Постанова 4824 № 759/4553/15-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2021 року м. Київ справа № 759/4553/15 провадження № 22-ц/824/3770/21 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сушко Л.П., Сліпченка О.І. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 рокуу складі судді Шум Л.М., повний текст складений 17.12.2020 року, в с т а н о в и в: У березні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 червня 2013 року близько 11 год. 00 хв. по вул. Бахмацькій в м. Києві сталася ДТП за участю транспортних засобів, а саме: автомобіля «Mitsubishi ASX» держ. номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan Note» держ. номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить на праві власності позивачці. Внаслідок зазначеної дорожньої пригоди автомобіль «Nissan Note» отримав механічні пошкодження, що завдало позивачці матеріальної шкоди в розмірі 22 143 грн. 96 коп., що підтверджується відповідним Рахунком відновлювального ремонту вказаного автомобіля. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні зазначеної вище ДТП. Позивач зазначив, що у неї відсутні відомості застрахованої цивільно-правової відповідальність відповідача, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 22 143,96 грн., що складає вартість відновлювального ремонту, необхідного для відновлення її транспортного засобу. ОСОБА_1 також вказала, що їй була завдана моральна шкода, оскільки після ДТП вона та її родина користувались тривалий час громадським транспортом, що спричинило певні проблеми з роботою. Крім того, позивачці довелось перенести емоційні страждання та витрати, пов`язані з відновленням її психічного стану, адже на момент ДТП в автомобілі знаходилась її чотирирічна донька. Отже, на підставі зазначених обставин, ОСОБА_1 також просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріального збитку в розмірі 22 143 грн. 96 коп., моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. та судовий збір в розмірі 231 грн. 44 коп., а всього - 23 375 грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2015 року, скасовано заочне рішення районного суду від 25 травня 2015 року. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року залучено в якості співвідповідача у справі ТДВ СК «Наста». Протокольною ухвалою в підготовчому судовому засіданні 24 жовтня 2019 року суд залучив до участі у справі в якості третьої особи МТСБУ. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач ОСОБА_2 зазначив, що на момент ДТП його відповідальність була застрахована в ТДВ «СК «Наста» з лімітом відповідальності 50 000 грн. Відповідач вважає, що оскільки він у межах тридцяти денного строку звернувся до страховика із повідомленням про настання страхового випадку, тому відповідальність за заподіяну шкоду внаслідок ДТП несе страхова компанія, а не він. Крім того, зауважує, що в даному випадку предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у якості не проведеного ремонту, тобто витрат, які позивач, ймовірно, понесе у майбутньому. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріального збитку в розмірі 22 143 грн. 96 коп., моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. та судовий збір в розмірі 231 грн. 44 коп., а всього - 23 375 грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у частині задоволених позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач посилається на те, що сума позовних вимог щодо матеріальної шкоди повністю охоплюється лімітом відповідальності страховика ТДВ «СК «Наста» у розмірі 50 000 грн., тому належним відповідачем у цій частині позовних вимог має бути страхова компанія. Також зазначає, що за страховою виплатою ані до страхової компанії, ТДВ «СК «Наста», ані до Моторного (транспортного) страхового бюро України позивач ОСОБА_1 не зверталася. Також зазначає, що пред`являючи позовні вимоги, позивач не надала доказів наявності розміру реальних збитків, тобто, матеріальної шкоди у розумінні ст. 22 ЦКУкраїни. Так, у листі № 170614/вих 3 від 14 червня 2017 року на адвокатський запит, ТОВ «АвтоАльянс-Київ» було надано відповідь про те, що відновлювальний ремонт автомобіля «Ніссан», д.н.з. НОМЕР_3 відповідно до рахунку №03111 від 23 травня 2014 року на цьому підприємстві не здійснювався. Крім того відповідач вважає безпідставними позовні вимоги щодо стягнення з нього моральної шкоди, оскільки він своїми діями або бездіяльністю ніяких моральних страждань позивачці не завдавав. Навпаки, пошкодження автомобіля «Ніссан» були мінімальними транспортний засіб був повністю на ходу, його відповідальність на дату ДТП застрахована, виплату можна було отримати безперешкодно і у повному обсязі або від ТДВ «СК «НАСТА», або від МТСБУ. Позивач в суді апеляційної інстанції подала пояснення, в яких зазначила, що відповідач не повідомив її про страхування своєї цивільно-правової відповідальності та страхову компанію. Вважає, що саме діями відповідача було спричинено матеріальну шкоду і тому він повинен її відшкодувати. Також вказує, що рахунок на відновлювальний ремонт є достатнім доказом суми завданих їй збитків. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 22 червня 2013 року близько 11 год. 00 хв. по вул. Бахмацькій в м. Києві сталася ДТП з участю транспортних засобів, а саме: автомобіля «Mitsubishi ASX» держ. номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan Note» держ. номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить на праві власності позивачці. Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України, а саме: п. 10.9 ПДР України (а.с. 7). Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Цивільно-правова відповідальність Семен на момент настання ДТП була застрахована у ТДВ СК «Наста», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/0547490 (а.с. 80). У відповідності до даного страхового полісу розмір ліміту відповідальності страхової компанії на одного потерпілого за шкоду завдану життю і здоров`ю складає 100 000 грн., за шкоду заподіяну майну 50 000 грн. Відповідач повідомив страхову компанію про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 81). Згідно рахунку № 03111 від 23 травня 2014 року складеного ТОВ «АвтоАльянс-Київ» вартість відновлювального ремонту автомобіля «Nissan Note» держ. номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП становить 22 143 грн. 96 коп. (а.с. 11-12). Позивач 19 вересня 2014 року направила на адресу відповідача листа з вимогою про відшкодування заподіяного ним матеріального збитку в розмірі 22 143,96 грн., проте, вказана вимога була залишена відповідачем без реагування, а заподіяні позивачці збитки не відшкодовані (а.с. 15-16, 17). Також, в матеріалах справи міститься копія відповіді ТОВ «АвтоАльянс-Київ» № 170614/вих 3 від 14 червня 2017 року про те, що відновлювальний ремонт автомобіля «Nissan Note» д.н.з. НОМЕР_4 відповідно до рахунку № НОМЕР_5 від 23 травня 2014 року на цьому підприємстві не здійснювався. (а.с. 79). Задовольняючи часткового позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, з урахуванням статті 22, 1187, ч.1 ст.1188 ЦК України, володільцю автомобіля «Nissan Note» держ. номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 , було завдано шкоду майну у розмірі 22 143,96 грн., яка повинна бути відшкодована заподіювачем шкоди. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилася у моральних стражданнях та необхідності додаткових зусиль для організації звичного способу життя, визначивши розмір моральної шкоди у 1 000 грн. Проте колегія суддів не може повною мірою погодитись з вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Частиною першої статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами першою, другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50000, 00 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Пунктом 22.1 статті 22 ЗаконуУкраїни«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи. За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема, з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. Так, підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону передбачає, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив відразу вимогу до особи, відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог. Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року, справа №640/12615/15-ц, провадження № 61-31141св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 30 жовтня 2019 року, справа № 369/8675/16-ц, провадження № 61-25447св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року, справа № 759/9261/15-ц, провадження № 61-15093св18. Отже, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, що підтверджується полісом № АЕ/0547490 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну 50 000 грн. (а.с. 80), то позивач мала звернутись до страхової компанії з вимогою про виплату страхового відшкодування за полісом. Однак, оскільки, матеріали справ не містять доказів того, що позивач зверталась до страховика відповідача та нею було отримано відмову страхової компанії у здійсненні відшкодування; що у страхової компанії не виникло обов`язку з виплати такого відшкодування, тобто щодо неможливості одержати відшкодування від страховика, то відповідно, відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, адже обов`язок з її відшкодування у межах страхового відшкодування покладається на страховика відповідача. Твердження ОСОБА_1 наведені у поясненнях до апеляційної скарги про те, що відповідач не повідомив її про страхування своєї цивільно-правової відповідальності та страхову компанію, не можуть бути поважною підставою для звільнення її від обов`язкуподати заяву про страхове відшкодування до страхової компанії відповідача. Більш того, позивач не була позбавлена можливості, у випадку відсутності у неї інформації про страховика відповідача, звернутись із відповідною заявою до МТСБУ. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи. Таким чином, рішення суду у частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22 143,96 грн. підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 в задоволенні позову в цій частині. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судова колегія виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів вважає, що з урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, керуючись засадами розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про наявність передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн., що на думку апеляційного суду є належним способом відновлення прав позивача. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищевикладеного, рішення суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22 143,96 грн. підлягає скасуванню, в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - належить залишити без змін. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суми матеріального збитку в розмірі 22 143,96 грн. та судового збору і постановити в цій частині нове рішення про відмову у позовіє. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: