Ухвала КАС ВС № 600/1636/20-а

УХВАЛА 31 серпня 2021 року м. Київ справа № 600/1636/20-а адміністративне провадження № К/9901/31151/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В., перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №600/1636/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, в якому просив: -визнати протиправними дії ТУ ДСА в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 вересня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування у розмірі 10 мінімальних заробітних плат у сумі 47320,00 грн, визначеного статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; - зобов`язати ТУ ДСА в Чернівецькій області провести нарахування та виплату позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 вересня 2020 року включно на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу більше 30 років у розмірі 70 відсотків посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання адміністративної посади голови суду у розмірі 10 відсотків посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 вересня 2020 року включно; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; - зобов`язати ТУ ДСА в Чернівецькій області - суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування у розмірі 10 мінімальних заробітних плат у сумі 47320,00 грн, визначеного статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Допущено до негайного виконання рішення суду в межах нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області подано касаційну скаргу. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що скаржником судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржується на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи при цьому про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування норм права, які встановлювали обмеження максимального розміру суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зокрема, статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Водночас, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин). Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №600/1636/20-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяО.В. Калашнікова