Постанова Харківський апеляційний суд № 638/17359/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2021 року м. Харків справа №638/17359/20 провадження №22-ц/818/4359/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач - громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , відповідач- Держава Україна в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Державна казначейська служба України, розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2021 року постановлене під головуванням судді Хайкіна В.М., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У грудні 2020 року громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вирішити питання щодо стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області судових витрати пов`язаних з правничою допомогою адвоката. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції повністю перекладено зміст відзиву відповідача на позов, та пояснень третьої сторони, та не надано обґрунтованих доводів відхилення або погодження обґрунтувань, які висловлені в позовній заяві з боку представника позивача. Також судом першої інстанції не прийнято до уваги висновки Верховного суду по справах із аналогічним предметом позову. Судом не вжито заходів щодо винесення законного та обґрунтованого судового рішення, не повно і не всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі та не прийняті до уваги обґрунтування позивача. Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області надало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих докази на підтвердження позовних вимог, не надано доказів на підтвердження порушення його особистих немайнових прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань заподіяних внаслідок неправомірних дій відповідача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В`єтнам (а.с.41-42) 16.07.2008 року громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 звернувся до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну, як чоловіку іммігрантки. 23.07.2008 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії безстроково (а.с.44). 30.05.2019 року рішенням ТУ ДМС України в Харківській області Данг Конг Зунг був документований посвідкою на постійне проживання в Україні з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_2 у зв`язку з обміном. 25.06.2019 року до ГУ ДМС України в Харківській області надійшло повідомлення з ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянці В`єтнаму ОСОБА_3 (дружині позивача). 29.07.2019 року рішенням Головного управління Державного Міграційної Служби України в Харківській області було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 , посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.07.2008 року та № НОМЕР_2 від 30.05.2019 року скасовані відповідно до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року №321 (а.с.45). Не погодившись з прийнятим рішенням позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року по справі №520/10803/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області №04/1-341632 від 29 липня 2019 року про скасування громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 23 липня 2008 року та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року, вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.19-24). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01. 020 року по справі №520/10803/19 залишено без змін. (а.с.28-40). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області №04/1-341632 від 29.07.2019 року позивачу скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та, як наслідок, скасовано посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.07.2008 року та № НОМЕР_2 від 30.05.2019 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року по справі №520/10803/19 позов громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-341632 від 29.07.2019 року про скасування громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 23 липня 2008 року та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року. Вказані дії відповідача призводять до дискредитації усієї системи органів виконавчої влади, створює у громадян негативну оцінку та репутацію діяльності органу виконавчої влади, зневіру у відсутності існування корупційних дій, підривають довіру громадян до державних органів, що призводить до приниження авторитету держави та взагалі дискредитують в цілому Державу Україну перед іншими Державами, зокрема Соціалістичною Республікою В`єтнам. У зв`язку з неправомірними діями відповідача, позивач тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися в повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, як особа, яка постійно проживає на території України (більш 10-ти років) та не має можливості забезпечити гідний рівень життя до себе та своєї родини. За наслідками протиправного рішення ГУ ДМС України в Харківській області №04/1-341632 від 29.07.2019 року про скасування громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 30.05.2019 року, повідомлено Державну прикордонну службу, що позбавляє права позивачу в`їхати на Україну, а також повідомлено Департамент реєстрації Харківської міської ради для вжиття заходів щодо зняття з реєстрації місця проживання, що позбавляє позивача користуватись правами в повній мірі. Зазначає, що позивач за період з 29.07.2019 року по 26.05.2020 року, (майже 1 рік) позбавлений можливості користуватись правами і свободами як і громадяни України, як це визначено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Своїми неправомірними діями відповідач створив штучні перешкоди, які унеможливили достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, що призвело до того, що в родині позивача склалося скрутне матеріальне становище. Так, громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлено можливості в оформленні банківського рахунку та банківської карти для виплат, щодо отримання переведених коштів, необхідних для належного утримання родини, зокрема придбання на період карантину продуктів харчування, засобів особистої гігієни та захисту від інфекції «короновірус COVID -19», та у разі необхідності, звернення до лікаря, лікування хвороби - придбання ліків. Позивач не мав можливості звернутися до банківської установи для отримання коштів, знаходився у нервовому психологічному стані, оскільки скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання надає підстави для складання відповідачем відносно позивача протоколу про здійснення ним адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності із наслідками примусового повернення та видворення за межі України. Оскільки судовими рішеннями встановлена протиправність прийнятого рішення відносно позивача про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, позивач вважає, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.. Статтею 15ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди. Згідно зі статтею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні положення про відшкодування шкоди визначено у главі 82 ЦК України. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям неправомірного рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області №04/1-341632 від 29 липня 2019 року про скасування громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, скасування посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 23 липня 2008 року та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року та настанням шкоди. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 5 від 31.03.1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем не надано до суду доказів того, що він тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися у повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, внаслідок чого пережив моральні страждання. Твердження апелянта стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження його вимог, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином оцінено наявні у справі докази та зроблено вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно роз`яснень, викладених у п.4постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних і допустимих докази завдання йому моральної шкоди. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук