Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3141/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3141/21 Суддя першої інстанції: Кириленко Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, треті особи - лейтенант поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Красуцький Андрій Сергійович, поліцейський роти №7 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Кротов Володимир Андрійович, ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач, ДПП), треті особи - лейтенант поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Красуцький Андрій Сергійович (далі - Третя особа-1, Лейтенант поліції), поліцейський роти №7 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Кротов Володимир Андрійович (далі - Третя особа-2, Рядовий поліції), ОСОБА_2 (далі - Третя особа-3, ОСОБА_2), в якому просив: - визнати протиправними дії Лейтенанта поліції щодо застосування 01.12.2020 року фізичної сили відносно ОСОБА_1 ; - визнати протиправними дії Лейтенанта поліції та Рядового поліції щодо здійснення 30.11.2020 року доставлення ОСОБА_1 до медичного закладу за адресою м. Київ, вул. Петра Запорожця, 20 для проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у лікаря нарколога; - визнати протиправними дії Рядового поліції щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №000431 від 01.12.2020 року відносно ОСОБА_1 ; - стягнути з ДПП за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 22 700,00 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2021 року справу передано до Святошинського районного суду міста Києва. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20.04.2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі. При цьому суд з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 13.03.2019 року у справі №712/7385/17, виходив з того, що спір, який виник у зв`язку з діями при оформленні матеріалів адміністративного правопорушення не є адміністративним, оскільки відповідач при складанні відповідних матеріалів здійснює не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Не погоджуючись з викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити матеріали справи до Святошинського районного суду міста Києва для відкриття провадження у справі. Свою позицію обґрунтовує тим, що національним законодавством гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх прав, згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №815/3591/17 спори про визнання протиправними дій посадових осіб патрульної поліції щодо адміністративного затримання особи поза межами кримінального провадження підлягають розгляду у порядку КАС України, що також знайшло своє відображення у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №545/2432/16-а. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли. У поясненнях щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 погоджується з доводами та вимогам апеляційної скарги, зазначаючи, що належність принаймні однієї із сторін до суб`єктів владних повноважень, а також спори про визнання протиправними дій поліції щодо адміністративного затримання особи поза межами кримінального провадження підлягають розгляду у порядку КА України як публічно-правові. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2021 року. У судовому засідання представник Позивача та Третя особа-3 наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги з викладених у ній доводів і підстав, а також додаткових пояснень. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись приписами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, виходив з того, що це спір не є адміністративним, оскільки відповідач при складанні відповідних матеріалів здійснює не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Перетяка проти України» від 21.12.2020 року наголошено, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Завданням адміністративного судочинства згідно ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій. Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства, та справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, предметом оскарження у цій справі ОСОБА_1 визначено дії Рядового поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, дії Лейтенанта поліції щодо застосування до Позивача фізичної сили, а також дії указаних працівників поліції щодо доставлення ОСОБА_1 до медичного закладу для проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння. У свою чергу, згідно п. 2 ч. 1 ст. 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення. Статтею 251 КпАП України встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Разом із цим, складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення, та в силу приписів статей 251, 252 КпАП України, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності та правильність складання якого перевіряється при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 278 КпАП України). З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що приймаючи рішення та вчиняючи дії, оскаржувані Позивачем, працівники поліції здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, які підлягають оцінюванню на відповідність їх закону лише в контексті вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, в ході якого перевіряється законність та обґрунтованість вжитих заходів, дотримання порядку їх проведення. У сукупності оцінка таких дій є одним з критеріїв законності притягнення особи до адміністративної відповідальності. Таким чином, розгляд питання правомірності рішень та дій Лейтенанта поліції та Рядового поліції під час складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду у сукупності з іншими доказами, не дозволяє ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 13.03.2019 року у справі №712/7385/17 та від 22.01.2020 року у справі №2-а/489/7/2016, зазначивши, що оскаржувані позивачем рішення та дії відповідачів не є рішенням суб`єкта владних повноважень, за яким виникають негативні наслідки для особи в частині притягнення його в подальшому до адміністративної відповідальності, а тому не підпадають під визначення рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідна категорія спорів не є адміністративною, оскільки відповідач при складанні протоколу здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким має бути надана під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Указана позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2019 року у справі №712/7385/17, від 19.06.2019 року у справі №638/3490/18, від 22.01.2020 року у справі №2-а/489/7/2016, від 18.01.2021 року у справі №643/8023/20. У розрізі наведеного щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Лейтенанта поліції щодо застосування 01.12.2020 року фізичної сили відносно ОСОБА_1 судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідні правовідносини перебувають поза межами публічно-правового спору, оскільки заподіяння тілесних ушкоджень та застосування фізичної сили щодо особи працівниками правоохоронних органів, на чому наполягає Позивач, можуть вказувати на ознаки вчинення службовими особами кримінального правопорушення, що, як вже було підкреслено вище, унеможливлює поширення юрисдикції адміністративного суду на такий спір (п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України). Таким чином, оскільки зазначений спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів Позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів звертає увагу, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Зазначена правова позиція також відображена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №800/559/17, від 03.04.2018 року у справі №9901/152/18 та від 30.05.2018 року у справі №9901/497/18. Посилання Апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.12.2019 року у справі №545/2432/16-а, з приводу того, що такі справи належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, є безпідставним, оскільки у вказаній справі, на відміну від справи №640/3141/21, позивач оскаржував не лише дії суб`єкта владних повноважень під час затримання, але й рішення у справі про адміністративне правопорушення, прийняте цим же суб`єктом владних повноважень. Щодо аргументів ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.12.2018 року у справі №815/3591/17, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що посадові особи Державної прикордонної служби України діяли на підставі положень статей 208-213 КПК України та Інструкції про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування. Разом з тим аналіз положень КПК України, зокрема глави 26, дає підстави вважати, що цим Кодексом передбачено можливість оскарження лише рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні (за виключенням пункту 1 частини першої статті 303 цього Кодексу). Тобто нормами КПК України не передбачено порядку оскарження дій уповноважених службових осіб під час проведення ними затримання або обшуку на підставі статей 208- 213 цього Кодексу за відсутності кримінального провадження. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб Прикордонного загону щодо затримання та обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб, підлягають розгляду відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою. Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 815/3591/17 стосувалася іншої правової ситуації, в якій було встановлено факт проведення обшуку поза межами кримінального провадження. Натомість, як вже було неодноразово підкреслено вище, дії із застосування фізичної сили працівниками поліції до особи перебувають поза межами правового поля адміністративних правовідносин, позаяк потребують відповідної кваліфікації компетентними органами у порядку кримінально-процесуального закону. Викладене, у свою чергу, не дає підстав вважати незаконними й необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо непідвідомчості цього спору адміністративним судам. Посилання Апелянта на порушення судом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними, оскільки, як було встановлено вище, ОСОБА_1 не позбавлено права оскаржити дії Лейтенанта поліції щодо застосування до нього фізичної сили шляхом звернення із заявою про кримінальне правопорушення, у той час як дії Лейтенанта поліції та Рядового поліції щодо доставлення до медичного закладу та щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення мають оцінюватися судом у порядку, встановленому КпАП України. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, судова колегія зазначає, що указані вимоги є похідними від заявлених вище позовних вимог, у той час як згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено та підписано « 06» вересня 2021 року.