Постанова 4811 № 464/5200/19

Справа № 464/5200/19 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/2426/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. секретаря: Скакун І.А. за участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника прокуратури Панькевича Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Львівської області, третя особа Головне управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, який уточнив відповідною заявою 19.02.2020, про відшкодування моральної школи, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури в розмірі 2 343 602 грн. Обґрунтовував позов тим, що 19.11.2014 позивача затримано в порядку ст. 208 КПК України. 20.11.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. 21.11.2014 обрано позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 30.12.2014 - повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а 12.02.2015 - за ч. 2 ст. 121 КК України та ч. 2 ст. 187 КК України. 13.02.2015 складено обвинувальний акт відносно позивача, який скеровано до суду для розгляду. Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 23.11.2015 позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 КК України та ч. 2 ст. 187 КК України, змінено позивачу запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили. Після оскарження вироку в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.07.2016 вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23.11.2015 скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження, дію запобіжного заходу - особисте зобов`язання залишено без змін. При новому судовому розгляді ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 01.12.2016 позивачу змінено запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою. Вироком від 08-09.08.2018 визнано позивача ОСОБА_1 , невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 КК України та ч. 2 ст. 187 КК України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили. Вказаний вирок знову був оскаржений, ухвалою Львівського апеляційного суду від 30.07.2019 вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09.08.2018 в частині виправдання позивача залишено без змін. 30.01.2020 за наслідками касаційного оскарження постановою Верховного Суду вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо позивача ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення Отже, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування позивач незаконно перебував від слідством і судом з 19.11.2014 по 30.01.2020, що становить 62 місяці 11 днів, з яких 19 місяців 1 день - перебував під вартою в Львівському слідчому ізоляторі. Внаслідок вказаних обставин істотно порушено звичний спосіб життя позивача, суттєво обмежено його права та можливості. Тому заподіяну моральну шкоду просив стягнути за рахунок Державного Бюджету України. Позивач вказує, що 62 місяці перебував під слідством та судом; з яких 19 місяців знаходився у Львівському слідчому ізоляторі, тим самим відбулось обмеження його прав та свобод як громадянина Республіки Азербайджан, йому інкримінувались 2 тяжких злочини, двічі обирались найбільш суворі запобіжні заходи - тримання під вартою. Внаслідок таких подій у позивача погіршився психофізіологічний й психоемоційний стан, стан здоров`я, мав місце пролонгований стресовий вплив, він переживав, раніше не перебував в статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочинів. Паспорт позивача визнано речовим доказом, у з`язку з чим позивач був позбавлений можливості зареєструвати шлюб, після народження сина ІНФОРМАЦІЯ_1 не міг здійснити реєстрацію себе як батька сина, також не мав можливості прибути на поховання батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 2 342608 грн. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 264 488 ( двісті шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень. В задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про те, що позивач перебував під слідством і судом з 19.11.2014 по 30.07.2019, тобто протягом 56 місяців 12 днів. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги кінцеву дату перебування позивача під слідством і судом, як дату постановлення судового рішення судом касаційної інстанції, посилаючись на дату 30.07.2019, тобто на дату постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції, коли рішення набрало законної сили. Вважає, висновок суду першої інстанції в цій частині є помилковими, оскільки слід вважати, що моральні переживання у позивача однозначно продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним. Крім цього, таких моральних переживань не могло не бути зважаючи на те, що скасування рішень судами вищих інстанцій у справі позивача мали місце неодноразово і до цього і це не могло не вселяти сумніви та непевність у остаточності останнього судового рішення, яке переглядалось у касаційному суді, у позивача та, як наслідок, моральні переживання. Тому, термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача з 19.11.2014 по 30.01.2020, що становить 62 місяців 11 днів, протягом яких позивач змушений був захищатися від безпідставних та незаконних звинувачень і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, що свідчить про глибокі душевні страждання позивача. Вважає, що позивачем наданий обґрунтований розрахунок розміру грошового відшкодування у розмірі 2 342 608 гривень. Просить рішення суду змінити, стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 342 608 грн. Також вказане рішення оскаржила Державна казначейська служба України. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд безпідставно задоволив позовні вимоги позивача про стягнення з Казначейства відшкодування моральної шкоди, оскільки таке відшкодування здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України. При цьому не потрібно уточнювати спосіб такого виконання, тому що останній визначений Порядком №

845. Окрім цього, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме: суд не встановив чи позов пред`явлено до належного відповідача (Казначейства) та не дослідив обгрунтованості позовних вимог саме до цього відповідача. Вважає, що Казначейство не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів позивача не порушувало та не володіє будь-яким відомостями щодо підстав та предмета позову, відтак не може надати суду будь-які докази, що стосуються справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили. У судовому засіданні апеляційної ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили їх апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі, а у задоволенні апеляційної скарги Державної казначейської служби України відмовити. Представник прокуратури Панькевич Р.В. просив апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що обидві скарги слід задовольнити частково. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Судом встановлено , що 19.11.2014 слідчим СВ Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Очеретним Б.І. затримано ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України (т.1 а.с.12-13) Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 21.11.2014 застосувано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т.1 а.с.14) 13.02.2015 складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , такий затверджений прокурором прокуратури Сихівського району міста Львова у кримінальному провадженні № 12014140070001563, внесеного до СРДР 29.06.2014 за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 187 КК України, скерований до суду для розгляду (т.1 а.с.15-18). За наслідками судового розгляду ухвалено вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23.11.2015 про визнання ОСОБА_1 невинуватим та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 187 КК України, змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнено з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили(т.1 а.с.19-24). Ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 04.07.2016 вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23.11.2015 скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження в Сихівському районному суді м. Львова. Запобіжний захід позивачу - особисте зобов`язання залишено без змін (т.1 а.с.25-28). Під час нового судового розгляду кримінального провадження ухвалою від 01.12.2016 змінено позивачу запобіжний захід із особистого зобов`язання на тримання під вартою, взято позивача під варту в залі суду (т.1 а.с.29). Ухвалою від 27.06.2017 змінено позивачу запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання (т.1 а.с.30). Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08-09.08.2018 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 187 КК України та виправдано, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання залишено без змін до набрання вироком законної сили(т.1 а.с.31-36). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30.07.2019 вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09.08.2018 в частині виправдання ОСОБА_1 залишити без змін (т.1 а.с.37-41). Отже, виправдувальний вирок набрав законної сили 30.07.2019. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно з положенням п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції прийшов до таких висновків, що зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд визначає розмір грошового відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом в розмірі (56 місяців х 4723 грн) = 264 488 грн. Саме такий розмір суд вважав достатнім та реальним відшкодуванням завданих моральних страждань і достатньою сатисфакцією. В решті заявлених вимог суд відмовив. Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, встановивши завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням і судовим розглядом кримінальної справи, дійшов правильного висновку про право позивача на її відшкодування, проте визначаючи межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, суд першої інстанції припустився помилки при обрахунку періоду, за який підлягає стягненню сума моральної шкоди та її розміру. Оскільки, судом помилково взято до уваги кінцеву дату перебування позивача під слідством і судом як дату постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції, а не касаційним судом, так як слід вважати що моральні переживання у позивача однозначно продовжувалися і у період касаційного перегляду справи, оскільки лише після такого перегляду слід вважати рішення суду зміненим бути не може та стає остаточним. А, крім цього, таких моральних переживань не могло не бути зважаючи на те, що мало місце скасування вироку судом апеляційної інстанцій і це не могло не вселяти сумніви та непевність в остаточності останнього судового рішення, яке переглядалось у касаційному суді, у позивача та, як наслідок, моральні переживання. Відтак, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування позивач незаконно перебував під слідством і судом з 19.11.2014 по 30.01.2020, що становить 62 місяці. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги у цій частині, зокрема щодо неправильності визначення судом першої інстанції перерахунку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом. За викладених обставин оскаржуване судове рішення щодо визначення строку перебування під слідством та судом підлягає зміні в частині наведених мотивів. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в конкретній справі, відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд повинен враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлено мінімальну заробітну плату 6000 гривень. Отже, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 372 00 грн (62 місяців х 6000 грн = 372 000 грн). Також, суд першої інстанції розглянувши справу, зробив висновок, що завдана позивачу шкода та понесені ним судові витрати підлягають стягненню з Державної казначейської служби України. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є прокуратура Львівської області (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16. На вказані обставини суд першої інстанцій уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, тому доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України є підставними та підлягають до задоволення в цій частині. За таких обставин, резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 липня 2020 року змінити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 372 000 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:03.09.2021. Головуючий Судді