Постанова Львівський апеляційний суд № 463/5739/14-ц

Справа № 463/5739/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 22-ц/811/3750/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 3 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я. при секретарі: Ждан К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, ОСОБА_4 про підтвердження факту, визначення порядку користування горищем, визнання дій незаконними, зобов`язання до вчинення дій, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про стягнення коштів, залишення горища у спільному користуванні, встановлення порядку користування горищем в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати, що горищний простір житлового будинку АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які мають рівні права щодо володіння та користування горищем (далі перша вимога первісного позову); визначити порядок користування горищем будинку АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до їх часток у праві спільної сумісної власності згідно варіанту № 1 таблиці № 4 Висновку № 035/15 від 24.09.2015р. судової будівельно-технічної експертизи, проведеної ТОВ «Гал-Світ», а саме: власнику 1/2 частин ОСОБА_1 пропонується надати в користування частину горища площею 60,9 кв.м. розмір частки 13/25 та визнати право власності на 13/25 частки горища; власнику 1/2 частин ОСОБА_3 пропонується надати в користування частину горища площею 56,27 кв.м. розмір частки 12/25 та визнати право власності на 12/25 частки горища (далі друга вимога первісного позову); визнати, що співвласники мають безперешкодний доступ до користування та належне утримання горищного приміщення, та забезпечення доступу відповідних служб для належного нагляду та контролю за інженерними мережами, димовентиляційними каналами та іншим обладнанням, які розташовані на горищному приміщенні будинку АДРЕСА_1 (далі третя вимога первісного позову); визнати дії ОСОБА_3 щодо проведення самочинних будівельно-монтажних робіт у горищному просторі житлового будинку АДРЕСА_1 незаконними (далі четверта вимога первісного позову); зобов`язати ОСОБА_3 усунути порушення права ОСОБА_1 на користування горищним приміщенням, яке знаходиться у спільній сумісній власності шляхом приведення за власні кошти горищного простору житлового будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме демонтувати самовільно влаштовані залізобетонні сходи, цегляні перегородки, пластикові віконні і дверні конструкції, викладену плитку, привести комини до попереднього стану та надати ключі від замка, яким замкнуте горище (далі п`ята вимога первісного позову). В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що є співвласницею будинку АДРЕСА_1 . Ій належить 43/100 частин цього будинку, а відповідачу 11/100 частин. На горищі будинку відповідач без її дозволу та дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини самовільно здійснив реконструкцію, провів демонтаж віконних і дверних конструкцій, заміну дахового покриття та збудував цегляні перегородки для кімнат. Також провів перепланування балкону та облаштовує кухню над її спальнею. Влаштував залізобетонні сходи над її кухнею, закрив порохотяги та димовентиляційні ходи. Таке будівництво перешкоджає їй користуватись горищем, яке є спільним майном. Всі ці роботи проведено без її дозволу чим порушує її права як співвласника на користування таким майном. З метою захисту цих прав просить в судовому порядку визнати таке майно спільною сумісною власністю, визначити порядок користування горищем, зобов`язавши відповідача привести приміщення горища до попереднього стану. ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на необхідний ремонт даху будинку АДРЕСА_1 по усуненню його аварійності в розмірі 278319 грн.; залишити горище у спільному користуванні співвласників, встановивши наступний порядок користування горищем: використовувати горище спільного будинку АДРЕСА_1 в якості технічного горищного поверху; забезпечувати безперешкодний доступ до інженерного обладнання будинку, яке знаходиться на горищі спільного будинку АДРЕСА_1 службових та посадових осіб, на яких покладено обов`язок по контролю за належною експлуатацією інженерних мереж, димовентиляційних каналів, тощо; забезпечувати безперешкодний доступ до горища спільного будинку АДРЕСА_1 співвласників, а також майстрів і інших спеціалістів для контролю та своєчасного ремонту інженерного обладнання будинку ; 8 на АДРЕСА_1 ; заборонити співвласникам будинку АДРЕСА_1 використовувати горище, технічні поверхи і приміщення (у тому числі вентиляційні камери, електрощитові) під виробничі дільниці та захаращувати їх сторонніми предметами. В обґрунтування зустрічних позовних вимог покликався на те, що є власником 11/100 частин будинку АДРЕСА_1 . При огляді будинку до його придбання виявив необхідність проведення капітального ремонту даху. ОСОБА_1 погодилась з тим, що дах будинку потребує ремонту, однак фінансової участі не приймала в проведенні ремонтних робіт. Згідно висновку експертного дослідження від 31.03.2017р., вартість ремонтних робіт по усуненню аварійності даху становить 647 254 грн. Враховуючи, що таке майно є спільним і всі співвласники повинні приймати участь в його утриманні, просить в судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 278 319 грн., що пропорційно її частці у праві власності на будинок. На даний час ним усунуто усі переобладнання горища, які здійснювались з метою створення у горищному просторі мансардного поверху та приведено горище до стану, необхідного для функціонування останнього як технічного поверху. Натомість, ОСОБА_1 фактично захаращує горище, що суперечить правилам користування горищем та створює небезпеку виникнення пожежі. Тому, також просив встановити порядок користування горищним простором, у спосіб, який відповідатиме інтересам усіх співвласників. Оскаржуваним рішенням у позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), треті особи Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради (м. Львів, вул. Левицького, 67), Львівська міська рада (м. Львів, пл. Ринок, 1), Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції (м. Львів, вул. Чупринки, 71), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (м. Львів, вул. Валова, 20), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) про підтвердження факту, визначення порядку користування горищем за адресою: АДРЕСА_1 , визнання дій незаконними, зобов`язання до вчинення дій відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (м. Львів, вул. Угорська, 7а) про стягнення коштів, залишення горища у спільному користуванні, встановлення порядку користування горищем за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зазначає, що підставою для відмови судом у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні горищем житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення за власні кошти горищного простору житлового будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме демонтажу самовільно влаштованих залізобетонних сходів, цегляних перегородок, пластикових віконних і дверних конструкцій, приведення коминів до попереднього стану, а також надання ключів від замка, яким закрите горище, є те, що позивачем не доведено, що діями відповідача порушено її права як співвласника житлового будинку. Вважає, що такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що у 2013 році, після купівлі 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідач розпочав роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_4 із переплануванням і розширенням її за рахунок горищного простору без розробленої та погодженої проектної документації та без дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, обов`язковість проведення яких відповідач пов`язував з необхідністю усуненння аварійності даху та горища. Однак, у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували аварійний стан горища та необхідність проведення відповідачем відповідних робіт. Крім того, відповідно до Технічного заключення про стан житлового будинку АДРЕСА_1 від 03.11.1995 року зовнішні та внутрішні стіни, фундаменти та перекриття в задовільному стані, у зв`язку з чим їй ( ОСОБА_1 ) надано дозвіл на надбудову третього поверху. Вважає, що зазначені обставини спростовують факт аварійного стану горища та даху будинку АДРЕСА_1 та будинку в цілому. Самочинність проведених відповідачем будівельних робіт підтверджується матеріалами справи та поясненнями сторін. Вважає, що, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що будівельні роботи щодо перепланування і розширення кв. АДРЕСА_4 за рахунок горища, яке є спільною сумісною власністю всіх співвласників, ОСОБА_3 проводив без її дозволу та погоджень , чим порушив права позивача, як співвласника даного нерухомого майна. Крім того, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач визнав факт створення ним перешкод співвласникам будинку, зокрема їй, у користуванні горищем. Вважає, що діями відповідача порушено її право на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, гарантоване ст 41 Конституції України. Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні горищем житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення за власні кошти горищного простору житлового будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме демонтажу самовільно влаштованих залізобетонних сходів, цегляних перегородок, пластикових віконних і дверних конструкцій, приведення коминів до попереднього стану, а також надання ключів від замка, яким закрите горище скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апелянт оскаржує рішення суду лише в частині відмовми у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_3 усунути їй перешкоди у користуванні горищем житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення за власні кошти горищного простору житлового будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану, а саме демонтажу самовільно влаштованих залізобетонних сходів, цегляних перегородок, пластикових віконних і дверних конструкцій, приведення коминів до попереднього стану, а також надання ключів від замка. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак апеляційним судом не переглядається. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків. Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З аналізу зазначеної норми слідує висновок, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Під час розгляду цивільної справи № 363/928/16-ц (постанова від 03.10.2018р.) Верховний Суд вказав, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Статтями 5 та 6 Закону унормовано, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників та співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Відповідно до правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Згідно із Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). З аналізу зазначених нормативно-правових актів слідує висновок, що основним при визначенні статусу приміщення слід вважати його функціональне призначення. Отже, приміщення для отримання статусу допоміжного має слугувати для: 1) забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку; 2) забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Під час розгляду цивільної справи № 522/17487/16-ц (постанова від 06.02.2019р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював правовий висновок, що для правильного вирішення спору суд повинен з`ясувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й виходити з того, чи дійсно спірне приміщення є допоміжним; в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку. Горищем, згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення», є простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху. У справі, яка розглядається сторони не оспорюють, що приміщення горища в першу чергу призначене для обслуговування конструкцій даху. Допитаний в судовому засіданні експерт також підтвердив, що саме таким є функціональне призначення приміщень горища. З роз`яснень, які містяться у пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 05 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» слідує, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном. Така правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 725/5551/16-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Тобто захисту підлягає саме порушене право. Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, які є підставою для звернення, в тому числі порушення права з боку відповідача. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими способами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Системний аналіз норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що обставини якими позивач обґрунтовує свої вимоги підлягають доказуванню, які не можуть ґрунтуватись на припущеннях та для доказовості користування відповідачем спірними приміщеннями всупереч волевиявленню позивача, останній повинен надати належні докази. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях. Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав (а.с.8 т.1), позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 43/100 частки в будинку АДРЕСА_1 та така є власником квартири АДРЕСА_5 в цьому будинку. Оригінал цього витягу знаходиться в матеріалах інвентаризаційної справи, заведеної на будинок АДРЕСА_1 (а.с.215 інвентаризаційної справи), а вказана частка в будинку належить позивачу на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10.03.2010р., належним чином завірена копія якої долучена до матеріалів інвентаризаційної справи (а.с.202-205 інвентаризаційної справи) та ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 14.09.2010р. (а.с.214 інвентаризаційної справи) про виправлення описки у цьому рішенні суду. Відповідно до рішення суду з врахуванням виправленої в ньому описки, за ОСОБА_1 визнано право власності на приміщення: ванна під літ. 1-4 пл. 3,2 м2, кухня під літ. 1-5 пл. 12,9 м2, комора під літ. V пл. 4,4 м2, вбиральня під літ. ІІ пл.1,2 м2, комора під літ. VII пл.12,4 м2, комора під літ. VIIІ пл.22,5 м2, гараж під літ XIV пл.19, 4 м2, майстерня під літ. XV пл.14.3 м2, сходова клітка під літ. XVI пл.12, 5 м2, коридор під літ. XVII пл. 9,7 м2, коридор під літ. 1-1 пл. 1,8 м2, вбиральня під літ. 1-2 пл. 1,2 м2, житлова під літ. 1-3 пл. 12,3 м2, коридор під літ. 2-1 пл. 9.0 м2, комора під літ. 2-2 пл. 1,2 м2, кухня під літ. 2-3 пл. 13,4 м2, вбиральня під літ. 2-4 пл. 1,1 м2, ванна під літ. 2-5 пл. 3,2 м2, житлова під літ. 2-6 пл. 23,9 м2, житлова під літ. 2-7 пл. 18,6 м2, житлова під літ. 2-8 пл. 24-2 м2, сходова клітка під літ. 2-9 пл. 5-7 м2, коридор під літ. 2-10 пл. 10,8 м2, житлова під літ. 2-11 пл. 19,0 м2, кухня під літ. 2-12 пл. 11,0 м2, комірка під літ. 2 -14 пл. 0,8 м2, підсобне під літ. 2-15 пл. 1,4 м2, ванна під літ. 2-16 пл. 5,8 м2, житлова під літ.2-18 пл. 18,7 м2, житлова під літ.2-19 пл. 21,1 м2 , комірка під літ.2-20 пл. 2,5 м2, що становлять 43/100 ідеальних частин будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 є власником 11/100 частин цього будинку, що стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2013р. (а.с.10). Вказана частка будинку належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 13.04.2013р. (а.с.58-60 т.1) та складається з приміщень: комори VI площею 16,0 кв.м., комори ІХ площею 21 кв.м., коридору 4-1 площею 11,7 кв.м., комори 4-2 площею 1,2 кв.м., кухні 4-3 площею 8,4 кв.м., вбиральні 4-4 площею 1,1 кв.м., ванни 4-5 площею 3,2 кв.м., житлова 4-6 площею 23,7 кв.м., житлова 4-7 площею 24,2 кв.м., житлова 4-9 площею 14,5 кв.м., вбиральні 4-10 площею 1,8 кв.м., коридору 4-11 площею 5,3 кв.м. Третім співвласником будинку є третя особа ОСОБА_5 , за яким рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10.03.2010р. визнано право власності на 57/100 ідеальних частин будинку і який 11/100 частин житлового будинку на підставі договору дарування від 23.05.2012р. (а.с.267 інвентаризаційної справи) подарував ОСОБА_6 , а та в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 13.04.2013р. відчужила їх ОСОБА_3 . На горищі зазначеного будинку відповідачем проведено ремонтні роботи, що сторонами не заперечується та відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24.09.2015р. (а.с.155-182 т.1), встановити, чи потребував дах та піддашшя житлового будинку АДРЕСА_1 капітального ремонту до проведення реконструкції, а також встановити вартість ремонту даху та піддашшя не є можливим. Крім того, цим же висновком запропоновано варіанти роздільного користування горищем будинку між позивачем та відповідачем відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 029/16 від 22.08.2016р. (а.с.81-144 т.2), який також складено експертом Грінько О.І., встановити на час виконання експертизи дійсний стан даху та піддашшя житлового будинку та необхідність проведення ремонту станом на 13.04.2013р. не є можливим. Виконані будівельно-монтажні роботи на даху та у горищному просторі житлового будинку АДРЕСА_1 відповідають вимогам п. 6.7.1.22 та 6.7.1.24 ДБН В.3.2-1-2004,п. 2.12 ДБН В.2.2-15-2005, п. 8.3 ДБН В.3.2-2-2009 та не відповідають вимогам п. 5.5, п. 5.6, п. 6.4.9, п. 6.7.1.9, п. 6.7.1.16, п. 6.7.1.17, п. 6.7.1.26, п. 6.9.1.2, п. 6.10.1.6 ДБН В.3.2-1-2004, п. 13.1.5.1 ДБН В.2.6-162:2010; п. 8.11, п. 8.14 ДБН В.3.2-2-2009, проте в повній мірі дослідити відповідність виконаних будівельно-монтажних робіт будівельним нормам не є можливим, оскільки, експерт для дослідження не були представлені жодні акти прийняття робіт, акти закриття прихованих робіт, акти випробування зразків виробів та специфікації на використані будівельні вироби. В результаті проведення будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_4 з перепланування і розширення за рахунок горищного простору, конфігурація даху частково змінилась. Облаштування нежитлових кімнат у горищному просторі та їх приєднання до 11/100 частин будинку АДРЕСА_1 , які належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 є можливим, житлових кімнат ні. Облаштування житлових кімнат у горищному просторі та їх приєднання до 43/100 частин будинку АДРЕСА_1 , які належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 є можливим. Ринкова вартість горищного простору житлового будинку на АДРЕСА_1 на час виконання експертизи становить 1 183 000 грн. Будівельно-монтажні та ремонті роботи на даху та у горищному просторі будинку АДРЕСА_1 проведені без проектно-кошторисної документації, необхідної для пам`ятки архітектури місцевого значення та дозволів, погоджень та затверджень відповідних контрольних органів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без задоволення слід залишити вимоги первісного позову про визнання незаконними дій відповідача щодо проведення самочинних будівельно-монтажних робіт у горищному просторі та про зобов`язання привести горище до попереднього стану, оскільки такі переобладнання не перешкоджають використовувати горище за його функціональним призначенням. Крім того, як уже зазначалось вище, частково виконані відповідачем роботи відповідають вимогам ДБН. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається і доведено у ході розгляду справи, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні приміщенням загального користування - горищем у будинку АДРЕСА_1 , оскільки вхід на горище зачинений відповідчем, і позивач доступу до цих приміщень не має, що призводить до порушення її прав та можливості вільного користування цим приміщенням як співвласника будинку. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що вимога про усунення перешкод у користуванні горищем в будинку АДРЕСА_1 з наданям їй ключів від такого є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні горищем в будинку АДРЕСА_1 та надати їй ключі від горища. В решті позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 01 вересня 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Ванівський О. М. Мельничук О. Я.