Постанова 4821 № 711/3466/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1015/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/3466/20 Категорія: 305010400 Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_2 розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.09.2020 року, постановлене під головуванням судді Позарецької С.М. у залі Придніпровського районного суду м. Черкаси, 22.09.2020 року о 08 год. 45 хв. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - в с т а н о в и в : 18.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок протікання води з квартири АДРЕСА_2 , власником якої є відповідач ОСОБА_2 , протягом 06-07 лютого 2020 року, у його квартирі, що знаходиться на 10-му поверсі, була пошкоджена гіпсокартонова стеля ванної кімнати, що підтверджується актом від 09.02.2020 року. Позивач ОСОБА_1 вказує, що ним були понесені витрати на ремонт стелі ванної кімнати квартири АДРЕСА_3 на суму 6850 грн., що підтверджується договором від 24.02.2020 року, актом про прийняття виконаних робіт від 03.03.2020 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 11 від 03.03.2020 року. Позовна заява обґрунтовується позивачем ОСОБА_1 тим, що внаслідок пошкодження та ремонту його власності, позивач пережив негативні емоції, був змушений прикладати зусилля щодо організації та проведення ремонту, був позбавлений можливості користуватися ванною кімнатою, протягом 9 днів, що спричинило йому великі незручності та дискомфорт, тому він був змушений прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, що спричинило йому моральні страждання, які позивач оцінює у розмірі 5000 грн. У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду в сумі 6850 грн. та моральну шкоду - 5000 грн. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.09.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , код НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 , код НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 6850 грн. 00 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5000 грн. 00 коп., а всього - 11850 грн. 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 , код НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 вказує, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Скаржник ОСОБА_2 зазначає, що суд порушив норми ст. 89 ЦПК України, прийшовши до висновку, що між позивачем та відповідачем існував спір, та його не вдалося врегулювати в позасудовому порядку. Проте, в апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_2 зазначає, що насправді, жодного спору між сторонами не існувало, оскільки не було самого факту спілкування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому відсутні докази щодо існування спору між сторонами. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 звертає увага суду, що вона навіть не знала про затоплення квартири позивача ОСОБА_1 , оскільки їй ніхто про це не повідомляв, а позивач жодного разу не звертався до відповідача ОСОБА_2 з питання щодо залиття його квартири з її вини. За таких обставин, скаржник ОСОБА_2 вважає, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу того, що він намагався врегулювати спір в досудовому порядку. Апеляційна скарга мотивується скаржником також тим, що судом першої інстанції було порушено норму ч. 2 ст. 89 ЦПК України, оскільки суд прийняв рішення, спираючись на неналежний, недостовірний доказ, а саме : Акт залиття квартири, який взагалі не відповідає встановленим для цього вимогам, не підтверджує факт залиття квартири, та вину відповідача ОСОБА_2 . Скаржник ОСОБА_2 вважає, що Акт залиття квартири, поданий позивачем ОСОБА_1 , в підтвердження позовних вимог не відповідає встановленим до нього вимогам у п.п.2.3.6. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства від 17.05.2005 року №

76. Скаржник посилається, що Акт було складено за відсутності уповноважених осіб, так як відповідно до діючих Правил, факт залиття квартири та його наслідки фіксуються актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення та затверджується начальником організації підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Тому скаржник посилається, що оскільки Акт складається за обов`язкової присутності осіб, які є спеціалістами в галузі системи водопостачання та водовідведення, для встановлених причин та наслідків залиття, а таких осіб при складанні акту залиття квартири позивача не було, а тому немає жодного доказу належного підтвердження того, що залиття відбулося саме з квартири відповідача ОСОБА_2 , а не з жодної іншої, і не підтверджено те, що саме ОСОБА_2 винувата у залитті, а не інші особи (наприклад - через неякісне обслуговування труби водопостачальною компанією). В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 09 червня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 . В обґрунтування відзиву позивачем зазначається, що викладені в апеляційній скарзі доводи, повторюють доводи заяви про перегляд заочного рішення і вже були предметом ретельного розгляду Придніпровського районного суду м. Черкаси. ОСОБА_1 , спростовуючи доводи апеляційної скарги вказує, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір. Відзив мотивовано позивачем також тим, що в акті про залиття, наданому суду, відображено всі істотні обставини, як того вимагає додаток 4 до Правил - в ньому наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття. Тому позивач вважає, що наданий ним в якості доказу Акт про залиття відповідає вимогам закону. Щодо моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 вважає, що суд, розглянувши справу за наявними доказами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що власнику нерухомості, якому заподіяно майнових збитків, чим порушено звичний ритм життя, зумовлено необхідність додаткових витрат та незручностей безумовно завдано душевних страждань, а тому суд справедливо стягнув моральну шкоду на користь позивача з відповідача. У відзиві ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. 01 липня 2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. ОСОБА_2 вважає, що всі заперечення позивача на апеляційну скаргу є необґрунтованими, недоречними, деякі доводи взагалі не стосуються суті спору та обставин у справі, а тому мають бути відхилені судом апеляційної інстанції. На думку ОСОБА_2 , твердження позивача ОСОБА_1 стосовно питання неповідомлення відповідача судом першої інстанції про судовий розгляд і винесення заочного рішення при першому нез`явленні відповідача до суду не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції, є необґрунтованими, виходячи з наступного. Так, рішення суду першої інстанції може бути скасовано у суді апеляційної інстанції як через неправильне застосування норм матеріального права, так і через порушення судом норм процесуального права. Скаржник посилається, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме: ч. 4 ст. 223 ЦПК України, згідно якої лише у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Скаржник ОСОБА_2 звертає увагу, що причини залиття не було встановлено, оскільки в акті відсутня будь-яка інформація стосовно даного факту. Також ОСОБА_2 , спростовуючи доводи відзиву позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вважає, що суд апеляційної інстанції повинен застосувати правові висновки, зазначені в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року по справі № 344/11147/17, оскільки судом в даній справі було встановлено, що акт від 08 липня 2017 року не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, в ньому не зазначені конкретні причини залиття квартири та особи, які допустили таке залиття, відсутній висновок про встановлення вини особи, яка вчинила залиття та інші необхідні для такого документа реквізити, а тому обґрунтованим є висновок Верховного Суду, про те, що акт не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди. За вказаних обставин, ОСОБА_2 вважає, що твердження позивача ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу є необґрунтованими та нічим не підтвердженими. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить відхилити доводи, наведені у відзиві позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2020 року, та повністю задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2020 року. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Згідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог позивача, пославшись, що залиття квартири відбулося з вини відповідача, яка на час події була власником квартири АДРЕСА_6 , та надаючи оцінку Акту про наслідки залиття житлового приміщення, суд прийшов до висновку, що даний Акт є належним та достовірним доказом факту затоплення відповідачем квартири позивача, який наданий позивачем в якості доказу в підтвердження позовних вимог. Тому суд прийшов до висновку про стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі у розмірі 6850 гривень з відповідача на користь позивача. Задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з глибини душевних страждань, наявності негативних наслідків - негативних емоцій, пригніченого стану, які досягли рівня страждань, та необхідності прикладання додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, тому прийшов до висновку, що слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_7 , що підтверджується даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності № 48178374, на підставі договору дарування від 23.11.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Лічевецькою Л.Г., реєстр № 1100. Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу (реєстр № 747), посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Лічевецькою Л.Г. 14.02.2015 року, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 190726026 від 28.11.2019 року. Згідно даних акту про наслідки залиття житлового приміщення від 09.02.2020 року, складеного комісією у складі: голови правління ЖБК-120, заступника голови правління ЖБК-120 та власника квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 вказано, що комісією була обстежена квартира АДРЕСА_1 ( а. с.5). Із тексту вказаного акту вбачається, що власник квартири АДРЕСА_6 був запрошений, але не з`явився. Крім того вказується, що комісією була обстежена квартира АДРЕСА_3 , і встановлено, що внаслідок протікання води з квартири АДРЕСА_6 , яка знаходиться на 11 поверсі, протягом 06-07.02.2020 року у квартирі АДРЕСА_3 промокла гіпсокартонова стеля ванної кімнати, а також із стелі злізла фарба, внаслідок чого на стелі утворилися плями від протікання води розміром: діаметром - 43 см., 33 см, 15 см, 10 см, відповідно. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що позивачем ОСОБА_1 понесені витрати на ремонт стелі ванної кімнати квартири АДРЕСА_3 на суму 6850 грн., що підтверджується наданим позивачем договором від 24.02.2020 року, актом про прийняття виконаних робіт від 03.03.2020 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 11 від 03.03.2020 року. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частина перша та друга статті 23 ЦК України). Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що в разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов?язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім?я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційного суду, акт від 09.02.2020 року не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги, оскільки в ньому не зазначені конкретні причини залиття квартири та особи, які допустили таке залиття, відсутній висновок про встановлення вини особи, яка вчинила залиття та інші необхідні для такого документа реквізити, представник винної сторони чи винна особа не були присутні, а їх присутність є обов`язковою, а тому необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що наданий позивачем ОСОБА_1 акт про залиття квартири, є належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем ОСОБА_2 майнової шкоди. Інших доказів неправомірності дій відповідача ОСОБА_2 щодо залиття належної позивачу ОСОБА_1 квартири матеріали справи не містять. Клопотань про проведення судової експертизи з метою з`ясування причин залиття квартири позивач ОСОБА_1 не заявляв під час розгляду суду першої інстанції. Колегія суддів апеляційного суду констатує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України. Приймаючи до уваги вище викладене, колегію суддів апеляційного суду встановлено, що в Акті про наслідки залиття житлового приміщення не зазначено про ймовірність причини залиття, при цьому, не надано жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 перешкоджала у доступі до своєї квартири, чи в подальшому взагалі було здійснено огляд квартири відповідача ОСОБА_2 та встановлено безпосередньо причину протікання саме з квартири відповідача. В матеріалах справи відсутні докази щодо участі представника організації, яка відповідно до укладеної угоди, обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та гарячого водопостачання. Враховуючи вищевикладені обставини справи, зазначені норми права, наявні в матеріалах справи докази, та беручи до уваги Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено факт спричинення йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири саме відповідачем ОСОБА_2 , на що суд першої інстанції уваги не звернув, не надав належної правової оцінки даному факту. Суд неповно та всебічно дослідив докази та встановив обставини у справі, що призвело до порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права, що є підставою для задоволення доводів апеляційної скарги, які є обґрунтованими, тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції підлягають задоволенню апеляційним судом. За таких обставин, враховуючи той факт, що Акт від 09.02.2020 року не відповідає вимогам, викладеним у Правилах,колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції не виконав свого обов`язку, визначеного законом, повно, всебічно й об`єктивно не з`ясував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки та ухвалив рішення, яке не є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 . З огляду на вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення районного суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з викладених підстав, у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати за подачу ОСОБА_2 апеляційної скарги у розмірі 2 522,40 грн., у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, слід компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.09.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - скасувати, прийняти нову постанову. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 522,40 грн. компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко