Постанова Київський апеляційний суд № 756/10852/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2021року м. Київ Справа № 756/10852/20 Провадження: № 22-ц/824/12059/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А., секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Трощенка Віталія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко Віталіна Федорівна, про визнання відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину незаконною, визнання права власності на частину нерухомого майна в порядку спадкування за законом, в с т а н о в и в : У вересні ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та ОСОБА_2 матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт на відповідачку, посвідчений 10.09.2008 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевською Н.В. за реєстровим № 8-2107. Однак, вона, ОСОБА_1 , є непрацездатною особою, а тому незалежно від змісту заповіту має право на спадкування обов`язкової частки.06.05.2020 року вона звернулась до приватного нотаріуса КМНО Рафалович-Полегойко В.Ф. із заявою про прийняття спадщини, однак17.08.2020 року отримала відповідь про відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині. За наведених обставин, просила суд визнати відмову приватного нотаріуса КМНО Рафалович-Полегойко В.Ф. у видачі свідоцтва про право на спадкове майна незаконною та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Трощенко В.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої не взяв до уваги витяг з сторінки веб-порталу ПФУ з інформацією про вихід на пенсію за віком. Також суд першої інстанції не витребував з нотаріальної контори спадкову справу та відмовив у клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи. Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що представник позивачки був належним чином повідомлений про розгляд справи, був присутнім в судовому засіданні 17 травня 2020 року, жодних заперечень проти розгляду справи не висловив. Клопотання позивачки про витребування матеріалів спадкової справи та залучення приватного нотаріуса до участі у справі було задоволено судом 17 грудня 2021 року, а єдине клопотання про ознайомлення з матеріалами справи було подано 21 травня 2021 року, тобто, після ухвалення рішення суду по суті спору. Суд першої інстанції, зважаючи на положення статті 1 ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», дійшов правильного висновку, що на день відкриття спадщини позивачка не була непрацездатною особою, відповідно, не могла претендувати на обов`язкову частку у спадщині. Також вказала, що квартира АДРЕСА_1 у 1998 році була приватизована в рівних частках особами, які на час приватизації в ній проживали та були зареєстровані, а саме: нею, ОСОБА_2 , її батько ОСОБА_4 та матір`ю ОСОБА_3 , тобто, по 1/3 частки. Отже, у власності померлої ОСОБА_3 на час смерті перебувала лише 1/3 частки квартири, яка увійшла в спадкову масу, і на яку нотаріусом їй було видано свідоцтво про право на спадщину. Вимоги позивачки про визнання за нею права власності на частку, яка перевищує розмір спадкового майна, не відповідають вимогам закону. В судовому засіданні адвокат Трощенко В.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладений у ній, та просив її задовольнити. Адвокат Чернобай О.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус КМНО Рафалович-Полегойко В.Ф. в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги , колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_2 , згідно якого заповіла останній все своє майно. 19.03.2020 приватним нотаріусом КМНО Рафалович-Полегойко В.Ф. відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_3 . Іззаявою про прийняття спадщини за заповітом 19.03.2020 звернулась відповідач ОСОБА_2 09.06.2020 на адресу приватного нотаріуса надійшла заява про прийняття спадщини від імені ОСОБА_1 , яка була надіслана нею засобами поштового зв`язку з Королівства Нідерланди. 18.06.2020 приватним нотаріусом надано роз`яснення позивачу про необхідність надіслання заяви з нотаріально засвідченою справжністю підпису. Також роз`яснено, що спадкодавцем складено заповіт не на ім`я позивача і про те, що спадкування здійснюється саме за ним. 17.08.2020 приватний нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, з посиланням на те, що вона не відноситься до непрацездатних осіб. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачці було лише 59 років, 2 місяці і 11 днів, тобто, остання не була непрацездатною особою, а відтак не можепретендувати на обов`язкову частку у спадщині після померлої ОСОБА_3 . Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття1233 ЦК України). Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Згідно абзацу 3 ст. 26 вказаного Закону до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. Суд зазначає, що передумовою застосування абз. 3 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV є наявність двох складових, це: вік особи та наявність відповідного страхового стажу. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто, у період з з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року. З урахуванням норм абз. 3 ч. 1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у ОСОБА_1 право на пенсію за віком виникло у 59 років 6 місяців, тобто, 12 травня 2020 року. Оскільки на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 не досягла 59 років 6 місяців, тобто, не мала віку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд першої інстанції правильно вважав, що права на обов`язкову частку в спадщині після смерті матері у ОСОБА_1 не виникло. При цьому, витяг з сторінки веб-порталу ПФУ з інформацією про вихід на пенсію за віком, що долучений до апеляційної скарги, підтверджує вказану обставину. Підставою для відмови у позові є і те, що позовні вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності у порядку спадкування за законом стосуються Ѕ частини квартири, не зважаючи на те, що після смерті ОСОБА_3 спадщина відкриласьлише на 1/3 частини квартири. Доводи апеляційної скарги щодо не витребування судом першої інстанції з нотаріальної контори спадкової справи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не мають правого значного при вирішенні даного спору. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання скаржника на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке, між іншим, надійшло до суду першої інстанції 21 травня 2021 року, тобто, після ухвалення рішення по суті спору. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За наведених підстав, апеляційна скарга адвоката Трощенка В.В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Трощенка Віталія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль І.В. Іванова