Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9547/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5947/21 Номер справи місцевого суду: 522/9547/13-ц Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.08.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», відповідач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 рокуу складі судді Домусчі Л.В., в с т а н о в и в: У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк (далі ПАТ АБ) «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №345/П від 23.02.2007 у розмірі 862 885,74 доларів США та 51 249 235,08 гривень, з яких: 862 885,74 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками, 30 357 433,08 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 20 891 801,99 гривень - пеня за несвоєчасну виплату процентів ( за період з 26.08.2011 по 21.04.2016); а також просив стягнути з поручителя ФОП ОСОБА_2 на корись банку заборгованість за Кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 у розмірі 1291515,91 доларів США та 3622 668,42 гривень, з яких 1090000,00 доларів США - заборгованість по простроченому кредиту, 201515,91 доларів США - заборгованість за простроченими відсотками, 3188727,42 гривні - пеню за несвоєчасне погашення кредиту, 433940,93 гривень - пеню за несвоєчасну сплату процентів; стягнути з ОСОБА_1 на користь банку штраф у розмірі 494 350 гривень за невиконання умов договору іпотеки від 23.02.2007; стягнути солідарно з відповідачів штраф у розмірі 116 650 гривень за невиконання умов договору іпотеки від 27.06.2008; стягнути понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 23.02.2007 між ВАТ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №345/П, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у сумі 1 500 000 доларів США., на строк з 23.02.2007 по 01.01.2009 зі сплатою процентів за користуванням кредитом у розмірі 16% річних. 27.06.2008 було внесено зміни до кредитного договору. У забезпечення виконання зобов`язань між банком та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 23.02.2007, а 27.06.2008 було внесено зміни до договору поруки. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки, комісію та інші передбачені договором платежі у встановлені договором строки. Позичальник від належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором ухиляється, а тому з нього та поручителя підлягають стягненню передбачені договором платежі. Відповідачі участі у розгляді справи не приймали, свого відношення до позову не викладали. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.10.2016 позов задоволено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.05.2017 заочне рішення Приморського районного суду від 12.10.2016 скасовано. Ухвалою суду від 04.07.2017 у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача ФОП ОСОБА_2 здійснено заміну на фізичну особу ОСОБА_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року позов задоволено частково, а саме стягнено з ОСОБА_1 штраф у розмірі 494 350 гривень за невиконання умов договору іпотеки від 23.02.2007 із змінами та доповненнями згідно договору іпотеки від 27.06.2008; стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 штраф за невиконання умов договору іпотеки від 27.06.2008, з кожного по 58 326 гривень; стягнено з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1720 гривень 50 копійок; стягнено з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1720 гривень 50 копійок. Не погодившись частково з зазначеним рішенням суду, ПАТ АБ «Укргазбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його частково, а саме в частині відмови: у стягненні солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №345/П від 23.02.2007 у розмірі 862 885,74 доларів США та 51 249 235,08 гривень, з яких: 862 885,74 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками, 30 357 433,08 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 20 891 801,99 гривень - пеня за несвоєчасну виплату процентів; а також в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на корись банку заборгованості за кредитним договором №345/П від 23.02.2007 у розмірі 1 291 515,91 доларів США та 3 622 668,42 гривень, з яких: 1090000,00 доларів США - заборгованість по простроченому кредиту, 201515,91 доларів США - заборгованість за простроченими відсотками, 3188727,42 гривні - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 433940,93 гривень - пеня за несвоєчасну сплату процентів та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позов задовольнити повністю, в іншій частині - рішення залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що повна відмова у нарахуванні процентів та пені за кредитним договором з підстави викладеної судом 1-ої інстанції суперечить правовим позиціям, викладеним Верховним Судом України та Верховним Судом у справах №6-1252цс16, №6-1206цс15, №308/9541/15-ц, №6-1412цс16, №5015/4826/12, які зводяться до того, що кредитор має право на нарахування та стягнення процентів та пені за кредитом і після закінчення строку кредитного договору, а також після винесення рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитом, якщо останнє не виконано боржником. Не відповідають, на думку апелянта, чинному законодавству висновок суду про право банку на стягнення заборгованості виключно в національній валюті України, з огляду на наявність в останнього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, інформація про що міститься у вільному доступі на офіційному веб-сайті НБУ. Сторонами у п.5.2 договору поруки прямо встановлений трьохрічний строк поруки, передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України, але суд помилково застосував шестимісячний строк поруки, який має застосовуватися виключно в разі не встановлення іншого строку в договорі поруки. Судом не взято до уваги висновок експертного дослідження №98-03/18 від 16.03.2018, питання для якого повністю ідентичні тим, що були поставлені судом в ухвалі від 04.07.2017. Документально підтверджується оплата ОСОБА_1 протягом періоду з 26.08.2011 по 21.04.2016 відсотків за договором про надання кредиту у сумі 53000,00 дол. США. Суду були надані додаткові документи щодо правильності нарахування відповідного розміру процентів та пені, які до увагисудом взяті не були. 17.01.2019 апелянт надав суду додаткові пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу та просив його позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. В оскарженій частині, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 02.01.2010 року між сторонами (банком та позичальником) договірні правовідносини вже не існують, а тому умови кредитного договору з приводу нарахування пені та відсотків вже не діють і підстави для їх стягнення відсутні; що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні; що порука ОСОБА_2 припинилася, оскільки банк мав право пред`явити вимоги до поручителя з 02.01.2009 по 02.07.2009. Проте повністю погодитися з викладенням мотивувальної частини рішення суду в межах оскарження не можна, виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно з кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 (із змінами та доповненнями від 27.06.2008) ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі за програмою кредитування суб`єктів малого підприємництва та учасників малого бізнесу «розвиток бізнесу» у сумі 1500000,00 дол. США, на строк користування з 23.02.2007 по 22.02.2008, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, щомісячно, за процентною ставкою 16 % річних, а у разі прострочення повернення кредиту 17 річних від простроченої суми; строк дії договору - до 01.01.2009 (пункти 1, 3.3.1.,3.3.2.,3.2.8.,6.4.) 27.06.2008 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 345/П від 23.02.2007, яким внесено зміни та доповнено окремі пункти вказаного кредитного договору, зокрема збільшено строк кредитування до 01.01.2009, доповнено перелік нерухомого майна, прийнятого в іпотеку в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. Сторонами договору визначено інший строк дії договору, а саме: до 01 січня 2010 року. (п.1,3.3.1,6.4.) У пункті 5.3. кредитного договору сторони договору обумовили, що за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості. За пунктом 5.8. договору сторони домовились, що строк позовної давності за договором встановлюється в три роки, в тому числі стосовно вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов цього договору. Одночасно з кредитним договором між ВАТ АБ «Укргазбанк» (в наступному ПАТ АБ «Укргазбанк») і фізичною особою підприємцем (далі ФОП) ОСОБА_2 було укладено договір поруки, доповнений та змінений 27 червня 2008 року. Згідно умов зміненого договору поруки від 23.02.2007 ФОП ОСОБА_2 зобов`язалася нести солідарну і повну відповідальність за позичальника ( ОСОБА_1 ) перед кредитором за невиконання ним умов кредитного договору № 345/П від 23.02.2007, за яким строк кредитування складає з 23 лютого 2007 року по 01 січня 2009 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.11.2012, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 у загальному розмірі 1291515,91 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на день постановлення рішення становило 10318824,67 грн. (з яких: заборгованість за кредитом 1090000,00 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом 201515,91 дол. США). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судові витрати. Відмовлено в задоволені позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. У задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2013 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2012 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20.11.2012 в частині відмови в стягненні пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом та звернення стягнення на передане в іпотеку майно скасовані, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2015 (справа № 2-3547/11) позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за пенею за кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 (із змінами та доповненнями від 27.06.2008) у загальному розмірі 3 622 66835 грн. (з яких пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3188727,42 грн. та пеня за несвоєчасну сплату процентів 433940,93 грн. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 (із змінами та доповненнями від 27.06.2008) у загальному розмірі 1 291 515,91 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 02.02.2012 становить 10 318 824,67 грн., та 3 622 668,35грн. яких - заборгованість за кредитом 1090000,00 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом 201515,91 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 3188727,42 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів 433940,93 грн. - звернуто стягнення на предмети іпотеки. Відмовляючи у позові за період з 26.08.2011 по 21.04.2016, суд першої інстанції помилково зазначив, що банк має право на нарахування процентів відповідно до ст. 536 ЦК і в національній валюті України. В частині позову про стягнення заборгованості за період з 26.08.2011 по 21.04.2016 належало виходити з такого. Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Згідно з ч. 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Строк кредитування позичальника ОСОБА_1 скінчився 01 січня 2009 року, а строк дії договору 01 січня 2010 року. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За приписами статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За своєю правовою природою акцесорним (додатковим) характером володіє і неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання. При цьому згідно з умовами кредитного договору на випадок порушення позичальником строків повернення кредиту сторони погодили сплату збільшеної процентної ставки у розмірі 17 % річних, а також сплачу пені та інших платежів, відшкодування збитків відповідно до порядку та строків, зазначених у кредитному договорі. За таких же обставин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18). Свого права на стягнення платежів на підставі частини другої статті 625 ЦК України ПАТ «АБ «Укргазбанк» не реалізував, оскільки з такими вимогами до позичальника банк не звертався. А щодо поручителя, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, Велика Палата Верховного Суду, також зазначила, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Такі умови у договорі поруки від 23.02.2007 року (із змінами та доповненнями від 27.06.2008 року) відсутні. Саме виходячи з вищенаведених підстав позов ПАТ «АБ «Укргазбанк» до позичальника та поручителя про стягнення з них відсотків та неустойки за кредитним