо необхідності надання документів, уточнення інформації до проведення фінансових операцій ґрунтуються на Законі, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Так, згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 року по справі №367/4723/16-ц, від 24.01.2019 року по справі №227/1534/16-ц, від 08.04.2019 року по справі №263/3658/17, від 30.05.2019 року по справі №759/4777/16-ц, положеннями ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ч. 7 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризм та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Верховний Суд неодноразово зазначав, що ураховуючи встановлений судами попередніх інстанцій факт ненадання Клієнтом банку інформації (офіційних документів), необхідної (необхідних) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, дії відповідача - Банку щодо зупинення фінансових операцій за рахунком позивача-клієнта відповідали указаним вище вимогам чинного законодавства України. Даний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року по справі №522/5682/15-ц; від 17.04.2019 року по справі №243/3823/17. Отже, вищевказані правові позиції Верховного Суду узгоджуються з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідно до якого суд прийшов до висновку, що «...відсутність у банку інформації (офіційних документів), необхідної (необхідних) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання цим суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та дії Відповідача щодо зупинення фінансових операцій за рахунком Позивача відповідали вказаним вище вимогам чинного законодавства України та не свідчать про порушення зобов`язань за договором банківського рахунка». Разом з тим, обов`язковість дотримання вимог Закону чітко обумовлено і в укладеному між сторонами ДКБО від 09.12.2015 № 1095588, який не оскаржувався ОСОБА_1 .. При укладенні заяви про приєднання №1095588 до Договору з АТ «Ощадбанк» позивачу були запропоновані конкретні Умови та правила банківських послуг, що відображено у заяві про приєднання до договору та у самому Договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Із зазначеними документами ОСОБА_1 ознайомилась та підписала їх, що підтверджується матеріалами справи. Пункт 14.8 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлює, що банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжнимзасобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі. Отже, відповідач (Банк) надав позивачу інформацію про конкретні запропоновані останньому умови та правила банківських послуг. Так, відповідно до п.п. 8.4.2, 8.4.4, 8.4.5, 8.4.9, 8.4.10, 8.4.11, 8.4.12 ДКБО, Банк має право: терміново без попередження клієнта зупинити здійснення операцій з використанням картки при невиконанні клієнтом п. 8.1. цього розділу договору; в односторонньому порядку заблокувати картку, якщо працівники банку не можуть зв`язатися з клієнтом для отримання його згоди на це, але мають обґрунтовані підозри в несанкціонованому використанні картки, що може призвести до завдання збитків клієнту або банку; зупинити на строк, встановлений законодавством, проведення фінансової операції, яка може бути пов`язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, в т.ч. але не виключно, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності; відмовити клієнту у здійсненні фінансових операцій, якщо така відмова обгрунтована вжиттям заходів, передбачених законодавством з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; вимагати надання та одержувати інформацію та документи стосовно ідентифікації особи, змісту діяльності та фінансового стану клієнта; відмовити клієнту в наданні послуг та здійсненні фінансових операцій у випадку ненадання клієнтом необхідної інформації для його ідентифікації, змісту діяльності та фінансового стану, фінансових операцій, які здійснюються ним або на його користь. За п.п. 8.1.1, 8.1.6, 8.1.12, 8.1.13 ДКБО клієнт зобов`язується: виконувати умови договору та норми законодавства; для отримання інформації щодо руху коштів за Картковим рахунком або здійснення інших операцій за картковим рахунком (в т.ч. з використанням картки, що випущена на його ім`я) через контакт-центр банку пройти процедуру ідентифікації; у випадку відмови держателя надати Контакт-центру необхідну інформацію для проведення процедури ідентифікації інформація щодо руху коштів за рахунком не надається, операція не здійснюється; дотримуватись вимог Інструкції користувача, яка розміщена на сайті банку. Згідно із п.п. 8.2.4, 8.2.7 ДКБО клієнт має право: у випадку виникнення питань щодо блокування картки зв`язатися з банком за телефонами контакт-центру; ініціювати розірвання договору шляхом подання до банку відповідної заяви та за умови виконання усіх зобов`язань перед банком до дати припинення договору. Отже, внаслідок значних обсягів зарахувань та зняття коштів Позивачем з банківського рахунку, до отримання необхідної інформації, Банком 06.01.2016 року правомірно було зупинено здійснення видаткових операцій за рахунком Позивача. Відповідно до ч. 5 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року №2346-ІІІ визначено загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Статтями 33, 35 вказаного Закону передбачені випадки відповідальності платника при проведення переказу, а також відповідальність неналежних отримувачів при проведенні переказу. Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705, користувачі мають право використовувати електронні платіжні засоби для здійснення платіжних операцій відповідно до режимів рахунків, установлених нормативно-правовими актами Національного банку та умов договору з емітентом. Згідно з пунктом 1 розділу VІ Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) 1 повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Відповідно до пункту 1 розділу 10 Положення еквайр та емітент зобов`язані проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб`єктів таких переказів і вживати заходів щодо запобігання або припинення здійснення зазначених переказів. Відповідно до ДКБО банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку на проведення незаконних операцій. З огляду на наведені норми матеріального права та положення ДКБО, правильним є висновок суду попередньої інстанції про право банку на обмеження здійснення операцій за платіжною карткою у разі обставин, передбачених ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та обґрунтованості таких підозр, а також у випадках, зокрема, передбачених статтями 33, 35 Закону № 2436-ІІІ. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є власним тлумаченням норм чинного в Україні законодавства та переоцінкою доказів, що не є підставою для скасування апеляційним судом законного рішення. Отже, через відсутність фактів порушення Банком умов ДКБО та зважаючи на принцип похідності, виключається відшкодування Банком збитків у сумі - 114 856,16 грн., чому судом першої інстанції надано належну правову оцінку. 3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 06 вересня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова