Постанова 4870 № 914/1025/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" серпня 2021 р. Справа №914/1025/20 М.Львів Західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого - судді Матущака О.І. суддів: Бойко С.М. Бонк Т.Б. Без виклику сторін. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайзервальд", м. Львів на рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2021 (суддя Матвіїв Р.І., повне рішення - 26.02.2021) у справі № 914/1025/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайрос-Транс", м. Львів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайзервальд", м. Львів про стягнення 24 200, 37 грн ВСТАНОВИВ: Суть спору. До Господарського суду Львівської області звернулося ТОВ «Кайрос-Транс» з позовом до ТОВ «Кайзервальд» про стягнення 24 200,37 грн, з яких: 22 220, 00 грн заборгованість за фактично надані послуги, 424,97 грн - пеня та 1 555, 40 грн - проценти за користування грошовими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання по договору про надання транспортно-експедиційних послуг в частині оплати наданих послуг по доставці вантажоодержувачу товару. Рішенням суду від 03.02.2021 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Кайзервальд" на користь ТОВ "Кайрос-Транс" 22 220, 00 грн основного боргу, 424,97 грн. пені та 1 966,84 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні вимоги про стягнення 1 555,40 грн процентів відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати заборгованості за надані послуги у розмірі 22 220, 00 грн. У зв`язку із зазначеним та в силу п.2 договору-заявки, правомірним є нарахування пені у сумі 424,97 грн. Щодо відмови у стягненні 1 555, 40 грн процентів, суд зазначив, що з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання боржник не користується грошовим коштами правомірно. Відтак позивач має право нараховувати проценти по ст. 625 Цивільного кодексу України (ЦК України), а тому немає підстав застосовувати стягнення процентів відповідно до ст. 536 ЦК України, як того просив позивач. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи. Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду в частині задоволення позовних вимог, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити частково з урахуванням вимог та претензій скаржника. Так, враховуючи порушення договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.02.2020 №КТ20-00098 на суму, еквівалентну 300 дол. США відповідно до курсу НБУ станом на момент пред`явлення претензії 27.03.2020 - 8441,40 грн, просить в цій частині відмовити. Вважає необґрунтованим нарахування пені у розмірі 424,97 грн, оскільки мав місце спір та пред`явлення претензій позивачу, а не ухилення відповідачем від сплати коштів. Покликається на те, що з повідомлення митної служби про перетин кордону 02.03.2020 року о 18.45, тобто в зазначений договором день доставки вантажу відповідно до договору-заявки, транспорт ТОВ «Кайрос-Транс» з вантажем ТОВ «Кайзервальд» лише виїхав з України, що є вже порушенням договірних відносин з боку позивача. Розвантаження у свою чергу відбулось 05.03.2020 згідно з актом приймання-передачі наданих послуг позивачем, відтак має місце прострочення доставки вантажу на 3 календарні дні, оскільки відповідно до погодженої сторонами дати відвантаження мало б відбутись 02.03.2020. Враховуючи таке неналежне виконання зобов`язань позивачем, ТОВ «Кайзервальд» наполягали на коригуванні суми, виставленої до оплати, на розмір штрафної санкції, передбаченої договором-заявкою, як порушення з боку виконавця (перевізника) за несвоєчасне виконання послуги перевезення. Окрім цього зазначає, що акт надання послуг було отримано 25.03.2020. Покликається на відсутність опису вкладення в матеріалах справи, з якого вбачалося б отримання відповідачем вказаного акту саме 19.03.2020. Відзиву на апеляційну скаргу, а також інших додаткових заяв чи клопотань, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було. Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на зазначене, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 справу №914/1025/20 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Фактичні обставини справи. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 26.02.2020 ТОВ «Кайрос-Транс», як експедитор, та ТОВ «Кайзервальд», як замовник, підписали договір - заявку № КТ20-00098 про надання транспортно-експедиційних послуг по маршруту Львів 334 42 Chlumcany, Чехія, з наступними умовами: Ч автомобіль: марка Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , Ч найменування вантажу - піддони, вага 20 т / 100 куб. м., Ч дата та час завантаження - 27.02.2020, 08:00, Ч адреса завантаження: м. Львів, вул. Городницька, Ч адреса замитнення: Малехів, Ч погранрперехід: Краківець, Ч адреса розвантаження: 334 42 Chlumcany, Чехія, Ч дата та час розвантаження: 02.03.2020, Ч вартість перевезення та форма оплати: 800 євро по курсу НБУ на день розвантаження, Ч додаткові умови: 10 банківських днів після розвантаження. Як вбачається з CMR А194588, 27.02.2020 у м. Львові завантажено товар піддони дерев`яні, вагою 15 000,00 кг., 594 штуки. Згідно з даними CMR відправником є ТОВ «Кайзервальд», перевізником ФОП Патрай Тарас Степанович, одержувачем - LASSELSBERGER, місце розвантаження U Keramicky 448, 33442 Chlumcany , Czech Republic. Перевезення здійснюється автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (п. 17). Дана CMR містить штампи і підписи відправника (п. 22), отримувача (п. 24) і штамп перевізника (п. 23). Водночас не містить дати одержання товару (п. 24). 05.03.2020 ТОВ «Кайрос-Транс» підписано акт надання послуг № КТ20-00098 від 05.03.2020 на суму 22 220, 00 грн за надані експедитором послуги - послуги перевезення по маршруту: Львів, Україна - 334 42, Chlumcany, Чехія, транспортно-експедиційні послуги по території України. Даний акт не підписаний замовником - ТОВ «Кайзервальд». Як вбачається із претензії від 27.03.2020, відповідач звернувся до позивача щодо неналежного виконання зобов`язання по перевезенню та вказав, що станом на 25.03.2020 ТОВ «Кайзервальд» отримало від ТОВ «Кайрос-Транс» накладну, акт приймання-передачі наданих послуг № КТ 20-00098 від 05.03.2020, проте не отримано оригіналів документів, які б підтвердили факт доставки вантажу до отримувача. Тому просив надати оригінали документів, що супроводжували товар - СМR і інвойс (накладна) з підписами печаткою фірми - отримувача вантажу, а також відшкодувати штрафні санкції за 3 календарні дні, що зумовлені протермінуванням відвантаження вантажу згідно договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг від 26.02.2020 №КТ20-00098 згідно з п.3 вказаного договору у розмірі 300 доларів США. У відповідь на вказану претензію позивач надав відповідь від 01.04.2020, відповідно до якої вказав про відсутність у договорі умови про передачу оригіналу інвойсу із підписами і печаткою отримувача вантажу, вказав про надання копії СМR про доставку вантажу. Позивач також вказав, що 17.03.2020 замовнику було надіслано акт приймання-передачі наданих послуг, який згідно з відстеженням по трек-коду 7902206058527 отримано адресатом 19.03.2020, і такий акт відповідно до договору-заявки вважається підписаним замовником. Відповідачем надано відповідь від 02.04.2020, зі змісту якої вбачається, що сторона знову вимагала надання оригіналу документа, що супроводжував товар, - СМR з відміткою про прийняття вантажу одержувачем, а також зазначила, що документи від перевізника отримала 25.03.2020, а не 19.03.2020. Докази надіслання чи вручення особисто вказаних вище листів до матеріалів справи не долучено, їх обмін сторонами в суді першої інстанції не заперечувався та підтверджується посиланнями у вказаних листах на дати та вихідні номери таких листів. Відповідачем до матеріалів справи долучено копію повідомлення, отриманого від Приватного підприємства «Логістикброк», з бази митної служби про перетин кордону позивачем 02.03.2020 о 18:45:59 (транспортний засіб НОМЕР_4 / НОМЕР_5 , опис товару: дерев`яні піддони, нові, UIC, EUR-1, 800*12000 мм, 700 штук). 10.04.2020 позивачем повторно надіслано відповідачу претензію про необхідність оплати транспортно-експедиційних послуг у сумі 22 120,00 грн. Однак така задоволеною не була, а заборгованість позивачем не сплачена. У зв`язку із невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати заборгованості за надані послуги, позивачем за період з 21.03.2020 по 24.04.2020 нараховано пеню на суму заборгованості. Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості. Оцінка суду. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак суд переглядає рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині задоволення позовних вимог. Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2020 сторони спору погодили виникнення правовідносин з перевезення вантажу, уклавши договір-заявку на транспортне обслуговування. Враховуючи те, що заявка підписана представниками обох сторін, скріплена їх печатками, у ній погоджені умови здійснення перевезення, тому спрощена письмова форма договору дотримана суб`єктами господарювання при підписанні договору-заявки від 26.02.2020. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Згідно зі ст. 917 ЦК України перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Як встановлено вище, позивач зобов`язався надати 27.02.2020 для завантаження товару автомобіль та здійснити відповідне перевезення по маршруту Львів Чехія з датою розвантаження товару 02.03.2020. Судом першої інстанції зроблено правомірний висновок, що безпідставним є покликання відповідача на несвоєчасного завантаження товару та перетину кордону лише 02.03.2020, оскільки із товарно-транспортної накладної, яка містить штамп і підпис відправника ТОВ «Кайзервальд», вбачається своєчасне завантаження товару 27.02.2020 у м. Львів (п. 4 CMR). Натомість, як встановлено судом першої інстанції, відомості про перетин кордону 02.03.2020 могли б свідчити про очевидну неможливість своєчасної поставки товару отримувачу, яка згідно з договором мала бути здійснена 02.03.2020. Водночас, подана відповідачем копія повідомлення про перетин кордону не може бути належним доказом перетину кордону 02.03.2020 саме перевізником по замовленню, що є спірним в даній справі, адже номерні знаки автомобіля та маса вантажу, які зазначені у наданому відповідачем повідомленні (транспортний засіб НОМЕР_4 / НОМЕР_5 , опис товару дерев`яні піддони, нові, UIC, EUR-1, 800*12000 мм, 700 штук), не відповідають тим даним, що зазначені в CMR (товар піддони дерев`яні, вагою 15 000,00 кг, 594 штуки, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної, така містить штамп і підпис отримувача, проте не містить дати такого отримання. Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний господарський суд, встановив, що доведеною є обставина доставки вантажу по вказаному перевезенню отримувачу товару 05.03.2020, оскільки така визнана сторонами у їхніх письмових заявах - відповідачем у відзиві на позовну заяву, а позивачем - у відповіді на відзив. Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Крім цього, позивачем складено акт надання послуг від 05.03.2020, що також свідчить про те, що послуга не була надана швидше. Враховуючи те, що договором-заявкою сторонами погоджено строк доставки товару 02.03.2020, а фактично поставку здійснено 05.03.2020, то мало місце прострочення доставки товару. Водночас, вантаж все-таки доставлено отримувачу, про що свідчить підпис отримувача у CMR та не спростовано відповідачем, тобто позивачем надано відповідачу обумовлену заявкою послугу, яка є оплатною, що визначено сторонами у відповідній заявці. Більше того, як вбачається із умов перевезення, погоджених у заявці, вартість перевезення 800 євро по курсу НБУ на день розвантаження і оплата протягом 10 банківських днів після розвантаження. Відповідно до п. 1 договору у випадку не повернення оригіналу завіреного замовником акта виконаних робіт протягом п`яти календарних днів з моменту отримання та відсутності обґрунтованої письмової відмови, акт вважається підписаним, послуги наданими та прийнятими замовником. Щодо доказів надіслання акту надання послуг, то позивачем на підтвердження надсилання такого подано роздруківку відстеження поштового відправлення за трек-кодом 7902206058527, з відміткою про його отримання 19.03.2020. Так, інших доказів, таких як опис вкладення в цінний лист чи повідомлення про вручення поштового відправлення, стороною не подано. Проте договором-заявкою і не передбачено обов`язкового надіслання документів із використанням тих чи інших конкретних способів. Тому позивач не може вважатися таким, що порушив порядок надсилання документів. У свою чергу відповідач, заперечуючи отримання від позивача кореспонденції за вказаним трек-кодом, не подав інших жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо отримання акту 25.03.2020. Не подано відповідачем також доказів і щодо отримання ним 19.03.2020 іншого вмісту кореспонденції від позивача. Як вірно послався суд першої інстанції на ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19 висловив правову позицію, згідно якої тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування у справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягає доказуванню, чи він є просто надуманим. Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем щодо отримання/неотримання акта наданих послуг від перевізника 19.03.2020, керуючись наведеним критерієм доказування, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведену позивачем обставину щодо надіслання відповідачу акту наданих послуг від 05.03.2020 та отримання такого 19.03.2020. Натомість позиція відповідача обґрунтовується лише його твердженнями, викладеними у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, без підтверджуючих відповідну обставину доказів. Відтак, доводи апелянта щодо отримання акту наданих послуг не 19.03.2020, а 25.03.2020 спростовуються вищенаведеним. Враховуючи зазначене, вірним є висновок місцевого господарського суду, що акт надання послуг від 05.03.2020 вважається підписаним замовником. Як зазначалося вище, відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Плата за перевезення, погоджена сторонами спору, становить 800 євро на час розвантаження згідно із заявкою та 22 220,00 грн згідно з актом наданих послуг. Зауваження відповідача стосовно того, що вартість послуг потрібно зменшити на 300 дол. США за прострочення перевізника суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованими, враховуючи наведені нижче норми законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Так, відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Статтею 923 ЦК України встановлено відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу: у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов`язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами). Проте, відповідач не надав доказів реалізації ним передбачених законом прав, не заявляв зустрічних позовних вимог у даному судовому провадженні та не звертався із самостійним позовом про стягнення збитків у визначеному законом порядку в будь-якій іншій справі. Дії відповідача по надісланню позивачу претензії від 27.03.2020, як і заявлення у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі про зменшення суми, заявленої до стягнення на 300 доларів США, не можуть вважатись заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, на підставі якої суд міг би дійти висновку про безспірність вимог в цій частині, адже не містять вимог такого зарахування. Під час розгляду даної справи відповідачем, у визначеному ГПК України порядку, жодних позовних вимог заявлено не було. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предметом спору в даній справі є стягнення вартості перевезення, а не відповідальність перевізника за допущені ним порушення господарського зобов`язання. При цьому необхідно зазначити, що договором-заявкою сторони не узгодили випадків зменшення вартості перевезення. З огляду на зазначене, відповідач при розгляді справи не спростував наявності у перевізника права на отримання плати за надані послуги та наявності у замовника обов`язку оплатити перевезення, вартістю 22 220,00 грн. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України. Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як зазначалося вище, договором-заявкою передбачено, що оплата по даній заявці здійснюється протягом 10 банківських днів після розвантаження. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи договірну умову про строки здійснення розрахунків у такий спосіб, який погодили сторони, суди не вправі застосовувати по-іншому умови договору та визначати строк оплати із застосуванням інших, відмінних від договору, умов. Сторонами не доведено, що при визначенні строку оплати мають застосовуватись інші обставини, умови чи юридичні факти. Оскільки, як встановлено вище, розвантаження відбулося 05.03.2020, а 08, 09, 15 березня 2020 року були вихідними, тобто не вважаються банківськими днями, то останнім днем оплати було 18.03.2020. Докази здійснення відповідачем відповідних розрахунків у встановлені договором строки у матеріали справи не подано і сторонами обставина відсутності оплати не заперечується. Беручи до уваги зазначене, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 22 220, 00 грн заборгованості за надані послуги є правомірним та обґрунтованим. Разом з цим, відповідно до п. 2 договору-заявки сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг експедитор 1 сплачує експедитору 2 пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день затримки оплати. Так, ст. ст. 549, 550, 617 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Враховуючи, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло у відповідача 19.03.2020, то нарахування пені допускалося з 19.03.2020. Проте, позивач обрав дату початку нарахування пені з 21.03.2020, на що має право, та нарахував таку до звернення з даним позовом до суду, що не перевищує шестимісячного строку нарахування пені, встановленого законом. З огляду на це, пеня за період з 21.03.2020 по 24.04.2020 на суму заборгованості 22 220,00 грн порахована позивачем правильно. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення пені в розмірі 424,97 грн. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Водночас, ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»). Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Судові витрати. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом. Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кайзервальд" залишити без задоволення, а оскаржуване на рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2021 у справі № 914/1025/20 - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України). Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання постанови. Справу повернути до місцевого господарського суду. Головуючий-суддя О.І. Матущак Судді С.М. Бойко Т.Б. Бонк