Постанова 4824 № 450/2992/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №450/2992/18 головуючий у І інстанції: Петров Д.В. провадження 22-ц/824/9953/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 31 серпня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 16 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. вчинено виконавчий напис про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»(надалі ПАТ «ПУМБ») заборгованості у розмірі 15 612.30 грн. Вважала, що виконавчий напис вчинений незаконно і без підстав, заперечуючи існування договірних зобов`язань перед відповідачем. Вказувала, що нотаріусом не встановлено безспірність заборгованості позивача перед банком. Будь-яких письмових вимог від банку про повернення заборгованості за кредитним договором на її адресу не надходило. Просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. № 7127 від 16 серпня 2018 року про стягнення з неї на користь відповідача заборгованості у розмірі 15 612.30 грн. Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою. Вказує на те, що заборгованість стягнена за кредитним договором від 30 липня 2011 року, за яким сплив строк права вимоги. Зауважує, що не погоджується із розміром суми заборгованості, а тому наявний спір між сторонами. Крім того, вказує на те, що судом було порушено правила підсудності, оскільки справа повинна була розглядатись Пустомитівським районним судом Львівської області, в який звертався позивач, з огляду на місце проживання та реєстрації боржника. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Блонський М.А. підтримав позицію викладену в апеляційній скарзі. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних належних, допустимих, достовірних доказів на обґрунтування позовних вимог, а самі лише посилання у позовній заяві на такі обставини не свідчать про неправомірність вчинення спірного виконавчого напису. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом встановлено, що 16 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис № 7127. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. Підпунктами 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Відповідно ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. У постанові 06 травня 2020 року по справі № 320/7932/16-ц Верховний суд зазначив наступне: Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Звертаючись із позовною заявою, ОСОБА_1 вказувала, що не має будь-яких договірних стосунків із ПАТ «ПУМБ», а тому приватний нотаріус Хара Н.С., на її думку не мала права вчиняти виконавчий напис. Місцевий суд вірно зазначив, що позивачем не було надано жодних належних, допустимих, достовірних доказів на обґрунтування позовних вимог. Колегія суддів зауважує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК) Загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК. Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). При цьому, ОСОБА_1 при зверненні із позовом не скористалась своїм правом, щодо надання відповідних доказів, із клопотаннями про витребування доказів не зверталась, а відтак в матеріалах справи відсутні документи на підставі яких приватний нотаріус Хара Н.С. вчинив спірний виконавчий напис. З огляду на вказане, місцевий суд був позбавлений можливості оцінити документи на підставі яких було вчинено виконавчий напис та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було надано жодних належних, допустимих, достовірних доказів на обґрунтування позовних вимог. Колегія суддів зауважує, що звертаючись із апеляційною скаргою ОСОБА_1 посилається на те, що виконавчий напис було вчинено за кредитним договором від 30 липня 2011 року, заборгованість за яким не є безспірною, оскільки вона не погоджується з її розміром та з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Також позивачка надає копію кредитного договору №26256018628374. Вищевказані підстави позову в суді першої інстанції заявлені не було, а також позивачем вищевказаний договір в суді першої інстанції не надавався. Із змісту ч.ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України вбачається, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. З матеріалів справи вбачається, що позивачка не зверталась із заявами про зміну підстав позову в суді першої інстанції, як це передбачено ст. 49 ЦПК України, при цьому подавала заяви, щодо розгляду справи у її відсутність за наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, процесуальне законодавства позбавляє можливості позивача змінити підстави позову під час апеляційного перегляду рішення та надавати докази, які не були подані до суду першої інстанції, а тому вищевказані доводи апеляційної скарги відхиляються. При цьому, колегія суддів зауважує, що позивачем так і не було надано документів на підставі яких було вчинено спірний виконавчий напис, що позбавило можливості їх оцінити суд першої інстанції та відповідно суд апеляційної інстанції. Доводи позивача, щодо порушення правил підсудності колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки, як було вірно вказано Пустомитівським районним судом Львівської області в ухвалі від 20 вересня 2018 року, позов заявлено до відповідача, місцезнаходження якого м.Київ вул. Андріївська 4, виконавчий напис виконується також на території м.Києва, а відтак доводи, щодо можливості розгляду справи Пустомитівським районним судом Львівської області є хибними, вказаним обставинам була надана належна оцінка Львівським апеляційним судом в постанові від 04 березня 2019 року. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Подільського районного суду м.Києва від 02 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «31» серпня 2021 року. Головуючий Судді: