Постанова Харківський апеляційний суд № 638/19967/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «31» cерпня 2021 року м. Харків справа № 638/19967/19 провадження № 22ц/818/3288/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М. за участю секретаря Колосовської А. Р., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач держава Україна в особі Державної казначейської служби України, представник відповідача Старченко С. Е., третя особа слідчий прокуратури Харківської області Малінка В.Є., особа, яка подає апеляційну скаргу - заступник керівника Харківської обласної прокуратури, представниця особи, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року в складі судді Цвіри Д.М. в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий прокуратури Харківської області Малінка Володимир Євгенович, про компенсацію моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2013 року він звернувся до прокуратури із заявою про кримінальні правопорушення, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 382 КК України, вчинені слідчим. Проте, прокуратурою відомості, викладені в заяві про кримінальне правопорушення, не внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ухвалою слідчого судді від 02 серпня 2013 року зобов`язано посадову особу прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені в заяві від 29 липня 2013 року. Вказав, що 16 серпня 2013 року прокуратура внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за №42013220090000130 за ознаками частини 1 статті 367 КК України. 3 2016 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013220090000130 проводиться слідчим Малінкою В.Є. Зазначив, що слідчий прокуратури Харківської області Малінка В.Є. неодноразово, а саме постановами від 20 лютого 2017 року, 31 серпня 2017 року, 18 травня 2018 року, 11 липня 2018 року, 04 квітня 2019 року та 20 червня 2019 року закривав кримінальне провадження № 42013220090000130. Однак, ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року, 13 березня 2018 року, постановою першого заступника прокурора області від 12 червня 2018 року, ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 березня 2019 року, 24 травня 2019 року, 17 грудня 2019 року його скарги задоволені; вищезазначені постанови слідчого про закриття вказаного кримінального провадження скасовані та вказано на низку недоліків у проведенні досудового розслідування. Однак, слідчий навмисно продовжує бездіяльність, не проводить досудове розслідування у розумні строки, що спричиняє йому моральні страждання. Вказав, що з вини слідчого його порушені права не поновлено, порушення закону не припинено, досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться неналежним чином. Він, інвалід ІІ групи, людина похилого віку, вимушений протягом тривалого часу неодноразово звертатись до суду за захистом своїх прав, у зв`язку з чим йому завдані глибокі моральні страждання. Зазначив, що з вини слідчого він позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону; порушено його психологічне благополуччя. Він незаконно позбавлений права на доступ до правосуддя через прийняття незаконних рішень і навмисну незаконну тривалу бездіяльність слідчого. Просив захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірною тривалою бездіяльністю слідчого Малінка В.Є. при імітації розслідування кримінального провадження №42013220090000130 та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 267 548,00 грн, умисно завдану йому тривалою бездіяльністю слідчого Малінка В.Є. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у розмірі 6000,00 грн з Єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди; стягнуто з Державної казначейської служби України на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На вказане заочне рішення суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду у аналогічних справах. Оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого є реалізацією його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних дій, рішень чи бездіяльності. Зобов`язання слідчим суддею внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та скасування постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій слідчого, прокурора та завдання позивачу моральної шкоди, враховуючи, що його права та інтереси поновлені ухвалами слідчих суддів. Ухвалення позитивних рішень слідчим суддею за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 є достатньою сатисфакцією. Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. 26 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, в якому він просив повернути її як подану передчасно. Вказав, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що внаслідок тривалої бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні йому завдано моральної шкоди. Систематичне прийняття слідчим рішень про закриття кримінального провадження без проведення перевірки його заяви про злочин свідчить про протиправну бездіяльність третьої особи та надмірну тривалість досудового розслідування, що є підставою для відшкодування йому шкоди. Зазначив, що апелянтом порушено порядок оскарження заочного рішення суду. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно задовольнити, заочне рішення суду скасувати. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що бездіяльність слідчого, встановлена судовими рішеннями слідчих суддів, подальша необхідність звернення ОСОБА_1 до суду як особи, постраждалої від кримінального правопорушення, для усунення перешкод у доступі до правосуддя, призвели до страждань позивача, що є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди шляхом стягнення коштів з Державної казначейської служби України, яка є належним відповідачем у справі. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 серпня 2013 року прокуратурою Харківської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013220090000130 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова (а. с. 90). 11 листопада 2015 року ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні № 42013220090000130 (а. с. 91-92). Старший слідчий першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Малінка В.Є. неодноразово, а саме постановами від 20 лютого 2017 року, 31 серпня 2017 року, грудня 2017 року б/д, 17 травня 2018 року, 11 липня 2018 року, 04 квітня 2019 року та 20 червня 2019 року закривав кримінальне провадження № 42013220090000130 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України у зв`язку з відсутністю в діях слідчого СВ Дзержинського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України (а. с. 16-22, 32-38, 45-51, 57-63, 71-75, 84-87). Постановою першого заступника прокурора області Степанова А.Б. від 12 червня 2018 року постанову старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Малінки В.Є. від 17 травня 2018 року про закриття кримінального провадження скасовано (а. с. 52, 53, 67--68). Ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року, 13 березня 2018 року, 13 березня 2019 року, 24 травня 2019 року, 17 грудня 2019 року скарги ОСОБА_1 задоволені, скасовані постанови слідчого про закриття вказаного кримінального провадження, матеріали кримінального провадження повернуто до прокуратури Харківської області для відновлення досудового розслідування (а. с. 8-11, 25-27, 41, 76, 80-82). З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Харківській області» з 08 вересня 2017 року по 20 вересня 2017 року з діагнозом: віддалені наслідки черепно-мозкової травми (1996 рік), посттравматична енцефалопатія з лікворно-гіпертензійним, вестибуло-атактичним і астенічним синдромами, вегето-судинними пароксизмами по змішаному типу, ІБС: атеросклеротичний кардіосклероз, Сн І ст.; хронічний гастродуоденіт з неуточненою кислотоутворюючою функцією шлунку, стадія ремісії; стан після оперативного лікування і ПХТ Са сигмовидної кишки Т4 N0 М0 (07 лютого 2010 року); коланостома; ХБП І ст.; пієлонефрит, стадія ремісії, парапельвикальна кіста лівої нирки великих розмірів ХПН 0 ст. Згідно виписки ОСОБА_1 протипоказані психоемоційні навантаження (а. с. 129). Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції Українивизначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно зі статтею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК Українита роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року, справа № 638/14260/16-ц, провадження № 61-11766св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2018 року, справа № 640/3837/17, провадження № 61-29382св18. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174цього Кодексу). Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦКУкраїни моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості». Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вважав спричинення йому протиправною бездіяльністю слідчого Харківської обласної прокуратури моральних страждань, у зв`язку із чим просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 267 548,00 гривень. При цьому відповідачем у справі зазначив Державу Україну в особі Державної казначейської служби України. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що позивачем надано докази спричинення йому моральної шкоди. Однак, при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення процесуальних норм, оскільки рішення суду ухвалено щодо неналежного відповідача, з огляду на таке. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Вимогами до форми та змісту позовної заяви передбачено, що вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України). У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Зокрема, у пункті 44 вказаної постанови зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, у якій змінив склад учасників справи, а саме зазначив відповідачем Прокуратуру Харківської області (а. с. 159-168). Однак, того ж дня ОСОБА_1 подав заяву, у якій вказав, що від розгляду уточненого позову відмовляється (а. с. 170). На підставі цієї заяви позивача ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року прийнято його відмову від уточненої позовної заяви (а. с. 172). Крім того, ця заява подана ОСОБА_1 12 лютого 2021 року, тобто з порушенням передбачених ЦПК України строків, адже підготовче провадження у справі закрито ще 22 липня 2020 року. До закінчення підготовчого провадження позивач клопотань про заміну первісного відповідача чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК Україниу підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Однак, в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши як відповідача орган, дії якого, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суд не встановив всіх фактичних обставин справи. Державна казначейська служба України будь-яких протиправних дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові. Отже, висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову є передчасним. В силу відсутності повноважень суду апеляційної інстанції щодо зміни статусу учасників справи усунути ці недоліки під час апеляційного перегляду справи неможливо. Вказане унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Разом з тим, зазначене не позбавляє права позивача пред`явити позов до належних відповідачів на загальних підставах. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19, провадження № 61-20772св19; від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, провадження № 61-41860св18; від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, провадження № 61-19136св19; від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, провадження № 61-9875св20. Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу на порушення порядку оскарження заочного рішення та передчасність апеляційної скарги судова колегія відхиляє, оскільки особливий порядок оскарження заочного рішення суду шляхом подання відповідної заяви до суду першої інстанції передбачений лише для відповідача, тоді як апеляційну скаргу у справі подано Харківською обласною прокуратурою, а не відповідачем. З огляду на вищевикладене, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, та у задоволенні його позову відмовлено, судовий збір, сплачений Харківською обласною прокуратурою при поданні апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн, підлягає компенсації їй за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст.367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: слідчий прокуратури Харківської області Малінка Володимир Євгенович, про компенсацію моральної шкоди відмовити. Компенсувати Харківській обласній прокуратурі понесений у зв`язку з поданням апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1152,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 02 вересня 2021 року.