Постанова Київський апеляційний суд № 753/15015/20

Постанова Іменем України 17 серпня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/11284/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року в складі судді Мазки Н.Б. у цивільній справі №370/666/20 Макарівського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення кошів за договором позики, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконує взятих на себе зобов`язань за договором позики, просила стягнути з останнього борг в сумі 361 784,80 грн, 3% річних в сумі 27 782,27 грн та інфляційній втрати в сумі 47 383,04 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року позов задоволено у повному обсязі та вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач, діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції в порушення ст. 190 ЦПК України не повідомив його про відкриття провадження, оскільки не надіслав копію ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою та додатками до неї. Суд не врахував ціну позову, яка перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що справа є малозначною та в порушення ст. 19 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Судом не враховано, що строк погашення заборгованості не настав, оскільки у відповідності до умов договору позивач не надсилав письмової вимоги. Поряд з цим, скаржник зазначив, що він дійсно підписав з позивачем договір позики та посилається про наявність домовленості про відстрочку сплати грошових коштів. Вказував, що позивачем та судом невірно проведено розрахунок заборгованості щодо інфляційних втрат. Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що суд неправильно визначено розмір судового збору, оскільки за подання позовної заяви позивачем сплачено 4 369,50 грн судового збору, а судом з нього стягнуто 9 605,00 грн. За вказаних обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Представник відповідача - ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, та просив задовольнити. Позивач та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 посилався на те, що судом першої інстанції ухвалено оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. За приписами статті 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Згідно супровідного листа Дарницького районного суду м. Києва від 18.09.2020 судом направлено відповідачу копію ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами. В той же час, матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження з копією позовної заяви. Згідно зворотного поштового повідомлення, судове повідомлення повернулося на адресу суду без вручення з відміткою поштового відділення "За закінчення терміну зберігання" (а.с. 36-37). Наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи знайшли своє підтвердження. Крім того, колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що в порушення норм процесуального права дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. В частині 4 статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків в наданні нотаріально посвідченої угоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На момент подання позовної заяви (вересень 2020 року) прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2118,00 грн, а отже 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало 211 800, грн. Як вбачається зі місту позовної заяви між сторонами виник спір про повернення грошових коштів за договором позики. Ціна позову складає 436 950,11 грн, що перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З наведеного слідує, що дана справа не відноситься до малозначних, а відтак повинна була розглядатися судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. В матеріалах справи відсутні докази про визнання справи малозначною за ухвалою суду. За приписами п. 3, п. 7 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо позикових відносин. Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для кого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. За приписами статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першої статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного між сторонами нотаріально посвідченого Договору позики від 19 лютого 2016 року, ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_2 одержані у позику грошові кошти в сумі 343 980,00 грн, що станом на день укладення договору еквівалентно 13 000,00 доларів США, до 19.02.2018 (а.с. 11-12). Також, в матеріалах справи міститься копія розписки, в якій вказано про те, що ОСОБА_3 отримав 13 000,00 доларів США згідно договору позики від 19.02.2016 (а.с. 13). Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 у визначений в договір строк виконав зобов`язання по поверненню ОСОБА_2 отриманих в борг коштів в сумі за договором від 19.02.2016. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що строк погашення заборгованості не настав у зв`язку з не надходженням від позивача письмової вимоги, згідно п. 9 Договору позики, з огляду на таке. Пунктом 8 Договору позики від 19.02.2016 визначено, що позичальник стверджує, що не матиме заперечень проти звернення позикодавця до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про безспірне стягнення заборгованості у разі невиконання ним, позичальником, свого зобов`язання за цим договором на умовах, що в ньому передбачені. В пункті 9 Договору позики сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання позичальником зобов`язання та безспірність заборгованості буде письмове нагадування (у вигляді заяви) позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню та строк платежу, або заява, передана зі зворотним повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України "Про нотаріат". Отже, сторони досягли згоди, що у разі не виконання умов договору у визначений строк ОСОБА_2 має право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, попередньо надіславши ОСОБА_3 письмове нагадування про суму заборгованості, яка підлягає поверненню та строк платежу. Тобто, письмова вимога позичальнику про розмір боргу та строк платежу є обов`язковою, якщо позикодавець мав би намір звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Згідно розрахунку позивача, розмір основного боргу становить станом на 10.09.2020 становить 361 784,60 грн, 3% річних у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання - 27 782,27 грн, розмір інфляційних втрат - 47 383,04 грн. При цьому розмір позики позивачем розраховано на підставі ст. 533 ЦК України. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_3 вказує, що в нього відсутні заперечення щодо розміру заборгованості за основною сумою боргу в сумі 361 784,80 грн та 3% річних в сумі 27 782,27 грн. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Ураховуючи, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_2 договору позики, факт власноручного підписання якого не заперечував, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу за договором позики в сумі 361 784,80 грн та 3% річних в сумі 27 782,27 грн, що разом становить 389 567,07 грн. Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що в договорі позики сторони визначили суму позики та її еквівалент в іноземній валюті. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка просила стягнути борг, виходячи з 13 000,00 доларів США за курсом НБУ на день звернення з позовною заявою. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Аналіз статті 533 ЦК України вказує на те, що визначення у договорі еквіваленту іноземної валюти і є забезпеченням від інфляційних втрат. Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції приходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову, то й апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно положень Закону України "Про судовий збір" у 2020 при зверненні ОСОБА_2 до суду з даним позовом підлягав сплаті судовий збір в сумі 4 369,50 грн. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду та часткове задоволення позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальної суми боргу в сумі 389 567,07 грн, а відтак за розгляд даної справи з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судового збору в розмірі 3 895,85 грн 23 коп., що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. За приписами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Відповідно до ч. 2 цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Згідно з п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві ОСОБА_2 зазначила про те, що витрати на професійну правничу допомогу становлять 6 000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 до позовної заяви долучила копію Договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.07.2020, укладений між нею та Адвокатським бюро "Олександра Бабіча"; копію Ордеру серія КВ №752038 від 10.09.2020, згідно якого адвокат Бабіч О.І. надає правову допомогу ОСОБА_2 у Дарницькому районному суді м. Києва; орієнтовний розрахунок судових витрат, згідно якого станом на дату звернення до суду з даним позовом сума сплачених коштів за надану професійну правничу допомогу становить 6 000,00 грн; детальний опис робіт, виконаних адвокатом за договором від 03.07.2020; рахунок-фактуру від 10.09.2020; платіжне доручення №02 від 10.09.2020 про сплату ОСОБА_2 6000,00 грн за правові юридичні послуги згідно рахунку-фактури від 10.09.2020 та акт приймання-передачі послуг щодо виконання договору про надання правничої допомоги від 03.07.2020 (а.с. 18-19, 21-27). Докази на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Як вказувалося вище, відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, внаслідок чого був позбавлений можливості подати свої заперечення щодо заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Також, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 не навів заперечень проти розміру витрат на правничу допомогу, а лише вказав, що судом неправильно визначено розмір судового збору. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення кошів за договором позики - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) основний борг за договором позики в сумі 361 784 грн 80 коп, 3% річних в сумі 27 782 грн 27 коп., що разом становить 389 567 (триста вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн 07 коп. В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3 895 (три тисячі вісімсот дев'яносто п'ять) грн 23 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 17 серпня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець