Постанова 4857 № 260/51/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/51/21 пров. № А/857/12385/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р., з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., представника позивача Сочка В.І., представника відповідача Андращук Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 260/51/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Іванчулинець Д.В. в м. Ужгороді Закарпатської області 21.05.2021 року, згідно з журналом судового засідання 11:09 год., повне судове рішення складено 01.06.2021), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в кому просить: 1) визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 01.07.2020 року № 1703/7 (далі також - спірний наказ); 2) зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 03.04.2020 року зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06.04.2020 року за № С-10048 та прийняти рішення яким зазначену скаргу задовольнити в повному обсязі. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила позивач, яка покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його прийнято з порушенням строку, процедури встановленої відповідними актами законодавства та без урахування всіх особливостей, що мають значення для розгляду скарги. Зокрема, звертає увагу на відсутність спору щодо нерухомого майна, відносно якого були вчинені оскаржені до відповідача дії нотаріуса. Відповідач надіслав апеляційному суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Також, відповідачем надіслано заяву про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, обґрунтовану тим, що Міністерство юстиції України є органом із складною організаційною структурою з територіальними органами, а отримання поштової кореспонденції являє собою складний механізм складний механізм проходження документів, яким передбачено реєстрацію вихідного документа та подальшу передачу такого документа до профільного структурного підрозділу та міжрегіонального управління юстиції, як територіального органу, який здійснює представництво інтересів у судах. Так, особі, яка діє від імені та в інтересах відповідача та супроводжує дану справу, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження по даній справі передано до роботи 04.08.2021, що впливає на строки опрацьовування процесуальних документів. Аналізуючи вищевказану заяву, колегія суддів вважає за необхідне поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що копія ухвали про відкриття апеляційного провадження отримана відповідачем 04.08.2021. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу надано триденний строк для надіслання відзиву на апеляційну скаргу з моменту вручення копії даної ухвали. Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно із частиною 6 вищевказаної статті якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Частиною 9 статті 120 КАС України встановлено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Оскільки, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження відповідачем отримано 04.08.2021 (середа), останній день на подання відзиву на апеляційну скаргу припадає на 07.08.2021 (субота), а згідно з поштовим конвертом такий відзив подано 09.08.2021 (понеділок), відповідно строк відповідачем для надіслання відзиву на апеляційну скаргу не пропущено. В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача проти її задоволення заперечувала. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2005 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2005 року набув її чоловік ОСОБА_2 (далі - також ОСОБА_2 ), з яким позич перебувала у шлюбі з 03.09.1994 року. 13.07.2005 року з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 13.07.2005 року № 297/07-2005 зазначену квартиру передано в іпотеку ВАТ КБ «Надра» на підставі договору іпотеки від 13.07.2005 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а квартиру за вищевказаною адресою позивач прийняла як спадщину. 03.04.2020 року представником ОСОБА_1 до Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України було надіслано скаргу на дії приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Мирончук Оксани Василівни (далі також - приватний нотаріус Мирончук О.В.), яка обґрунтована наступним. 16 березня 2020 року невідомі особи явилися до позивача у вищевказану квартиру і заявили, що в них є законні підстави для вселення, оскільки ними підписано договір оренди квартири з її новим власником ОСОБА_3 (далі - також ОСОБА_3 ). Після цих подій позивачу з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.03.2020 року, щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 стало відомо, що 07 лютого 2020 року приватний нотаріус Мирончук О.В. зареєструвала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , номер запису про право власності 35457602. Вважаючи зазначену реєстрація права власності за ОСОБА_3 незаконною, оскільки була проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявник просила відповідача скасувати спірне рішення про державну реєстрацію права. Скаргу було зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 06.04.2020 року за № С-10048. 21 травня 2020 року відбулося засідання Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на якому було розглянуто скаргу ОСОБА_1 та рекомендовано відмовити у її задоволенні, у зв`язку з тим, що розгляд питань порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки щодо нерухомого майна наявний судовий спір. На підставі даного висновку Наказом Міністерства юстиції України № 1703/7 від 01.07.2020 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що розгляд питань порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки щодо нерухомого майна наявний судовий спір. Позивач вважає, що спірний наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки його прийнято з порушенням строку, процедури встановленої відповідними актами законодавства та без урахування всіх особливостей, що мають значення для розгляду скарги. Приймаючи оскаржуване рішення у справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що Наказ Міністерства юстиції України № 1703/7 від 01.07.2020 року є правомірним, законним та скасуванню не підлягає. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128). При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України. Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом. До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком № 1128. Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» та «д» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. Положеннями частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв' язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства. Так, пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги. Згідно з пунктом 8 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті Комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню. Під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (пункт 9 Порядку № 1128). Відповідно до пункту 12 Порядку №1128 за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. Як встановлено з матеріалів справи за результатом розгляду скарги, Комісія дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні скарги позивача, оскільки розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки щодо об`єкта нерухомого майна наявний судовий спір. Колегія суддів вважає, що такий висновок відповідача не випливає з досліджених обставин справи. Вказана справа не є судовим спором щодо нерухомого майна, оскільки предметом оскарження у справі № 308/3200/20 є визнання недійсним договору про внесення змін до договору іпотеки, а тому задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору про внесення змін № 1 від 31.07.2013 року в межах судової справи № 308/3200/20 не призведе до відновлення її прав, як власника нерухомого майна. Для повернення власного майна Апелянту потрібно буде здійснити ще ряд дій, зокрема звертатись до суду із позовом про витребування майна чи позовом про визнання права власності. Також слід зазначити, що саме по собі визнання недійсним Договору про внесення змін № 1 від 31.07.2013 року не є підставою, ні для здійснення державної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_1 , ні для скасування попередньої реєстрації права власності, а відтак спір стосовно нерухомого майна відсутній. Крім того, підставами вказаного позову є відсутність згоди Апелянта на внесення змін до договору іпотеки, що позбавило співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на внесення змін до договору. Таким чином, наявності судового спору щодо нерухомого майна, яким є квартира, про яке зазначається у висновку Комісії та яке стало підставою для винесення оскаржуваного рішення відповідача, під час розгляду справи не підтверджено. Обмежившись формально посиланням на наявність неіснуючого судового спору щодо нерухомого майна, відповідач фактично не розглянув скаргу позивача по суті, не перевірив наявності у діях приватного нотаріуса порушень законодавства, про які зазначала ОСОБА_1 у скарзі. Щодо твердження позивача про пропуск строку розгляду скарги, колегія суддів зазначає наступне. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач стверджує, що в порушення визначеного Законом строку, скаргу, зареєстровану в Мін`юсті 06.04.2020 року, розглянуто 21.05.2020 року, а прийнято рішення 01.07.2020 року, тобто на 56 календарний день після реєстрації скарги. Проте, згідно частини 3 статті 37 Закону загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів. Отже, скарга була розглянута з порушенням 45 денного терміну. Відповідач у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу покликається на лист Міністерства юстиції України від 14.04.2020 року № 17452/С-10048/19.1.1, копія якого наявна в матеріалах справи, в якому зазначається, що скаржника та його представника було повідомлено про продовження терміну розгляду його скарги на підставі пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», яким рекомендовано центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості - також роботи в режимі реального часу через Інтернет. Однак, як вірно зазначив позивач, Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» не містить положень щодо особливостей перебігу строків розгляду звернень громадян та скарг у сфері державної реєстрації. Таким чином, скарга підлягала розгляду та вирішенню у 45 денний термін. Однак, із матеріалів справи, зокрема із оскаржуваного Наказу Міністерства юстиції України № 1703/7 від 01.07.2020 року, вбачається, що скарга була вирішена на 56 календарний день після її реєстрації у Мін`юсті, докази протилежного у справі відсутні. З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу Міністерства юстиції України № 1703/7 від 01.07.2020 року та зобов`язання Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 03.04.2020 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06.04.2020 року за № С-10048, підлягають задоволенню. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення яким зазначену скаргу задовольнити в повному обсязі, апеляційний суд зазначає наступне. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства. Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсґор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. У рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку, «...надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Повноваження Міністерства юстиції України щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційними. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок належним чином та відповідно до норм чинного законодавства розглянути скаргу позивача., а тому у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення яким зазначену скаргу задовольнити в повному обсязі слід відмовити. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій позивачем було сплачено 840,80 грн. судового збору за подання позову (т. 1, а.с. 9) та 1261, 20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (т. 2 а.с. 18). Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильне застосування матеріального права має місце у разі застосування неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене тлумачення. Суд першої інстанції у справі, що розглядається, не дав належної оцінки встановленим обставинам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Керуючись статтями 241, 242, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 260/51/21 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 1703/7 від 01.07.2020 року. Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 03.04.2020 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 06.04.2020 року за № С-10048, з врахуванням висновків апеляційного суду, викладених в мотивувальній частині постанови. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 30.08.2021