Постанова 4803 № 205/9337/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4636/21 Справа № 205/9337/20 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, - ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2020 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовлено. Судові витрати у справі віднесено за рахунок держави. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року вважає, що оскаржуване судове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3). Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з позивачем (а.с. 24). 28 серпня 2020 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ФОП ОСОБА_4 було укладено договір № 29/20Д про надання послуг ВНЗ (а.с. 10-13). 17 вересня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було сплачено ФОП ОСОБА_4 11 305 гривень згідно з умовами договору від 28 серпня 2020 року (а.с. 14). Відповідно до довідки про доходи № 11/1 від 10 листопада 2020 року, виданої УА ТОВ «Євромікс» ІІ, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 31 жовтня 2020 року становить 26 767 гривень 97 коп. (а.с. 23). 11 вересня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали спонсорський лист в якому зазначили, що їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на їх фінансовому забезпеченні і вони зобов`язуються покривати усі витрати на її проїзд, навчання та проживання на території Республіки Польща у період з 24 вересня 2020 року по 24 вересня 2021 року (а.с. 25). ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39). На підставі ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Згідно з абз. 1 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року рекомендовано звернути увагу судів на те, що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазначені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Отже, з аналізу ч. 1 ст. 185 СК України вбачається, що додатковими витратами можуть вважатися витрати на забезпечення особливих потреб дитини, що виходять за межі звичайних, побутових. А витрати на навчання не мають ознаки надзвичайності, вони мають відноситися до звичайних витрат на утримання дітей сторін, забезпечення яких тим з батьків, з яким вони не проживають, здійснюється за рахунок аліментних зобов`язань, які виконуються належним чином. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачка просить стягнути зазначені суми за статтею 185 СК України, обґрунтовуючи це як обов`язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, проте витрати на проживання у гуртожитку та вартість навчання не відносяться до таких витрат. Приведені в апеляційній скарзі доводи, що суд першої інстанції безпідставно визнав оплатне здобуття вищої освіти за кордоном звичайними обставинами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова