Постанова 4851 № 520/17286/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 р. Справа № 520/17286/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Полях Н.А.) від 08.04.2021 року (повний текст рішення складено 08.04.2021 року) по справі № 520/17286/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Харківського приміського об`єднаного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204450001920 про відмову позивачу у перегляді відсотків розрахунку грошового утримання згідно заяви від 27.10.2020 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення та отримання щомісячного довічного грошовою утримання судді у відставці у розмірі 90 % - стаж 25 років 07 місяців 23 дні та здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 90 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та стажу 25 років 07 місяців 23 дні відповідно до довідки, починаючи з 23 серпня 2018 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В обґрунтування позову зазначив, що при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховується не загальний стаж роботи, а спеціальний стаж, визначений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що діяла на момент звернення позивача із заявою про призначення довічного грошового утримання судді. Оскільки стаж роботи на посаді судді відповідно до норм чинного законодавства України згідно із наданими документами перевищує 25 років, позивачу повинно бути призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у розмірі 90 % від грошової винагороди працюючого на відповідній посаді судді. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Харківського приміського об`єднаного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 204450001920 про відмову позивачу у перегляді відсотків розрахунку грошового утримання згідно заяви від 27 жовтня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь суму судового збору у розмірі 420,40 грн. Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що у спірних відповідна відповідач діяв на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства. Позивач письмовий відзив н апеляційну скаргу не подав. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до протокольної ухвали від 26.08.2021 року у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що рішенням Вищої Ради правосуддя України від 14.08.2018 року№ 2603/0/15-18 позивача звільнено з посади судді Харківського районного суду Харківської області у відставку, а наказом голови Харківського районного суду Харківської області від 20.08.2018 року № 05-05/88 відраховано з 22.08.2018 року із займаної посади. Щомісячне грошове утримання судді у відставці було призначенопозивачу з 23.08.2018 року відповідно до абз. 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ у розмірі 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07.07.2010 року. Згідно довідки Харківського районного суду Харківської області стаж роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, вбачається, що з 24.06.1989 року по 19.06.1991 року позивач проходив строкову військову службу; з 01.09.1992 року по 30.06.1997 року навчався в юридичному інституті (Українська державна юридична академія); з 15.05.1997 року призначений старшим слідчим-стажистом прокуратури м.Антрацита; з 23.03.1998 року по 24.09.2001 року працював старшим слідчим прокуратури м.Антрацита; з 01.10.2001 року по 22.08.2012 року обіймав посаду судді Лозівського міського суду Харківської області, а з 23.08.2012 року по 22.08.2018 року був суддею Харківського районного суду Харківської області. 27.10.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перегляд розрахунку довічного грошового утримання з 80 % на 90 % у зв`язку з наявністю відповідного стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання. Рішенням від 11.11.2020 року №204450001920 відповідач відмовив у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. В якості підстави для відмови відповідач послався на те, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці був розрахований виключно за період роботи позивача на посаді судді. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача про відмову у перегляді відсотків розрахунку грошового утримання є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку перерахувати та виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Колегія суддів частково погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до частини 1 статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (частина 2 статті 142 Закону №1402-VIII). Відповідно до ч. 3 статті 142 Закону №1402-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Розділом ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VІII визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності Законом № 1402-VIII пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). Законом України від 16.10.2019 № 193-IX Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування, який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено пункти 22, 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення, якими передбачалося, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI. Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. У інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності Законом №1402-VIII, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 5 ст. 142 Закону України №1402-VIII). Згідно абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). За правилами частини першої статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі Закон України №2453-VI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Згідно із вимогами статті 135 Закону України №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI, в редакції чинній до 28.03.2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом України №2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон України № 2862-ХІІ). Відповідно до частини першої статті 43 Закону України №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Також, на час набрання чинності Законом України № 2453-VI (30.07.2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Згідно пункту 3-1вищевказаної постанови КМУ, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Верховний Суд вже розглядав справи з таким предметом та підставами спору. Зокрема, у постановах від 19.06.2018 у справі № 243/4458/17, від 13.11.2019 у справі № 521/2593/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі № 592/5433/17, від 24.03.2020 у справі № 559/512/17, від 29.04.2020 у справі 426/12415/16-а, від 19.08.2021 у справі №369/2234/17 обставини яких є подібними, Верховний Суд дійшов висновку, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та роботи на посаді слідчого і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді, календарний період проходження строкової служби (1рік 11 місяців 25 днів); половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки4 місяця 29 днів), а також стаж роботи на посаді старшого слідчого прокуратури м.Антрацита (3 роки 6 місяців 1 день). Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зарахування до стажу роботи позивача, який дає право на відставку, стажу роботи на посаді старшого слідчого-стажиста прокуратури м.Антрацита (10 місяців 7 днів), виходячи з наступного. Відповідно до роз`яснення поняття «прокурор», яке міститься в ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII (в редакції, чинній на час роботи позивача в органах прокуратури) під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 461, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 501, частині п`ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Верховний Суд у постанові від 19.08.2021 по справі №369/2234/17 вказав, що оскільки за змістом ст. 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих. Роз`яснення поняття «прокурор» міститься у ст. 56 Закону №1789-XII, що стосується поняття "слідчий", то його необхідно трактувати за аналогією, та застосовувати положення ст. 43 Закону №2862-ХІІ в цій частині, коли йдеться про вирішення питання про можливість зарахування періоду роботи в прокуратурі до стажу, який дає право на відставку судді. Відтак, посада "стажист слідчого" не охоплюється поняттям «слідчого», враховуючи аналогію за посадою прокурора, визначення якого міститься у ст. 56 Закону №1789-XII, тому законних підстав для зарахування періоду роботи на посаді стажиста слідчого прокуратури, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, немає. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України, встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997 року. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як зазначив Європейський суд у справі YvonevanDuyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74). Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, а також стаж роботи на посаді старшого слідчого прокуратури, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Частиною 2статті 2 КАС Українивстановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На підставі викладеного, рішення відповідача від 11.11.2020 року № 204450001920 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку. В зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованими. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, колегія суддів дійшла висновку, що з метою повного захисту порушених прав позивача є необхідним саме зобов`язання відповідача зарахувати до стажу роботи, як судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби (з 24.06.1989 року по 19.06.1991 року); половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Українська державна юридична академія (з 01.09.1992 року по 30.06.1997 року), а також стаж роботи на посаді старшого слідчого прокуратури м.Антрацита (з 23.03.1998 року по 24.09.2001 року). З огляду на наведені обставини, враховуючи, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого належить також календарний період проходження строкової військової служби, половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та робота на посаді старшого слідчого прокуратури м.Антрацита загалом складає більше 24 років, у відповідності до положення чинного на час виходу позивача у відставку законодавства, останній мав право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 88% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07.07.2010 року. В зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання з моменту його призначення, а саме 23.08.2018 року. Разом з тим, в послідуючому Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013). Отже, судді, які вже перебувають у відставці з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнав неконституційним. Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII Про Конституційний Суд України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Як встановлено під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами, позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі визначеному Законом № 2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання, зокрема, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. Положеннями ст.142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Зазначена норма чітка, однозначна, зрозуміла та не вступає в колізію з іншими нормами. Верховний Суд у рішенні від 16.06.2020 року по зразковій справі №620/1116/20 (Пз/9901/5/20) дійшов висновку про наявність у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно положень Закону № 2453-VI, права (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України №1402-VIII. На підставі викладеного, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розмір суддівської винагороди за Законом № 1402-VIII; розмір відсотку за Законом № 2453-VI). При цьому, оскільки матеріали справи не містять доказів проведення пенсійним органом перерахунку позивачу щомісячного грошового довічного утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, колегія суддів вважає передчасними вимоги в частині визначення відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання після 18.02.2020 року. У випадку незгоди із проведеним відповідачем перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII, зокрема, в частині застосування відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання, позивач не позбавлений права оскаржити вказані дії та рішення у судовому порядку. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача провести з 23.08.2018 року по 18.02.2020 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи із розрахунку 88% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07.07.2010 року. В зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині нового судового рішення. В іншій частині рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 року по справі № 520/17286/2020 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3-й під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), як судді у відставці, календарний період проходження строкової військової служби (з 24.06.1989 року по 19.06.1991 року); половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Українська державна юридична академія (з 01.09.1992 року по 30.06.1997 року), а також стаж роботи на посаді старшого слідчого прокуратури м.Антрацита (з 23.03.1998 року по 24.09.2001 року). Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3-й під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 23.08.2018 року по 18.02.2020 року, виходячи із розрахунку 88% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07.07.2010 року та здійснити виплату з урахуванням фактично виплачених сум. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2021 року по справі № 520/17286/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло