Постанова 4857 № 342/271/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 342/271/21 пров. № А/857/12005/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Большакової О.О., Качмара В.Я. за участі секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2021 року (суддя Гайдич Р.М., м. Городенка) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП № 2 Городенківського ВП Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Боднарчука Михайла Юрійовича, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора СРПП № 2 Городенківського ВП Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Боднарчука Михайла Юрійовича, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, у якому просив скасувати постанову серії БАА № 024429 від 28 серпня 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП у виді 340 грн. штрафу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не вчиняв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП, оскільки відсутні будь-які докази того, що автомобіль Рено Логан, р.н. НОМЕР_1 використовувався для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, а тому підлягав проходженню обов`язкового технічного огляду. Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2021 року у справі №342/271/21 позов задоволено частково. Скасовано постанову інспектора СРПП № 2 Городенківського відділу поліції Коломийського ВП ГУНП у Івано-Франківській області Боднарчука М.Ю. серії БАА № 024429 від 28.08.2020 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. за порушення ч.3 ст. 121 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення закрито. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 грн. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що постановою серії БАА № 024429 від 28.08.2020 підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП, тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови є помилковими. Крім того, звертає увагу, що заявлений розмір витрат на професійну правову допомогу є неспівмірним із складністю справи, із часом дійсно витраченим на виконання відповідних видів робіт, а також із обсягом наданих адвокатом послуг. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що поліцейським СРПП №2 Городенківського ВП старшим сержантом поліції Боднарчуком М.Ю. 28 серпня 2020 року винесено постанову серії БАА № 024429 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.121 КУпАП у виді 340 грн штрафу. Не погодившись із вказаною вище постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю. Крім того, в порядку розподілу судових витрат суд першої інстанції стягнув з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області 908 грн. судового збору, а також частково стягнув заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 3 ст. 121 КУпАП передбачено відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов. Згідно з п. 31.3 "б" ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю). У справі встановлено, що ОСОБА_1 працює в Тернопільському підрозділі ТОВ «Агрохімічна компанія «Вітагро» на посаді агронома-консультанта, й за ним закріплено автомобіль марки Рено Логан р.н. НОМЕР_1 . 28.08.2020 поліцейським СРПП №2 Городенківського ВП старшим сержантом поліції Боднарчуком М.Ю. винесено постанову серії БАА № 024429, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП у вигляді 340 грн. Зі змісту постанови видно, що ОСОБА_1 28.08.2020 близько 14:20 год. по вул. Височана с. Котиківка керував транспортним засобом Рено Логан, р.н. НОМЕР_1 , який мав пройти обов`язковий технічний огляд, але своєчасно його не пройшов, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 статті 121 КУпАП. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Крім того, відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 ст. 75 КАС України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підставі системного аналізу наведених вище приписів нормативно-правових актів можна дійти висновку, що саме на відповідача - суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятої ним постанови, а саме доведення факту використання позивачем автомобіля, який підлягає обов`язковому технічному огляду, але своєчасно його не пройшов. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні й відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що автомобіль Рено Логан, яким кермував позивач 28.08.2020 в с.Котиківка, підлягає обов`язковому технічному огляду і своєчасно його не пройшов. Так, згідно зі ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті. Обов`язковому технічному контролю не підлягають: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 т., причепи до них - із строком експлуатації до двох років. 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України". Однак в матеріалах справи відсутні будь-які доказі використання позивачем легкового автомобіля Рено Логан в якості таксі чи автомобіля, який використовується ним для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, або вказаний автомобіль належить до технічних засобів агропромислового комплексу, що визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України". Таким чином, лише твердження відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 121 КУпАП, які базуються тільки на висновках оскаржуваної постанови, не є достатніми для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення порушення ч.3 ст. 121 КУпАП. Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачами не надано належних доказів на підтвердження обґрунтованості винесеної оскаржуваної постанови, тому вказана постанова серії БАА № 024429 від 28.08.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Як вбачається з матеріалів справи, за подання адміністративного позову позивач сплатив 908 грн. судового збору відповідно до квитанції від 09.03.2021 (а.с.6). Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір у разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні адміністративного позову становить 454 грн. Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області належить стягнути лише 454 грн. судового збору, який підлягав сплаті при поданні адміністративного позову. Питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Щодо витрат на професійну правову допомогу адвоката, то, як видно з матеріалів справи, позивач просив стягнути на його користь з відповідачів 5100 грн. таких витрат. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. У справі встановлено, що позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Трачуком О.Д. Відповідно до Додатку 1 до Договору про надання правової допомоги, загальна вартість послуг адвоката складає 5100 грн. Витрати складаються із витрат: на усну консультацію 600 грн; складання процесуальних документів 1700 грн.; виїзд та представництво в суді 2800 грн. Вказана сума сплачена позивачем, що підтверджується довідкою банку (а.с.53). Аналізуючи зміст договору про надання правової допомоги, акт наданих послуг, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18. З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, апеляційний суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5100 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому, суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 1500 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача є підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції лише в частині розподілу судових витрат; доводи апеляційної скарги відповідача щодо правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності висновків суду першої інстанції не спростовують, є безпідставними та не мають належного законодавчого обґрунтування. Враховуючи викладене, судом першої інстанції в частині розподілу судових витрат прийнято рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду в цій частині відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню; в решті рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 316 КАС України та скасуванню не підлягає. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2021 року у справі №342/271/21 в частині розподілу судових витрат скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою в порядку розподілу судових витрат стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. судового збору та 1500 (тисяча п`ятсот) грн. витрат на професійну правову допомогу. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. О. Большакова В. Я. Качмар