Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/157/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 р. Справа № 520/157/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. (ухвалене суддею Зоркіною Ю.В.) по справі № 520/157/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 98 о/с від 07.12.2020 р. в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 , командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області; поновити ОСОБА_1 на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію"; стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.12.2020 р. по день ухвалення рішення у справі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційних скарг, відповідачі посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки МВС центральний орган виконавчої влади, в організаційно-штатній структурі якого не передбачено посад рядового і начальницького складу, тобто, підрозділів органів внутрішніх справ (міліції) та посад, які б комплектувалися особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ на теперішній час не існує. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Наказом ГУ МВС України в Харківській області № 604 о/с від 06.11.2015 р., на підставі пункту 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до пункту 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача з 06.11.2015 р. звільнено у запас Збройних Сил. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р. у справі № 520/8179/2020 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області задоволено частково, а саме: скасовано Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 604 о/с від 06.11.2015 р. в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 , командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області; поновлено позивача на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 06.11.2015 р.; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11297,20 грн. без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р. по справі № 520/8179/2020 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу 11297,20 грн. та прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р. по справі № 520/8179/2020 залишено без змін. Наказом ГУ МВС України в Харківській області № 97 о/с від 04.12.2020 р. поновлено на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. 02.12.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Національної поліції України в Харківській області з заявою, в якій повідомив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 р. у справі № 520/8179/2020 скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 604 о/с від 06.11.2015 р. та просив прийняти його на службу до органів Національної поліції у бідь-якому органі ( закладі, установі) поліції, на рівнозначну, вищу або нижчу посаду, шляхом переведення з посади командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 07.12.2020 № 98 о/с позивача звільнено з займаної посади згідно з пункту 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію». Листом № 8278/119-12/01-2020 від 07.12.2020 р. Головного управління Національної поліції України в Харківській області повідомлено позивачу про те, що призначення на посаду в органах поліції можливе на умовах проходження конкурсу. Не погоджуючись із вищевказаним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ необґрунтований та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до абз. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Пунктом 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року. Пунктом 4 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п.п. 8-10 розд. ХІ Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Згідно із пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за № 114 (в подальшому Положення № 114), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на таку посаду, або у разі успішного проходження конкурсу. Водночас надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад у такому органі. Тобто наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у протилежному випадку не має можливості виявити ініціативу, а своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявності/відсутності можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «Г» пункту 64 Положення №

114. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що лише у разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» і звільнення особи за скороченням штатів. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. у справі №803/3850/15, від 15.05.2019 р. №826/1584/16, від 24.09.2019 р. у справі №520/8684/18. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання щодо звільнення позивача через скорочення штатів наказом від 07.12.2020 р. відповідач зобов`язаний розглянути можливість подальшого проходження позивачем служби, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений пунктами 9-10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», оскільки позивач 02.12.2020 р. позивач звертався до відповідачів з заявами, в яких виявляв бажання подальшого проходження служби в органах Національної поліції. Доказів які б свідчили про вчинення з боку відповідачів дій, спрямованих на забезпечення позивача штатною посадою, переведення його на іншу відповідну посаду або пропозиції позивачу посади в органах Національної поліції ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами не надано. Крім того, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Ліквідація відповідного Головного управління Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням іншого органу - відповідного Головного управління Національної поліції, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу. Таким чином, Головне управління Національної поліції в Харківській області, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 22.10.2020 р. у справі № 520/5147/19. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення позивача на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області вирішити питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію". Доводи апелянтів, що на теперішній час неможливо поновити позивача на посаді командира оперативної роти № 2 батальйону міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області, оскільки підрозділів органів внутрішніх справ (міліції) та посад, які б комплектувалися особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ на теперішній час не існує, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки належним способом захисту порушених прав особи, незаконно звільненої з публічної служби, є поновлення її на посаді, з якої її було звільнено. Аналогічний висновок щодо застосування вимог матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 р. (справа №816/1895/18). Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Статтею 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із пункту 5 Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як встановлено під час розгляду справи № 520/8179/2020, згідно із довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП України в Харківській області № 680 від 04.06.2020 р. та № 1179 від 09.10.2020 р., грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2015 станом на 06.11.2015 р. визначено в сумі 372,38 грн. та складалося з таких видів: оклад за спеціальним званням та надбавки за вислугу років (30%). Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача станом на 06.11.2015 р. визначений в сумі 6,10 грн. (372,38 /61 (30 календарних дні вересня +31 календарний день жовтня) = 6,10 грн. Оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 87 днів, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 530,70 грн. (6,10 грн. х 87 робочих днів), який підлягає стягненню з Головного управління МВС України в Харківській області, юридичної особи публічного права, з яким позивач перебував у безпосередніх трудових відносинах. Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянтів спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіTorija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Національної поліції України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 р. по справі № 520/157/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій