Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/20752/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20752/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : 03.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, яким просить суд - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби України щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7137,42 грн.; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7137,42 грн.; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби України щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 грошових коштів та стягнути з Головного управління Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції в розмірі 839,38 грн., а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 429 грн.; - стягнути з Головного управління Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану протиправною бездіяльністю у розмірі 20000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він як спадкоємець ОСОБА_2 має право на отримання податкової знижки у розмірі 7137,42 грн., що підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18, однак ГУ ДПС у м. Києві відповідні грошові кошти не нараховані та не виплачені позивачу, що і стало підставою для звернення його до суду із даним адміністративним позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.07.2020 та не прийняття ним рішення, за наслідком розгляду такої заяви, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18; зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у місті Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2020 та прийняти рішення, за наслідком розгляду такої заяви, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Приймаючи у справі рішення суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 не було зобов`язано контролюючий орган нарахувати та сплатити ОСОБА_1 податкову знижу у розмірі 7137,42 грн, то належним способом захисту порушеного права позивача, як спадкоємця ОСОБА_2 є визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у м. Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.07.2020 та не прийняття ним рішення, за наслідком розгляду такої заяви, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 та наявність підстав для зобов`язання контролюючого органу вчинити такі дії. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачу, як спадкоємцю ОСОБА_2 , належить виплата коштів у розмірі 7137,42 грн. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції. Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України в порядку статті 76 розділу II ПК України та вимог статті 76 ПК України проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2017 рік ОСОБА_2 . За результатом проведеної перевірки 09.07.2018 відповідачем складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи №1834/26-15-13-11-28 у висновках якого зазначено, що у громадянина ОСОБА_2 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за користування іпотечним житловим кредитом за наслідками 2017, оскільки платником не підтверджено копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) понесені витрати. Також, зазначено, що при розрахунку суми податку на яку зменшуються податкові зобов`язання у зв`язку з використанням права на податкову знижку було встановлено завищення суми доходу утриманого (перерахованого) податку з доходів фізичних осіб, оскільки задекларовані дані в податковій декларації про майновий стан і доходи від 08.02.2018 не відповідають даним ЦБ ДРФО ДФС України. 28.08.2018 на підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0247551311, яким платнику податків ОСОБА_2 (податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на 7 137,42 грн. у зв`язку з порушенням підпунктів 14.1.170, 166.2.1, 166.3.1, 166.4.2 та пункту 175.1 ПК України. Разом з тим, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданим 05.03.2018 відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. 26.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна громадянина ОСОБА_2 , 1970 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його син - ОСОБА_1 . Спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Явдюк Н.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.03.2008 за реєстровим № 1030 та зареєстрованим у Київському МБТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 19.03.2008 у реєстровій книзі №д.525-302 за реєстровим № 7801. Вищевказане нерухоме майно є предметом іпотеки у відповідності до пункту 1.2 Іпотечного договору № 20-0432/3-1 від 13.03.2008, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, ЄДРПОУ 00039002). За умовами Договору іпотекодавець зобов`язаний не пізніше 05.03.2028 повернути іпотекодержателю кредит та, зокрема, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 10% річних. У відповідності до пункту 1.1 Договору погашення кредиту здійснюється не пізніше 07 числа кожного місяця починаючи з 07.04.2008 і закінчуючи 07.03.2028. Вказані обставини встановленні в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0247551311 від 28.08.2018. 18.07.2020 позивач звернувся до відповідача в порядку Закону України «Про звернення громадян» із заявою про добровільне виконання рішення шляхом нарахування та виплати коштів на підставі скасованого ППР. Проте, станом на 29.08.2020 кошти на зазначені позивачем реквізити нараховані не були, письмової відповіді від відповідача позивач не отримав. У зв`язку із викладеними обставинами, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 вже реалізовано право на отримання податкової знижки у розмірі 7137,42 грн за життя, що підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18, і право на отримання позивачем таких коштів входить, до складу спадщини, тому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, як спадкоємця ОСОБА_2 є визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у м. Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.07.2020 та не прийняття ним рішення, за наслідком розгляду такої заяви, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 та наявність підстав для зобов`язання контролюючого органу вчинити такі дії. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України). Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами підпункту 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 ПК України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підпунктом 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом. Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апеляційним судом, що батьком позивача було подано заяву про отримання податкової знижки у розмірі 7137,42 грн, однак контролюючим органом, за наслідком розгляду такої заяви прийнято податкове повідомлення-рішення, яким платнику податків ОСОБА_2 (податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на 7 137,42 грн. у зв`язку з порушенням підпунктів 14.1.170, 166.2.1, 166.3.1, 166.4.2 та пункту 175.1 ПК України. Проте, вказане податкове повідомлення-рішення скасовано рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18, яке набрало законної сили. Даним рішенням було встановлено, що ОСОБА_2 при поданні до податкового органу декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік самостійно визначено суму, на яку зменшується податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у зв`язку використанням права на податкову знижку у сумі 7137,42 грн. Однак, на підставі акту від 09.07.2018р. №1834/26-15-13-11-28 відповідачем було відмовлено позивачу в праві на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом у зв`язку з тим, що платником не підтверджено копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) понесені витрати. Так, ОСОБА_2 для реалізації права на отримання податкової знижки до податкового органу надано меморіальні ордери за 2017р., копію договору купівлі-продажу квартири, копію іпотечного договору, довідку про заробітну плату за 2017р., копію паспорту та РНОКПП. Таким чином, при декларуванні права на податкову знижку ОСОБА_2 дотримано вимоги п.166.2.1 ст.166 ПК України.». Отже, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 встановлено факт наявності у ОСОБА_2 права на отримання податкової знижки у розмірі 7137,42 грн. та безпідставність відмови контролюючого органу ОСОБА_2 в праві на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом у зв`язку з тим, що платником не підтверджено копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача) понесені витрати. Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 18.07.2020 позивач звернувся до контролюючого органу з метою перерахування на його рахунок, як спадкоємця ОСОБА_2 податкової знижки у розмірі 7137,42 грн., з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18. Разом з цим, жодної відповіді на вказану заяву позивачем не отримано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом допущено протиправну бездіяльність в частині не розгляду заяви позивача від 18.07.2020 та відсутності прийняття рішення щодо порушених позивачем питань. При цьому, колегія суддів погоджується із зауваженнями суду першої інстанції, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 не було зобов`язано контролюючий орган нарахувати та сплатити ОСОБА_1 податкову знижу у розмірі 7137,42 грн, а скасування судом податкового повідомлення-рішення мало своїм наслідком лише відсутність обов`язку позивача, як спадкоємця ОСОБА_2 сплатити відповідні грошові зобов`язання, які визначені таким рішенням. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності виходу за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги позивача з тих підстав, якими він обґрунтовує позов, не можуть бути задоволенні. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на приписи частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України). Так, враховуючи, що обставини реалізації ОСОБА_2 свого права на отримання податкової знижки у розмірі 7137,42 грн. реалізовано за життя, що підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18 і, як вірно було визначено судом першої інстанції, право на отримання позивачем таких коштів входить до складу спадщини, тому належним способом захисту порушеного права позивача, як спадкоємця ОСОБА_2 , є визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у м. Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.07.2020 та не прийняття ним рішення, за наслідком розгляду такої заяви, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №826/16090/18, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання контролюючого органу вчинити такі дії. В частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. колегія суддів вважає їх необгрунтованими з наступних підстав. Так, за приписами ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести Позивач. При цьому, абзацом 2 пункту 5 зазначеної постанови закріплено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У той же час, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах Позивачем не доведено і належними доказами не підтверджено, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин завдання Позивачу моральної шкоди під час нерозгляду його заяви, тому вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача моральної шкоди є безпідставною та не підлягає задоволенню. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у рішенні від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Крім того, у рішенні від 10.04.2008 р. по справі «Вассерман проти Росії» Європейський суд з прав людини також наголосив на тому, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга є необгрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Повне судове рішення складено 17.08.2021 року. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова В.В. Кузьменко А.Г. Степанюк