договором, за період з 26.08.2011 по 21.04.2016, тобто за період після закінчення строку договору і ухвалення рішення про стягнення заборгованості, задоволенню не підлягає. Доводи позивача в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях з посиланням на умови кредитного договору та на застарілі правові позиції Верховного Суду України, Верховного Суду, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду, про те, що начебто умовами договору передбачено стягнення процентів та неустойки після закінчення строку договору та ухвалення рішення, спростовуються вищенаведеними приписами ст. ст. 1050,625 ЦК України, постановами Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та численними постановами Верховного Суду у справах за позовами ПАТ АБ «Укргазбанк». Так, в аналогічній справі № 404/1879/16-ц у постанові від 12 серпня 2020 року Верховний Суд зазначав, що «вимога позивача про стягнення з відповідачів процентів, нарахованих після ухвалення … судового рішення та нарахованої на вказані проценти пені, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. У даному випадку положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Посилання у касаційній скарзі на положення пунктів … кредитного договору є безпідставними, оскільки умовами кредитного договору, в тому числі вказаними пунктами, не обумовлена умова нарахування і сплати процентів, передбачених договором за користування кредитом після закінчення строку кредитування.» З таких же підстав виходив Верховний Суд у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» у постанові від 06 травня 2020 року (у справі № 756/10932/16). Відмовляючи у позові до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 у розмірі 1291515,91 доларів США та 3622 668,42 гривень, суд першої інстанції, виходив з того, що ПАТ АБ «Укргазбанк» протягом 02.01.2009 по 02.07.2009 мав право пред`явити вимоги до поручителів; що повідомлення про порушення позичальником основного зобов`язання банк направив поручителю лише 01 червня 2011 року, а з відповідним позовом до позичальника та поручителя звернувся до суду лише 26.08.2010 (справа № 2-3547/11), а за даним позовом 16.04.2013, тобто після припинення поруки. Проте поза увагою суду залишилося наступне. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Таким чином, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором. Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № № 2-2696/11, постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 689/868/15-ц. За п.5.1. договору поруки, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та кредитором вказаний договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами і діє до припинення зобов`язання позичальника. Виходячи з правил ч.4 ст. 554 ЦК України суд першої інстанції помилково вважав, що згідно з п.5.1. договору поруки строк поруки не встановлений, і складає лише 6 місяців. Вбачається, що згідно з п.5.2. договору поруки від 23.02.2007 року порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3-х років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Таким чином, строк поруки за договором є встановленим і він складає три роки. Разом з тим, за змістом п.1.1. зміненого договору поруки та п.3.3.1. зміненого кредитного договору строк виконання зобов`язання позичальника настав 01 січня 2009 року. А відтак, останнім днем строку пред`явлення вимоги до поручителя є 02 січня 2012 року. Позов до ФОП ОСОБА_2 вперше пред`явлено кредитором у квітні 2013 року, тобто після припинення поруки. Пунктом 2.1.,2.2 договору поруки сторони передбачили, що у випадку невиконання позичальником зобов`язань по кредитному договору кредитор звертається з письмовою вимогою до позичальника та поручителя, і останній зобов`язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника. Номери рахунків зазначаються в письмовій вимозі кредитора. Наявне у справі повідомлення про порушення позичальником основного зобов`язання з роз`ясненням можливості звернення стягнення на іпотечне та інше майно поручителя (без вимоги та зазначення рахунків), яке було спрямоване кредитором поручителю 01 червня 2011 року, не відповідає змісту пунктів 2.1., 2.2. договору поруки та приписам ст.559 ЦК України, а тому письмовою вимогою до поручителя вважатися не може. У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 689/868/15-ц Верховний Суд зазначав, що «… закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя». З огляду на те, що договір поруки ПАТ АБ «Украгазбанк» 23.02.2007 уклав з ФОП ОСОБА_2 , яка до 2014 року здійснювала підприємницьку діяльність, то подання ним 26.08.2010 позову до неї як до фізичної особи, у справі № 2-3547/11, в якій у позові до ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю вимог, плинність строку поруки не змінила. Крім того, предметом вимог до неї не були вимоги щодо відповідальності за договором поруки. Доводи представника позивача про те, що позов до ФОП ОСОБА_2 подано в межах чинності поруки не відповідає вищенаведеним фактам та обставинам справи. За таких обставин, у позові до ОСОБА_2 (як правонаступника ФОП ОСОБА_3 ) про стягнення на користь банку заборгованості за кредитним договором № 345/П від 23.02.2007 у розмірі 1291515,91 доларів США та 3622 668,42 гривень, належить відмовити у зв`язку з припинення поруки, з вищенаведених підстав. У решті рішення суду першої інстанції не оскаржується. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Решта доводів апелянта правового значення для правильного вирішення спору не мають. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктом 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України для суду апеляційної інстанції підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За вищенаведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість задоволення позову ПАТ АБ «Укргазбанк» в оскарженій частині, проте належало виходити з інших вищенаведених підстав, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржену частину рішення змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року змінити в частині відмови у задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредиту, процентів, неустойки, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті в оскаржуваній частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 01.09.2021. Головуючий: Судді: