Постанова Миколаївський апеляційний суд № 1423/18144/2012

01.09.21 22-ц/812/1414/21 Справа № 1423/18144/2012 Провадження № 22-ц/812/1414/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого судді - Бондаренко Т.З., суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: боржника ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника стягувача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 02 вересня 2020 року, постановлену під головуванням судді Черенкової Н.П. в приміщенні того ж суду, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП "Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП "Факторинг Україна" про розірвання кредитних договорів, - В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа №1423/18144/2012, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва 01 жовтня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу від імені позивача будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною не нижче 290 900 грн. в рахунок погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю ОТП "Факторинг Україна" за кредитним договором №PLL-400/002/2010 від 21 травня 2010 року у розмірі 514932,66 грн. - таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з його помилковою видачею. Уточнивши свою заяву ОСОБА_1 зазначав, що зміст виконавчого листа не відповідає резолютивній частині рішення, оскільки не містить вказівки на спосіб реалізації предмета іпотеки, який вказаний у резолютивній частині рішення, а саме «шляхом її продажу від імені позивача будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу». На думку заявника, вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність у виконавчому листі зазначення способу реалізації предмета іпотеки, фактично змінює саме рішення суду, що є неприпустимим та порушує права боржника. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2020 року залишено вказану заяву ОСОБА_1 без задоволення. Вказану ухвалу суду мотивовано тим, що судове рішення на підставі якого видано виконавчий лист набрало законної сили, є обов`язковим для виконання, на даний час не виконано, описка у виконавчому листі не є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню, порушень прав та інтересів боржника не встановлено. Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2020 року скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі, повторюючи доводи своєї заяви, також вказує на те, що відсутність у виконавчому листі визначеного судом у резолютивній частині рішення способу реалізації предмета іпотеки фактично змінює саме рішення суду, а тому воно не підлягає виконанню. Також апелянт вказував, що фактично рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2013 року, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки «шляхом його продажу від імені позивача іпотекодержателя будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу» судом підтверджено право позивача на реалізацію предмета іпотеки самостійно за процедурою встановленою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на 2013 рік), що власне і передбачено умовами договору іпотеки в п.п.6.4.1, 6.7.1. статті 6 Договору іпотеки від 21 травня 2010 року. В зв`язку з відсутністю перешкод для самостійної реалізації іпотечного майна немає. Оскільки резолютивна частина рішення не передбачає заходи примусового виконання рішення, виданий виконавчий документ на підставі вказаного рішення не підлягає примусовому виконанню. Апелянт зазначав, що не зважаючи на наявність помилки у виконавчому документі, суд не прийняв рішення щодо її виправлення. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відзиві на апеляційну скаргу зазначало про те, що в судовому рішенні, на підставі якого видано виконавчий лист, помилково зазначено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в позовній заяві, яка розглядалась судом позивач такого не зазначав. За такого зміст виданого виконавчого листа повністю відповідає змісту заявлених позовних вимог, а тому підлягає виконанню. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Ухвала суду відповідає зазначеним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2013 року позов ТОВ «ОТП «Факторинг» до ОСОБА_1 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-400/092/2008 від 07 липня 2008 року та кредитним договором № РLL-400/002/2010 від 21 травня 2010 року у розмірі 514932,66 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу від імені позивача будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною не нижче 290900 грн. Розподілено судовий збір. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП «Факторинг» про розірвання кредитних договорів - відмовлено. Рішення вступило до законної сили. На підставі вказаного судового рішення, за заявою стягувача ТОВ «ОТП «Факторинг» Центральним районним судом м. Миколаєва від 01 жовтня 2013 року за № 14234/18144/2012 видано виконавчий лист. 10 червня 2014 року до Центрального ДВС Миколаївського міського управління юстиції надійшла заява стягувача на підставі якої постановою від 11 червня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду від 23 травня 2013 року. Вказане рішення суду не виконано, виконавчий лист повернений стягувачу. В подальшому постановою від 17 березня 2020 року на підставі заяви стягувача приватним виконавцем Куліченко Д.О. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1423/18144/2012. 06 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними та скасувати вказану постанову від 17 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження. Ухвалою від 18 травня 2020 року скарга залишена без розгляду. В даній справі в заяві від 06 травня 2020 року про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний ним виконавчий лист не відповідає змісту рішення суду, на виконання якого він виданий, оскільки у вказаному судовому рішенні зазначено спосіб реалізації іпотечного майна, як то «продаж іпотечного майна стягувачем від свого імені шляхом укладання договору купівлі-продажу з будь-якою особою», проте таке не зазначено у виконавчому документі. А крім того, боржник в заяві вказував, що із змісту вказаного рішення слідує, що воно має бути виконано самостійно стягувачем і не підлягає примусовому виконанню. Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК Українисуд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Таким чином, процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдені оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Відповідно до положень ст. 124 Конституції Українисудові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, є «обов`язковість рішень суду». Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Горнсбі проти Греції»). Згідно зі ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Порядок звернення судових рішень до виконання на час видачі спірного виконавчого листа врегульовано ст. 368 ЦПК України, нормами якої встановлено, що питання пов`язані із зверненням судового рішення, до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Відповідно до п.16.6 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді для виконання судового рішення в цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили або допущено до негайного виконання, стягувачу за його письмовою заявою видається виконавчий лист. Якщо на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або якщо рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом. У справах за позовами органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, виконавчі листи видаються за заявами таких органів чи осіб або осіб, в інтересах яких заявлено позов. Судові рішення у частині стягнення судового збору звертаються до виконання в загальному порядку. Із змісту спірного виконавчого листа виданого Центральним районним судом м. Миколаєва від 01 жовтня 2013 року за № 14234/18144/2012 виданого на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2013 року, суть якого полягає в тому, що в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» за кредитним договором № ML-400/092/2008 від 07 липня 2008 року та кредитним договором № РLL-400/002/2010 від 21 травня 2010 року у розмірі 514932 грн.66 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за початковою ціною не нижче 290 900 грн. Таким чином, зміст вказаного виконавчого листа не відповідає змісту резолютивної частини вказаного в ньому судового рішення, так як до виконавчого листа не включено зазначений в судовому рішенні спосіб реалізації іпотечного майна, а саме «шляхом його продажу від імені позивача іпотекодержателя будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу». Районний суд, в оскаржуваному судовому рішенні, вірно вказав, що вказане свідчить про допущення помилки при оформленні спірного виконавчого листа. Відповідно до положень ч. 1 ст. 432 ЦПК України, така помилка підлягає виправленню, і не тягне таких наслідків, як визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Із змісту оспорюваного виконавчого листа за № 1423/18144/2012 від 01 жовтня 2013 року на даний час до його виправлення, слідує, що він містить зазначення заходів примусового виконання рішення суду. За такого, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, районний суд правильно дійшов висновку про те, що помилка виконавчого листа, яка полягає у незазначенні в ньому способу виконання рішення, який визначено в рішенні суду, пов`язана з неправильним оформленням виконавчого листа та може бути виправлена, в разі заявлення таких вимог. В той же час процесуальної помилки щодо неправильності самого факту видачі виконавчого листа, при вказаних обставинах у даному провадженні, не встановлено. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що фактично рішенням Центрального районного суд м. Миколаєва від 23 травня 2013 року, підтверджено право позивача на реалізацію предмета іпотеки самостійно за процедурою встановленою ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та на підставі умов договору іпотеки, та не містить заходів примусового виконання рішення, в зв`язку з чим, виданий виконавчий документ на підставі вказаного рішення не підлягає примусовому виконанню, неможна прийняти до уваги, оскільки наявний виконавчий лист містить такі заходи. За такого до вирішення в установленому законом порядку питання щодо виправлення помилки в виконавчому документі, висновки щодо визнання його таким що не підлягає виконанню є передчасними. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень. В той же час частиною 4 наведеної норми встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення суду. Таким чином, відповідно до наведених норм до компетенції виконавця віднесено питання щодо визначення наявності чи відсутності заходів примусового виконання рішення суду. Посилання апелянта на те, що не зважаючи на наявність помилки у виконавчому документі, суд не прийняв рішення щодо її виправлення, також підлягають відхиленню, оскільки такі вимоги в заяві не викладалися. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги фактично відтворюють вимоги, викладені в заяві, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду, та містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню. Враховуючи наведене, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали районного суду, колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування, в зв`язку з чим на підставі ст. 375 ЦПК України вона підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 06 вересня 2021 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.В. Крамаренко В.І. Темнікова