Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16212/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16212/20 Суддя першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Бєлової Л.В., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про: - визнання протиправним рішення ГУ ПФ в м. Києві від 27.04.2020 року №2600-0308-8/51075 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 04.03.2020 року №1878; - зобов`язати ГУ ПФ в м. Києві здійснити ОСОБА_1 , як судді Верховного Суду України у відставці, перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Верховного Суду України №62/0/21-20 від 03.03.2020 року з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зміна розміру окладу судді є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді з дня, наступного за днем прийняття Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020, то у Позивача виникло право на перерахунок такого утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки відповідно до норм ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді після 18.02.2020 року не змінювався, у ГУ ПФ в м. Києві були відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії Позивача. Крім того, зазначає, що Позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з цим позовом. Також Відповідач вважає, що судом безпідставно було відшкодовано Позивачу понесені ним судові витрати на сплату судового збору за рахунок асигнувань ГУ ПФ в м. Києві. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2021 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховної Ради України від 30.11.2006 року №406-V ОСОБА_1 звільнено з посаді судді Верховного Суду України у зв`язку із поданням ним заяви про відставку (а.с. 12-13). Наказом Голови Верховного Суду України від 12.12.2006 року №1001к виключено ОСОБА_1 зі складу суддів Верховного Суду України з 15.12.2006 року та призначено виплачувати ОСОБА_1 звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків його заробітної плати з 16.12.2006 року (а.с. 14). ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. 04.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в м. Києві із заявою про перерахунок грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №62/0/21-20 від 03.03.2020 року, виданої Верховним Судом України. (а.с. 8). Листом від 27.04.2020 року № 2600-0308-8/51075 ГУ ПФ в м. Києві повідомило Позивача про відмову в проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з тих підстав того, що розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, після 18.02.2020 року не змінювався (а.с. 16). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 125 Конституції України, ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) та його Прикінцевих і перехідних положень, ряду рішень Конституційного Суду України, а також рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на виникнення правових підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон. Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Приписи ч. 1 ст. 142 Закону визначають, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. За правилами ч. ч. 4-5 ст. 142 Закону у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону у редакції, яка була чинною на момент видачі довідки від 03.03.2020 року №62/0/21-20, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону). Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п. 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону). При цьому, пунктом 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону зі змінами. У вказаному рішенні підкреслено, що судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом. Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. Згідно ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, на переконання колегії суддів, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Указані висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у рішенні від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20, щодо якої справа №640/16212/20 є типовою. Щодо доводів Апелянта про пропуск строку на звернення Позивачем до адміністративного суду з цим позовом, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки ОСОБА_1 подав позов у межах шестимісячного строку, встановленого ст. 122 КАС України, а саме - 14.07.2020 року, тобто менш ніж через три місяці після ознайомлення з листом ГУ ПФ в м. Києві від 27.04.2020 року №2600-0308-8/21075. Посилання Апелянта на відсутність підстав для стягнення з нього судом першої інстанції судових витрат колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що суперечать ч. 1 ст. 139 КАС України, якою прямо передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова О.В. Карпушова Повний текст постанови складено «31» серпня 2021 року.