Постанова Житомирський апеляційний суд № 285/1323/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/1323/20 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В. Категорія 29 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №285/1323/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Плюйко Володимир Павлович, приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Лінкевич Броніслав Адамович, про визнання недійсним договору довічного утримання та договору купівлі-продажу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В. у м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Просила визнати недійсними: договір довічного утримання, укладений 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а також договір купівлі-продажу, укладений 22 травня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Позовну заяву обґрунтовувала тим, що з 06 листопада 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час оформлення спадщини їй стало відомо про існування договору довічного утримання, укладеного її покійним чоловіком із ОСОБА_2 . Набувач відповідно до умов договору зобов`язань за договором довічного утримання належним чином не виконувала, похоронами ОСОБА_4 не займалася, а тому вона звернулася до суду про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним. Проте, через хворобу не змогла бути присутньою в судових засіданнях і справи суд залишав без розгляду. В 2019 році їй стало відомо, що ОСОБА_2 відчужила будинок ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, укладеним 22 травня 2019 року. За умовами договору довічного утримання ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_2 частину будинку за АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати положення п.2 договору, а також поховати ОСОБА_4 у разі його смерті. Однак, ОСОБА_4 постійно хворів. При спільному житті з ОСОБА_4 їй приходилося надавати йому допомогу, придбавати ліки, викликати лікарів. Коли ОСОБА_4 помер, то похорони були здійснені за її рахунок. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги. Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що суд першої інстанції не досліджував питання наявності поважних причин для пропуску нею строку позовної давності. Також наполягає на тому, що після реєстрації шлюбу, вона доглядала за ОСОБА_4 , який постійно хворів та потребував допомоги. Вона придбавала ліки та викликала лікарів. ОСОБА_4 дав їй доручення, щоб допомога була повноцінною. Натомість ОСОБА_2 не виконувала умов договору довічного утримання. За таких обставин, порушено питання про нечинність правочину. Зазначає, що незаконність договору довічного утримання є підставою для скасування договору купівлі-продажу. Суд першої інстанції в рішенні аналізу вказаним обставинам та наданим нею доказам оцінки не надав, а тому вважає, що таке рішення не може залишатися в силі. Відповідно до частини першої ст.360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. До апеляційного суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли відзиви на апеляційну скаргу. Разом із тим, до відзивів не додано доказів надсилання копій відзивів та доданих до них документів усім учасникам справи. Так, копія відзиву ОСОБА_3 надіслана лише ОСОБА_1 , а копія відзиву ОСОБА_2 взагалі учасникам справи не надсилалася (відсутні докази), що свідчить про недодержання особами, які спрямувати до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, вимог частини четвертої ст.360 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд в силу приписів частини четвертої ст.183 ЦПК України повертає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзиви на апеляційну скаргу без розгляду. Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подавали. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що ОСОБА_2 не дотримано пункт 2 оспорюваного договору довічного утримання. Натомість позивачем надано докази, що саме вона здійснила поховання ОСОБА_4 . Разом із тим, ОСОБА_2 подано заяву про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності. Оскільки позивачу про існування договору довічного утримання було відомо з 2013 року та її попередні позови були залишені без розгляду, а з даним позовом вона звернулася до суду в 2020 році, то у задоволенні позову суд першої інстанції відмовив, застосувавши строки позовної давності у частині позовних вимог щодо визнання договору довічного утримання недійсним. Що стосується позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, у їх задоволенні суд першої інстанції також відмовив, виходячи із того, що вони є похідними вимогами від визнання недійсним договору довічного утримання. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із мотивами, викладеними судом першої інстанції у своєму рішенні з наступних міркувань. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 17 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 (відчужувачем) та ОСОБА_2 (набувачем) укладений договір довічного утримання (догляду), за умовами якого відчужувач передав, а набувач отримав у власність 1/2 частину житлового будинку з прибудовами за АДРЕСА_1 , та взамін цього зобов`язався забезпечити відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору (а.с.127-129 т.1). Договір укладений у письмовій формі та посвідчений у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйком В.П. (номер у реєстрі нотаріальних дій 2533), що передбачено частиною першою ст.745 ЦК України. Житловий будинок із прибудовами, 1/2 частина якого відчужена за вищевказаним договором довічного утримання (догляду), належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі: 1/4 житлового будинку була набута за свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 липня 2003 року 2003 року, а інша 1/4 частини житлового будинку - за договором купівлі-продажу від 16 грудня 2006 року (а.с.131-133,136-137 т.1). У розділі 2 договору довічного утримання (догляду) прописано, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися набувачем відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 100 грн. Утримання (догляд) визначається у вигляді: а) надання побутових послуг (прання постійної білизни - один раз на 10 днів, послуги перукарні - один раз на місяць, ремонт побутової, а також аудіо, відеотехніки тощо). Оцінюється сторонами у суму 45 грн. на місяць; б) забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарем рецептів на суму 30 грн. на місяць, але не може перевищувати 360 грн. на рік; в) забезпечення продуктами харчування на суму 75 грн. на місяць. Якщо в поточному місяці суми витрат на ліки будуть більшими чи меншими зазначеної у пп. «б» п.2.2 цього договору середньомісячної суми, вважається належним виконанням відповідне перерахування суми на лікувальні засоби у наступних місяцях, але не більше ніж за один рік. 06 листопада 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвами серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а.с.6-7). Матеріали справи не містять доказів, що за життя ОСОБА_4 у судовому порядку оспорював би договір довічного утримання, або намагався б його розірвати у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх обов`язків набувача. Частина третя ст.749 ЦК України передбачає, що набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розділені між ними та набувачем. Пунктом 3.2.2 договору довічного утримання передбачено, що до обов`язків набувача входить у разі смерті відчужувача поховати його. Разом із тим, зі смертю ОСОБА_4 договір довічного утримання (догляду) припинився в силу положень частини другої ст.755 ЦК України. Смерть ОСОБА_4 потягла й інший юридичний наслідок - відкриття спадщини (частина перша ст.1220 ЦК України). Так, за положеннями частини першої ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Для прийняття спадщини встановляється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша ст.1270 ЦК України). За нормою частини першої ст.1269 ЦК України, що діяла у такій редакції на час відкриття спадщини, спадкоємець, який бажав прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, мав подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У матеріалах справи міститься ксерокопія заяви ОСОБА_1 від 17 червня 2013 року до компетентних органів, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Якубовською Т.О., у якій йдеться про те, що позивач приймає всю спадщину після чоловіка - ОСОБА_4 (а.с.114 т.1). Також у заяві зазначено, що документи, що стосуються оформлення спадкових прав ОСОБА_1 , а також додаткові відомості щодо вирішення питання успадкування будуть подані при зверненні за видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом або ж за законом. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (частина перша ст.1218 ЦК України). Разом із тим, частина перша ст.748 ЦК України передбачає, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу. За приписами же частини третьої ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Отже, у пункті 4.7 договору довічного утримання (догляду) фактично повторені положення чинного законодавства на час укладення оспорюваного договору про те, що право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами у набувача ОСОБА_2 виникає з моменту державної реєстрації цього договору. Із витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів вбачається, що реєстрація договору довічного утримання здійснена 17 жовтня 2011 року (а.с.130 т.1). За таких обставин, 17 жовтня 2011 року у ОСОБА_2 виникло право власності на спірну 1/2 частину житлового будинку з прибудовами за АДРЕСА_1 , як набувача за договором довічного утримання, тобто з моменту державної реєстрації договору довічного утримання, яка вчинена реєстратором - приватним нотаріусом Плюйко В.П. за реєстраційним номером 4689482, що підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів. Виходячи з аналізу законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, та обставин даної справи, які доведені належними чи допустимими доказами, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до складу спадщини, що залишилася після його смерті, 1/2 частина житлового будинку з прибудовами за АДРЕСА_1 , не увійшла, оскільки на момент своєї смерті спадкодавець ОСОБА_4 вже не був власником спірного нерухомого майна. Право власності на нього заздалегідь раніше (17 жовтня 2011 року) перейшло до набувача за договором довічного утримання - ОСОБА_2 та зі смертю відчужувача договір довічного утримання (догляду) припинився, як описано вище. ОСОБА_2 до смерті ОСОБА_4 не мала права продати спірне нерухоме майно, але після його смерті, пройшовши державну реєстрацію, могла ним розпорядитися, оскільки права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. 22 травня 2019 року за договором купівлі-продажу частки житлового будинку ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 1/2 ідеальну частку житлового будинку за АДРЕСА_1 . Виходячи із вищенаведеного, позивач, як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 , не успадкувала спірного нерухомого майна, що є предметом договорів, які ОСОБА_1 намагається оспорювати в судовому порядку шляхом визнання їх недійсними, оскільки 1/2 частина житлового будинку з прибудовами за АДРЕСА_1 , до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 не увійшла, а тому цивільні права позивача, з підстав, зазначених у позові, не порушені. Також спірне майно вибуло з власності ОСОБА_4 до укладення шлюбу з позивачем і не було набуте ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за час їх шлюбу з 06 листопада 2012 року по 20 грудня 2012 як подружжям. Із інших підстави позов не заявлено. Відповідно до частини першої ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із огляду на вищевикладене, у задоволенні позову, тобто у задоволенні всіх вимог належить відмовити по суті, тобто за недоведеністю, з підстав, зазначених вище, а не за спливом строку позовної давності, як помилково вважав суд першої інстанції щодо вимоги про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним. Відповідно до положень ст.376 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, із урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2020 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 31 серпня 2021 року.