Постанова 4851 № 520/11911/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2023 р. Справа № 520/11911/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 11.04.23 по справі № 520/11911/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, згідно її заяви від листопада 2020 року на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 березня 2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 березня 2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці від 17 березня 2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, без обмеження граничним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання в місячний строк з дня його отримання, подати звіт про виконання рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.12.2020 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 27 листопада 2020. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленого відповідно до ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року, з урахуванням рішення Конституційного суду від 18.02.2020 року №2-р/2020, згідно із довідкою від 17 березня 2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у відповідача відсутні підстави для проведення позивачці перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Апеляційного суду Харківської області від 17.03.2020 №01-33/226/2020, оскільки згідно з положеннями п.25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІ право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному вказаним Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №245З-VI від 07.07.2010. Наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 вищевикладені норми пункту 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). До теперішнього часу порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів не визначено. Вказує про пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом. Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку електронних листів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Вищої ради правосуддя України від 13 лютого 2018 року №455/о/15-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року №04-03/18-ос ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області. З 05 березня 2018 року позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує довічне грошове утримання судді. 27 листопада 2020 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з письмовою заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Апеляційного суду Харківської області від 17.03.2020 №01-33/226/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18 лютого 2020 року. До заяви від 27.11.2020 року позивачка додала оригінал довідки Апеляційного суду Харківської області від 17.03.2020 №01-33/226/2020. Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII та Рішення Конституційного суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020 про те, що станом на 18.02.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 223337,50 грн, у тому числі: посадовий оклад 131375,00 грн; доплата за вислугу років (70%) 91962,50 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 0,00 грн; доплата за науковий ступінь - 0,00 грн; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 0,00 грн; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - 0,00 грн. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №180599/183 від 01.12.2020 позивачці відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) норми пункту 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402, та у зв`язку з тим, що до теперішнього часу порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не визначено. При цьому, зі змісту рішення відповідача вбачається посилання останнього на обставини того, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі, визначеному Законом №1402, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу (пункт 25 розділу XII Закону №1402). Проте, до теперішнього часу порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів не визначено. Позивачка, вважаючи таке рішення відповідача неправомірним, звернулась до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення відповідача від 01.12.2020 про відмову в перерахунку позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 27.11.2020 року. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача здійснити позивачці, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленого відповідно до ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року, з урахуванням рішення Конституційного суду від 18.02.2020 року №2-р/2020, згідно із довідкою від 17.03.2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх передчасності. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII). За змістом п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII). Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.142 Закону №1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Частинами 1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, п.22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402). Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402. Положеннями п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За змістом п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 р. №6-рп/99, від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 р. №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 р. №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 р. №2-р/2020. Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402 зі змінами. У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013). Отже, судді, які вже перебувають у відставці з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнав неконституційним. Згідно з ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020, Закон № 1402-VIII не містить норм, які по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Верховний Суду постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року в справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Отже, з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII. У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62). Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність. Колегія суддів зазначає, що до винесення Конституційним Судом України рішення розмір суддівської винагороди був диференційованим в залежності від підтвердження суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідності займаній посаді (у разі підтвердження відповідності займаній посаді розмір винагороди більший, ніж до того) та саме після винесення вказаного рішення розмір суддівської винагороди суддів, які не підтверджували відповідність займаній посаді, зрівнявся з суддівською винагородою суддів, що вже підтвердили, тобто вказаний розмір фактично підвищився, що і є підставою для перерахунку довічного грошового утримання. Виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що позивач набув право на перерахунок його довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. За цим, доводи апелянта про правомірність рішення №180599/183 від 01.12.2020 року, яким відмовлено в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 27.11.2020 та довідки Апеляційного суду Харківській області від 17.03.2020 №01-33/226/2020, є помилковими. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, розглянувши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 01.12.2020 року та зобов`язання останнього здійснити позивачці, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленого відповідно до ч.3 ст.142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року, з урахуванням рішення Конституційного суду від 18.02.2020 року №2-р/2020, згідно із довідкою від 17 березня 2020 року №01-33/226/2020, виданої Апеляційним судом Харківської області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає наступне. Положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Загальні правила, закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Поняття «повинна була дізнатись», використане у ст.122 КАС України, слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Верховний Суд у постанові від 02 березня 2021 року по справі №758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Позивачка звернулась до суду з позовними вимогами про здійснення перерахунку пенсії на підставі її заяви від 27.11.2020 року, яку розглянуто рішенням відповідача 01.12.2020 року. Поряд з тим, доказів направлення позивачці вказаного рішення відповідачем суду не надано. У свою чергу, позивачка вказує на те, що не дочекавшись вчинення відповідачем дій щодо здійснення перерахунку її пенсії змушена була звернутися з даним позовом до суду. Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав вважати, що позивачкою було пропущено строк на звернення до суду із даним позовом. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 по справі № 520/11911/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк