Постанова 4824 № 755/4039/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року м. Київ справа №755/4039/19 провадження №22-ц/824/7031/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А., суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 рокуу складі судді Чех Н.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, - В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 20 179 грн в рахунок відшкодування збитків, 5 000 грн моральної шкоди та 2 000 грн витрат на підготовку звіту про оцінку відновлювального ремонту №92/18 від 07.12.2018 року. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи №37091188 від 06.02.2019 року. Вказував, що у даній квартирі зареєстровані також треті особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується даними довідок про реєстрацію місця проживання осіб № 2628965 та №2628974 від 09.02.2019 року. Зазначену квартиру на момент звернення ОСОБА_1 з позовом у приватну власність не передано, а житловий будинок, в якому вона розташована, знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва». Стверджував, що 03.07.2018 року сталось залиття квартири, в якій проживає позивач, з квартири, де мешкає відповідач ОСОБА_2 , на підтвердження чого посилається на Акт про залиття від 05.07.2018 року, складений комісією з Житлово-експлуатаційної дільниці №412. Звертав увагу суду на звіт про оцінку відновлювального ремонту №92/18 від 07.12.2018 року, згідно якого в квартирі позивача пошкоджено оздоблення: у кімнаті площею 17,7 кв.м. - шпалери на стінах; у кімнаті площею 13,9 кв.м. - шпалери на стінах; у приміщенні кухні - клейове фарбування; у приміщенні коридору - шпалери на стінах та клейове фарбування на стелі; у приміщенні ванної та вбиральні пошкоджено клейове фарбування на стелі. Відповідно до зазначеного звіту вартість відновлювального ремонту квартири №54 становить 20 179 грн. Уважав, що залиттям йому завдано моральної шкоди, оскільки дані обставини призвели до погіршення умов проживання та до морального дискомфорту. Розмір моральної шкоди оцінено позивачем у 5 000 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що залиття квартири відповідачем підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, а саме: актом про залиття від 05.07.2018 року, складеним відповідно до п.2.3.6 Додатка №4 «Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005 року; актом огляду оцінювача від 29.11.2018 року. Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно не надав оцінки вказаним доказам, що призвело до ухвалення несправедливого та протиправного рішення. Аргументи суду про недоведеність факту залиття квартири, на думку позивача, є безпідставними, а посилання суду на те, що акт огляду складений більше ніж через чотири місяці після залиття і, таким чином, не може бути належним доказом - не спростовує факту наявності пошкоджень, спричинених таким залиттям. Звертає увагу суду на те, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у скоєному, клопотання про проведення експертиз, зокрема щодо визначення причин залиття, не заявляв, інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди не надавав. Посилається на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.08.2019 року у справі №755/3458/19 та від 15.01.2020 року у справі №755/11051/19, якими встановлено факт залиття відповідачем 03 липня 2018 року квартир сусідів позивача та спричинення внаслідок залиття збитків власникам квартир. Стверджує, що судом порушено процедуру оцінки доказів щодо встановлення наявності та розміру матеріальних збитків і моральної шкоди. 22 квітня 2020 року представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подано відзив, в якому остання просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що позивачем, у порушення вимог ч.2 ст. 95 ЦПК України в якості доказів до позовної заяви додані неналежним чином засвідчені копії документів. Стверджує, що Акт про залиття, складений ЖЕД 05.07.2018 року, не відповідає формі, визначеній законодавством, та не містить необхідної інформації відповідно до Додатку 4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства№76 від 17.05.2005 року. Звертає увагу суду на те, що відповідач перебував за кордоном на момент залиття та не був присутнім під час складення Акту про залиття. Вказує на те, що у Звіті №92/18 зазначений розмір відновлювального ремонту станом на дату складання звіту 29.11.2018 року (зі спливом чотирьох місяців після настання залиття). Крім того, в указаному звіті відсутній коефіцієнт фізичного зносу, з огляду на що, вартість ремонтних робіт визначена з порушенням законодавства з оцінки майна, а саме: Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1442. Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не довів свої позовні вимоги. При цьому, зазначив, що власниками квартири, з якого відбулось залиття квартири позивача, є три особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в рівних долях), тоді як в якості відповідача залучено лише ОСОБА_2 . Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ним у квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Згідно відповіді КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_3 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23.12.1998 року. Інформація про власників квартири АДРЕСА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. З відповіді Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації вбачається, що у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Згідно Акту про залиття від 05.07.2018 року, складеного комісією ЖЕД-412, 03.07.2018 року відбувся візуальний огляд квартири АДРЕСА_1 після залиття, яке відбулось 03.07.2018 року з вище розташованої квартири №68 . Залиття відбулось 03.07.2018 року з вище розташованої квартири №68 , де вийшов з ладу вентиль подачі холодної води до пральної машини (вмонтування вентиля і підключення пральної машини мешканці виконували самостійно без втручання працівників ЖЕД). При візуальному огляді виявлено, що внаслідок залиття пошкоджено: коридор - загальна площа 16,3 м2, стіни - шпалери, стеля - клейове фарбування; кімната - загальна площа - 13,9 м2, стіни - шпалери; кімната загальна площа - 17,7 м2, стіни - шпалери; кухня - загальна площа - 8,6 м2, стеля - клейове фарбування; ванна - загальна площа - 2,6 м2, стеля - клейове фарбування; туалет - загальна площа - 1 м2, стеля - клейове фарбування. 07.12.2018 року ФОП «ОСОБА_9» складено Звіт № 92/18, відповідно до якого розмір відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_1 після залиття, яке трапилось 03.07.2018 року, станом на час складання даного звіту становить 20 179,00 грн. До Звіту приєднано Акт огляду, який складено 29.11.2018 року, де зазначено, що оцінювач підтверджує факт пошкодження оздоблення квартири та ним установлено наступні пошкодження: коридор - плями на поверхні шпалер стін близько 7,8 м2 з частковим відшаруванням від основи разом із штукатуркою, розводи на поверхні побілки стелі близько 1,2 м2; кухня - розводи на поверхні побілки стелі близько 1,5 м2; вбиральня - розводи на поверхні побілки стелі близько 0,3 м2; ванна кімната - розводи на поверхні побілки стелі близько 0,9 м2; кімната площею 13,9 м2 - плями на поверхні шпалер стін близько 7 м2 з частковим відшаруванням від основи разом із штукатуркою; кімната площею 17,7 м2 - плями на поверхні шпалер стін близько 7,5 м2 з частковим відшаруванням від основи разом з штукатуркою. За проведення дослідження сплачено 2 000 грн. За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статті 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Тлумачення частин першої та другої статті 1166 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано шкоди. Такий висновок підтверджується використання словосполучення «особа, яка завдала шкоди». Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправної поведінки та вини (Окрема думка судді Верховного Суду Крата В.І. від 06 березня 2019 року у справі №522/1781/16-ц). Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України. При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки. Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що саме з квартири відповідача відбулося залиття квартири позивача 03.07.2018 року, яке є предметом спору, причиною залиття є вихід з ладу вентилю подачі холодної води до пральної машини (вмонтування вентиля і підключення пральної машини мешканці виконували самостійно без втручання працівників ЖЕД). Дана обставина відповідачем не спростована. Факт залиття мешканцями квартири АДРЕСА_3 , яке відбулось 03.07.2018 року, декількох квартир, що розташовані нижче, встановлений також судовими рішеннями у справах №755/3458/19, №755/11051/19. Проте, у даній справі місцевий суд, установивши факт заподіяння відповідачем шкоди майну позивача внаслідок залиття, дійшов висновку, що акт про залиття від 05.07.2018 року має дані лише щодо загальної площі коридору, кімнат, кухні, ванної та туалету, а також інформацію про наявність шпалер на стінах та клейового фарбування стелі, а отже не підтверджує об`єм пошкодженого майна. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що сам по собі акт є одним із доказів, що підтверджує факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачем не спростовані, а отже у сукупності з актом огляду оцінювача та звітом про оцінку відновлювального ремонту є належним доказом факту завдання шкоди майну позивача внаслідок залиття квартири. З матеріалів справи вбачається, що факт залиття належної позивачу квартири з вини відповідача та розмір завданої шкоди підтверджено актом про залиття 05.07.2018 року, Актом огляду від 29.11.2018 року, а також Звітом №92/18 від 07.12.2018 року, відповідно до якого розмір відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_1 після залиття, яке трапилось 03.07.2018 року, станом на час складання даного звіту становить 20 179 грн. Так, ОСОБА_2 факт того, що залиття сталося з його вини не спростовано. Окрім того, як убачається з протоколу судового засідання, яке відбулось 19 вересня 2019 року, представник відповідача ОСОБА_5 зазначила, що відповідач пропонував вирішити питання мирним шляхом та відшкодувати позивачеві 5 000 грн. Таким чином, ОСОБА_2 визнано свою вину у залитті квартири позивача, проте суму відшкодування запропоновану меншу, ніж оцінено позивачем. Отже, визнаючи свою вину та не погоджуючись із сумою відшкодування, заявленою позивачем, відповідач за весь час розгляду справи, який триває з березня 2019 року, беручи активну участь у справі, не надав жодних доказів на спростування розміру спричиненої шкоди, клопотання про призначення судової експертизи відповідачем заявлено також не було. Доводи сторони відповідача щодо проведення оцінки відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу є непереконливими, оскільки у порушення вимог 81, 83 ЦПК України відповідач свого розрахунку не надав, а незгода відповідача з наданим позивачем звітом без надання свого звіту свідчить лише про намагання ОСОБА_2 ухилитися від відповідальності за спричинену з його вини шкоду. Отже, відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз не заявляв та не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція заподіювача шкоди. З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що ОСОБА_2 своєю бездіяльністю, яка полягала у виході з ладу вентиля подачі холодної води до пральної машини (вмонтування вентиля і підключення пральної машини мешканці виконували самостійно без втручання працівників ЖЕД), допустив аварійну ситуацію та не вжив достатніх заходів для своєчасного усунення пошкодження вентиля подачі холодної води, що розташований у належній йому квартирі і недопущення залиття нижче розташованої квартири, чим завдав позивачу майнової шкоди, розмір якої підтверджений звітом про оцінку відновлювального ремонту та складає 20 179 грн. Таким чином, встановивши, що позивач довів завдану йому шкоду, протиправність дій відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, колегія суддів доходить висновку, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі 20 179 грн, визначеному на підставі звіту про оцінку відновлювального ремонту №92/18 від 07.12.2018 року. Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 000 грн за проведення звіту про оцінку відновлювального ремонту, що підтверджується копією квитанції (а.с. 36). Доводи відповідача про те, що акт про залиття від 05 липня 2018 року є неналежним доказом наявності його вини у залитті належної позивачу квартири безпідставні, оскільки акт відповідає формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», та в ньому містяться такі обставини: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилось залиття; подія, що трапилась; наслідки залиття; а також причини залиття. Тобто, наданий позивачем акт за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а наведені в ньому дані відповідачем не спростовані. Обставини, за якими власниками квартири, з якої відбулось залиття квартири позивача, є три особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (в рівних долях), тоді як в якості відповідача залучено лише ОСОБА_2 , не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем було заявлено позов до одного співвласника як до солідарного боржника у порядку статті 1190 ЦК України, що не суперечить чинному законодавству. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що залиттям квартири йому було завдано моральної шкоди, оскільки після залиття він був змушений робити відновлювальний ремонт, терпів незручності, які полягали в тому, що на протязі тижня не можливо було користуватися світлом в кухні та в одній із кімнат, необхідно було усувати наслідки залиття, що призвело до морального дискомфорту, розмір якого ОСОБА_1 оцінив у 5 000 грн. Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачу завдано моральної шкоди у зв`язку із пошкодженням належного йому майна, що в свою чергу призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. При визначенні розміру моральної шкоди апеляційний суд ураховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, завданих пошкодженням її майна, а також керуючись принципами співмірності, розумності та справедливості, доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачем було доведено завдану йому шкоду, протиправність дій відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, а відповідачем, у свою чергу, не спростовано своєї вини та суми завданих збитків, оцінених позивачем, що є процесуальним обов`язком винної особи, суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду як в суді першої, так і апеляційної інстанції був звільнений від сплати судового збору відповідно до підпункту 9 пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 842 грн (768,40 грн + 768,40 грн - за подання позовної заяви + 2 305,20 грн - за подання апеляційної скарги) підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків 20 179 грн, витрати на підготовку звіту про оцінку відновлювального ремонту у сумі 2 000 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі3 842 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий В.А. Кравець Судді О.Ф. Мазурик Л.Д. Махлай