Постанова 4813 № 522/12748/20

Номер провадження: 22-ц/813/8224/21 Номер справи місцевого суду: 522/12748/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.09.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справи Одеського апеляційного суду у складі: Головуючого судді: Князюка О.В. Суддів: Погорєлової С.О.,Заїкіна А.П. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Бережного Олександра Володимировича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року у справі за позовом Житловобудівельного товариства «Росія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,- ВСТАНОВИЛА: Описова частина Короткий зміст позовних вимог 04.08.2020 року Житловобудівельне товариство «Росія» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що Житловобудівельне товариство «Росія» є балансоутримувачем (управителем) багатоквартирного будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Та згідно з положеннями ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (як в редакції яка діяла на момент виникнення заборгованості, так і в редакції яка діє на момент розгляду справи) виконує обов`язки щодо забезпечення технічного стану будинку та його обладнання у стані, який існував під час прийняття Будинку до експлуатації відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року № 76, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу звітність передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління Будинком і забезпечує його належну експлуатацію, забезпечує укладання договорів на виконання послуг тощо. В свою чергу, ОСОБА_1 є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 76,1 кв. м. з 16.07.2008 року, є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем, однак ухиляється від виконання свого обов`язку по внесенню плати за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим станом на жовтень 2019 року утворився борг в розмірі 36 916,70 грн. З огляду на зазначене, спираючись на окремі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 36 916 гривня 70 коп., а також судові витрати. Короткий зміст рішення першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2021 року позов Житловобудівельного товариства «Росія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Житлобудівельного товариства «Росія» (ЄДРПОУ 25415140, адреса: м. Одеса, вул. Маразліївська, 64, оф. 1) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 05.08.2017 року по 05.08.2019 року в розмірі 27 208 (двадцять сім тисяч двісті вісім) гривень 84 коп. та 2012 (дві тисячі сто дві) гривні 00 коп. судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 27.04.2020 року засобами поштового зв`язку «Укрпошта» представником ОСОБА_1 - адвокатом Бережним Олександром Володимировичем подано апеляційну скаргу, відповідно до якої відповідач просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вимоги та доводи апеляційної скарги Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким що підлягає скасуванню. Незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення полягає: - неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; - невідповідності висновків суду обставинам справи; - порушенні норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права; Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 травня 2021 року було відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Бережного Олександра Володимировича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року у справі за позовом Житловобудівельного товариства «Росія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.08.2021 року провадження у вказаній цивільній справі було відкрито та призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції; і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що Позивач ЖБТ «РОСІЯ» є балансоутримувачем (управителем) багатоквартирного будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Та згідно з положеннями ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (як в редакції яка діяла на момент виникнення заборгованості, так і в редакції яка діє на момент розгляду справи) виконує обов`язки щодо забезпечення технічного стану будинку та його обладнання у стані, який існував під час прийняття Будинку до експлуатації відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року № 76, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління Будинком і забезпечує його належну експлуатацію, забезпечує укладання договорів на виконання послуг тощо. Відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 , що підтверджено матеріалами справи. ОСОБА_1 , починаючи з жовтня 2016 р. не виконував належним чином покладені на нього обов`язки по оплаті вартості отриманих послуг у встановлений строк, у зв`язку з чим станом на 15 жовтня 2019 року у нього утворилася заборгованість в сумі 36 916 (тридцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 70 коп. Відповідач був попереджений про існування заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та необхідність їх сплати, однак жодних заходів щодо погашення своєї заборгованості ним вжито не було.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши пояснення заявника та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення Приморського районного суду м. Одеси відповідає в повній мірі. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, дата ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення. Ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідач, починаючи з жовтня 2016 р. не виконував належним чином покладені на нього обов`язки по оплаті вартості отриманих послуг у встановлений строк, у зв`язку з чим станом на 15 жовтня 2019 року у нього утворилася заборгованість в сумі 36 916 (тридцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 70 коп. Відповідач був попереджений про існування заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та необхідність їх сплати, однак жодних заходів щодо погашення своєї заборгованості ним вжито не було Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон). Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону). Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону). Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону). Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Аналогічна позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17. З наведеного вбачається, що особа, яка є власником приміщення, однак не є членом житлобудівельного товариства, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а товариство наділене правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих платежів за цими витратами. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (з наступними змінами та доповненнями) (далі «Закон № 1875-IV»), залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Стаття 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями), передбачає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі власні (самоврядні) повноваження як встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01 червня 2011 р. № 869, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належать до другої групи житлово-комунальних послуг (ст. 14 Закону № 1875-IV). Частина 1 ст. 3 Закону № 1875-IV визначає, що предметом регулювання цього закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 1875-IV, виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. За змістом частини першої статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність. Стаття 3 Господарського кодексу України встановлює, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Позивач не здійснює господарської діяльності у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Господарського кодексу України, оскільки його діяльність спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а отже, ця діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта. Що також підтверджується положеннями Статуту позивача. Таким чином, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що ЖБТ «Росія» не є виконавцем (виробником) житлово-комунальних послуг з утримання багатоквартирного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не формує ціни на ці послуги, а є суб`єктом, який виконує свій обов`язок щодо забезпечення технічного стану будинку та його обладнання у стані, який існував під час прийняття закінченого будівництвом об`єкту до експлуатації. Крім того, забезпечення функціонування житлових будинків та прибудинкових територій здійснюється згідно із наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 року «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій». Відповідно до п. 1.5. вищенаведеного наказу, утримання житлового фонду передбачає виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд», зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за № 1046/9645 (із змінами). Як встановлено судом першої інстанції по зазначеному рішенню, сукупність яких складає загальну суму витрат на утримання будинку та прибудинкової території, складаються з наступного: 1) технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж водопостачання та водовідведення; 2) технічне обслуговування систем вентиляції, димовидалення, газового обладнання; 3) технічне обслуговування мереж дренажної системи, систем кондиціонування, аварійне обслуговування; 4) послуги диспетчеризації, чергування диспетчера ліфтів; 5) технічне обслуговування електромереж та устаткування, метрологія обладнання будинку; 6) технічне обслуговування ліфтів; 7) опалення (газопостачання) місць загального користування; 8) спеціальний резервний фонд витрат на ремонтно-відновлювальні роботи; 9) витрати на прибирання та утримання місць загального користування; 10) витрати на охорону будинку, обслуговування обладнання; 11) витрати на вивезення твердих побутових відходів; 12) витрати на освітлення місць загального користування; 13) витрати на прибирання прибудинкової території, полив; 14) витрати на домоуправління та бухгалтерію; 15) витрати на благоустрій прибудинкової території; 16) послуги з реєстрації, зняття з реєстрації та інше; 17) вартість оренди земельної ділянки. При цьому, забезпечення виконання зазначених вище робіт, надання послуг та внесення відповідних платежів, є обов`язком позивача в силу вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій та Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд. Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що встановлений тариф у розмірі 19 грн. за 1 кв. м. загальної площі квартири є обґрунтованим та відповідає вимогам Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 01.06.11 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги». Вказані обставини в повному обсязі обґрунтовують вартість встановленого тарифу, та спростовують твердження апелянта, що тарифи встановлені позивачем не мають законного підґрунтя, а відтак є неправомірними. Крім того, праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (зі змінами та доповненнями) обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. За змістом ст. 322 Цивільного кодексу України, тягар утримання майна покладається на його власника. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. Згідно зазначеної статті, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Враховуючи це, суд вважає, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, оскільки Позивач забезпечує надання житлово-комунальних послуг, а Відповідач ними користується. Згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом (ст. 20). В свою чергу, відповідачем не заперечувався факт отримання послуг, так само і не заперечувався факт відсутності оскарження дій позивача пов`язаних із встановленням тарифів на послуги та саме надання таких послуг позивачем у необхідному та якісному обсязі. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон). Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону). Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону). Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону). Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Аналогічна позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг, не є підставою, для звільнення відповідача від виконання покладених на неї обов`язків по сплаті послуг на утримання будинку та прибудинкової території, а відтак, відповідач має сплатити заборгованість на користь позивача, яка утворилась внаслідок неповною оплати. Одночасно з цим, апеляційний суд, погоджується з висновками суду першої інстанці щодо того, що вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)). Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 05.08.2017 року по 05.08.2019 року, в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строків позовної давності, з чим погодився позивач. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ' З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права. У зв`язку з зазначеним, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Резолютивна частина У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, підстави стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати у цій справі відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках передбачених п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Князюк Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова